Спецпроект
ТОЙ, ХТО ПРИДУМАВ АВТОМОБІЛЬ
Дизайнер суперкарів Макс Шкіндер розповідає про любов до автомобілів і свою роботу в McLaren
Максим Шкіндер - дизайнер суперкарів у британській компанії McLaren Automotive. Народився в Енергодарі, що в Запорізькій області. Закінчив Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука. Потім отримав грант на навчання в італійській школі дизайну IED в Турині.
Перш ніж потрапити в McLaren, Шкіндер стажувався в Студії Артемія Лебедєва в Росії, працював з італійським виробником авто Abarth і чеським Skoda.
Шкіндер зізнається: малювати любив з дитинства. Сьогодні це заняття для нього - і хобі, і професія, і спосіб відпочинку одночасно.
Перш ніж потрапити в McLaren, Шкіндер стажувався в Студії Артемія Лебедєва в Росії, працював з італійським виробником авто Abarth і чеським Skoda.
Шкіндер зізнається: малювати любив з дитинства. Сьогодні це заняття для нього - і хобі, і професія, і спосіб відпочинку одночасно.
Тестуючи новий BMW X5 на складних дорогах в одному зі спальних районів Києва, Шкіндер згадує, чому вперше почав малювати автомобілі, розповідає, як підбирав приватне авто для себе і розмірковує про літаючий транспорт майбутнього
Ти малюєш з самого дитинства і перетворив це на свою професію. Чому вирішив малювати саме автомобілі?
Думаю, присутній якийсь ефект метелика: щось сталося в моєму дитинстві або юнацтві, що заклало ідею автомобілів. Я став дизайнером автомобілів раніше, ніж навчився на них їздити.
Коли цей інтерес з'явився, він став настільки сильним і захопливим, що я малював автомобілі всюди, де тільки міг. На колінах у транспорті, в школі на уроках, потім [під час навчання в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука] я теж іноді нехтував парами, тому що на них малював машини.
Місяць тому інститут відсвяткував своє 80-річчя і отримав акредитацію академії, я заїжджав туди і вітав своїх викладачів.
Коли цей інтерес з'явився, він став настільки сильним і захопливим, що я малював автомобілі всюди, де тільки міг. На колінах у транспорті, в школі на уроках, потім [під час навчання в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука] я теж іноді нехтував парами, тому що на них малював машини.
Місяць тому інститут відсвяткував своє 80-річчя і отримав акредитацію академії, я заїжджав туди і вітав своїх викладачів.
Вони тобою пишаються?
Звичайно, по-своєму пишаються, мені приємно, згадують, впізнають мене.
Мені приємно думати, що я вніс невеликий внесок в якесь покоління студентів, тому що часто хлопці пишуть мені, знаходять у соцмережах. Кажуть, що чули про мене чи читали, їх надихнула моя історія і вони зробили свій вибір у професії, покладаючись на мою історію. Це неймовірно приємно, але також це і величезна відповідальність. Ти розумієш, що якщо у людини щось не складеться і вона в цій спеціальності не реалізується, то я до цього теж буду якимось боком причетний.
По-своєму я гордий і бажаю таким людям максимально розкритися на обраному шляху. І ця індустрія досить конкурентна, багато хто не витримують, починають відступати, відсікатися, відбувається природний відбір. Залишаються тільки найвитриваліші.
Талановитих людей неймовірно багато: у кожного другого є якийсь талант, здібність і якість, але не у всіх є наполегливість. Ми живемо в такий час, коли людина з меншим талантом, але більшою наполегливістю проб'ється вище і далі, ніж хто-небудь неймовірно талановитий, але не наполегливий. Тому наполегливість - це дуже, дуже важливо.
Мені приємно думати, що я вніс невеликий внесок в якесь покоління студентів, тому що часто хлопці пишуть мені, знаходять у соцмережах. Кажуть, що чули про мене чи читали, їх надихнула моя історія і вони зробили свій вибір у професії, покладаючись на мою історію. Це неймовірно приємно, але також це і величезна відповідальність. Ти розумієш, що якщо у людини щось не складеться і вона в цій спеціальності не реалізується, то я до цього теж буду якимось боком причетний.
По-своєму я гордий і бажаю таким людям максимально розкритися на обраному шляху. І ця індустрія досить конкурентна, багато хто не витримують, починають відступати, відсікатися, відбувається природний відбір. Залишаються тільки найвитриваліші.
Талановитих людей неймовірно багато: у кожного другого є якийсь талант, здібність і якість, але не у всіх є наполегливість. Ми живемо в такий час, коли людина з меншим талантом, але більшою наполегливістю проб'ється вище і далі, ніж хто-небудь неймовірно талановитий, але не наполегливий. Тому наполегливість - це дуже, дуже важливо.
Можливості для реалізації в цій професії є тільки за кордоном? Чи в Україні теж?
В Україні немає таких можливостей. Сподіваюся, що незабаром вони з'являться. І що мої досвід і знання стануть в нагоді.
Автопром у нас вимер: його випалили, викорінили, у нього немає потенціалу, він втратив інерцію. Це як їзда на велосипеді: коли набираєш швидкість, потім можеш якийсь час проїхати без необхідності крутити педалі. Але в певний момент, якщо вчасно ці педалі не підхопив, потрібно буде набирати швидкість заново.
Український автопром цю швидкість зараз втратив. У нас застарілі потужності, заводи, фахівці давним-давно повиїжджали, а нові покоління не вирощуються в таких масштабах, тому що індустрія цих фахівців не вимагає. Це замкнене коло.
Спеціальність автомобільного дизайну у нас з'явилася в одному університеті на всю країну - в транспортному університеті в Києві. Ідея - поєднати технічну базу і малювання, щоб фахівці виходили з вузу більш укомплектованими. Це все зовсім-зовсім свіже: було буквально два чи три випуски за цим профілем. І влаштовуватися їм нікуди. Якщо пощастить, то йдуть займатися тюнінгом, або запускають стартапи на голому ентузіазмі. Але ніяких вдалих стартапів я поки що не чув. Деякі з них звертаються до мене, пропонують стати частиною такого стартапу: наприклад, розробити екстер'єр якого-небудь українського електрокара. На жаль, у мене зараз на таке немає часу, але я сподіваюся, що наші студенти і ті, хто вже випустився, теж будуть якось до цього долучатися.
Автопром у нас вимер: його випалили, викорінили, у нього немає потенціалу, він втратив інерцію. Це як їзда на велосипеді: коли набираєш швидкість, потім можеш якийсь час проїхати без необхідності крутити педалі. Але в певний момент, якщо вчасно ці педалі не підхопив, потрібно буде набирати швидкість заново.
Український автопром цю швидкість зараз втратив. У нас застарілі потