Харків більше не афішує проросійські симпатії, але й не вірить у Європу

14 лютого 2016, 10:00
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Харків, найближчий до кордону з Росією український мегаполіс, більше не афішує проросійські симпатії, але і не вірить у Європу. Тут головне — "щоб не було війни"

До вагону харківської підземки заходить парубок у камуфляжі з ампутованою по коліно ногою. Підкотивши штанину, оголює свіжий шрам і намагається перекричати шум метро: “Люди! Допоможіть хто може на операцію! Одна надія на вас".

Відео дня

— Давай, забирайся звідси,— фиркає йому в обличчя чоловік середніх років у квітчастій куртці.

— Ось, візьміть,— літній чоловік в окулярах кидає прохачеві десятикопієчну монету.

У більшості пасажирів у вагоні реакції немає. Харків — місто, в якому є всього потроху: агресії і співчуття, хоча найбільше байдужості.

За останні два з гаком роки він змінився: місто більше не є базою проросійської терористичної організації Оплот, відомої своєю жорстокістю і кривавими злочинами. Якщо під час київського Майдану за стрічки в кольорах українського прапора тут могли розбити лобове скло, то тепер мало хто ризикує демонструвати георгіївські.


Утім, людей проросійських поглядів стало не менше, просто вони стали тихшими, стверджують самі харків'яни. Хоча звідси, як і раніше, всього за годину на автобусі можна приїхати в Росію, а звідти, якщо знадобиться, в окуповані Донецьк і Луганськ.

"Харків не злився, Харків зачаївся",— це слоган однієї з груп, які об'єднують місцевих сепаратистів в соціальній мережі Вконтакте. І це, мабуть, головна зміна за останні два роки.

Загалом місто залишилося колишнім, про що красномовно свідчать підсумки останніх виборів, в результаті яких мером Харкова знову впевнено став Геннадій Кернес, який набрав 66% голосів виборців. Проросійські погляди і членство в Партії регіонів Кернеса в минулому одностайності харків'ян не завадили.

“Людям байдуже. Лиш не було б війни, не росли ціни, комуналка, а можна жити за будь-якої влади,— описує настрої земляків Ігор Соломадін, викладач Харківського національного університету ім. Каразіна.— Величезне число людей налаштовані так".

При цьому, згідно з опитуваннями, кількість городян, які голосують за проєвропейські політсили, в Харкові стабільно коливається на рівні 20-30%.

Ціни, тарифи і війна

На центральній площі Харкова самотньо стоїть постамент від знесеного у вересні позаминулого року Леніна. Тепер тут прапор України, його активісти встромили у вцілілу стопу Ілліча.

Ще нещодавно знесення бронзової статуї викликало у Харкові бурхливі дискусії, сьогодні ж пристрасті по Леніну вляглися. На перший план вийшли проблеми іншого штибу — високі ціни, тарифи на ЖКГ, а також війна. Згідно з опитуванням, проведеним Інститутом Горшеніна минулої осені, збільшеною вартістю послуг ЖКГ стурбовані 75% харків'ян, війною майже стільки ж — 62%. Кожного другого хвилює висока вартість продуктів харчування, одягу та транспорту.

— Долар — вже 27 грн, ми працюємо на держпідприємстві, і зарплатню нам не підняли ні на копійку. Раніше заробляв $500, зараз $100,— перелічує свої біди співробітник комунального підприємства, не називаючи свого імені.— Всі продукти, речі, все на ринку підв'язується до долара.

— Так, а де Європа? — підключається до розмови його колега. Він пускається в детальну розповідь про подорожчання тепла, але при цьому холод у будинку.

"Не з того почали",— підсумовує він, киваючи на уламки Ілліча.

Втім, патріотично налаштовані громадяни про розгром пам'ятника не шкодують, а, навпаки, пишаються. "Це була Кощієва смерть",— каже Роман Даниленков. Разом з групою однодумців на хвилі революції він створив медіапроект громадянської журналістики Накипіло і по головних харківських подіях створює ролики, викладаючи їх на YouTube. Його ентузіазм тепер оплачує нещодавно виграний європейський грант від USAID.

Коли у Києві переміг Майдан, у багатьох напоготові стояли зібрані валізи і заправлені автомобілі на випадок, якщо у місто увійдуть російські танки, згадує про настрої в своєму оточенні Світлана Семко, виконавчий директор однієї з харківських IT-компаній, а в минулому депутат міськради.

“Харків був на межі,— продовжує спогади півторарічної давнини Соломадін.— Я не знаю, скільки міліметрів залишалося, щоб він не став Донецьком чи Луганськом".

Тепер страх пішов, а про те, що в країні війна, нагадує самотній намет для збору допомоги АТО. Поруч — підірвані бойові снаряди від систем Торнадо і Град з підписом З любов'ю братнього народу. Путін.

Геніальний популіст

Якщо у 2014‑му в харківському повітрі відкрито висіла абревіатура ХНР — Харківська Народна Республіка,— то в 2015‑му вона зникла. "Складається враження, що фінансування, яке виділялося на розгойдування ситуації, або скоротили, або ідеологи інформаційної війни просто не змогли знайти нові ідеї",— міркує харківський політолог і соціолог Денис Под'ячев.

За його інформацією, перед Вільнюським самітом, на якому Віктор Янукович сказав Євросоюзу "ні", кількість тих, хто виступав за Митний союз, була більшою, аніж прихильників ЄС,— 35% проти 25%. А тепер це співвідношення 45% і 17% на користь ЄС

. "Як ніби рокіровка сталася",— каже Под'ячев.

Ще третина харків'ян вважає, що в України повинен бути свій власний шлях. Серед них — 34‑річний Денис Солодовніков, співвласник рок-пабу Стіна. На його думку, Україна як потенційно економічно потужна держава не повинна вибирати або/або. Потрібно співпрацювати як з Європою, так і з Росією. Хоча в Харкові його паб славиться як проукраїнськиий і навіть за це поплатився: коли два роки тому місто сколихнула серія терактів, один з вибухів прогримів у Стіні.

А Соломадін з Університету ім. Каразіна називає однією з харківських бід не що інше, як "совок", який із голів городян вивітрюється занадто повільно. І зараз же згадує результати останніх виборів, на яких переміг Кернес. Його виборці — це мінімалісти, яким достатньо зовнішньої картинки, яку Кернес створює в місті, переважно в центральній його частині: лавочки, квіти, сквери.

"Він геніальний популіст",— констатує Семко.

Однак за останні роки Харків дійсно змінився. Коли Под'ячев у 2000‑му переїхав сюди з Маріуполя, він був вражений його побутовою розрухою. У Маріуполі спальні райони були викладені тротуарною плиткою, а в Харкові не освітлювалася кожна друга вулиця. "Це було убоге видовище",— згадує він.

Кернесу було не важко завоювати симпатії городян, пообіцявши їм місто-сад. "Він побудував жорстку вертикаль влади, де все зав'язано на круговій поруці, і це йому дозволило зажити слави серед його лояльних виборців міцного господарника, а серед просто сторонніх спостерігачів — ніде правди діти — ефективного менеджера",— констатує Под'ячев.

Харків'янку Катерину Макар, власницю стокового магазину одягу, захоплюють лідерські здібності Кернеса і зовсім не бентежить той факт, що він кілька разів міняв своє політичне забарвлення. "Так роблять усі",— впевнена вона.

Макар — одна з тих, хто відкрито каже про свою проросійську позицію. “Це не означає, що я хочу, щоб Росія забрала наші території,— пояснює вона.— Просто ми слов'яни і хочемо жити зі слов'янами. Я не поділяю Україну і Росію, це мій народ". Також Макар називає європейців ментально чужими.

Своя історія

Колись Харків істотно поповнив своє населення за рахунок приїжджих з Росії. За словами Под'ячева, в 1900 році тут мешкало до 100 тис. осіб, тепер — 1,5 млн. І це пов'язано із залученням робочих рук на машинобудівні гіганти.

Досі в цьому місті, на відміну від решти України, відчутні зв'язки з Росією — з харківського автовокзалу курсують автобуси до Москви, Санкт-Петербурга і Липецька. Тут же висить великий рекламний плакат, що пропонує переліт з Харкова до Москви через Мінськ всього за 5.200 грн в обидва боки.

Довгі роки багато тутешніх великих підприємств працювали на Росію. Втім, тепер вони практично не діють. А знаменитий ринок-гігант Барабашово, який ще нещодавно взував-одягав всю російську глибинку, серйозно скоротив колишні "потужності".

Формально в Харкові 70-90 тис. безробітних, 6-7% населення (для порівняння: в Києві та Одесі — 5%), але реально їх набагато більше. "Люди кидаються на будь-яку роботу, яка не завжди супроводжується офіційним працевлаштуванням",— говорить Под'ячев. І причин для оптимізму немає.

Однак, незважаючи на сильні економічні проблеми, ідеї сепаратизму в місті зникли. Дивлячись на те, у що перетворили Донбас заклики Путіна, ніхто не піде махати російським прапором хоча б з почуття самозбереження, вважає Семко. "Ніхто не хоче бути другим Донбасом",— підсумовує вона.

Матеріал опубліковано в НВ №4 від 5 лютого 2016 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X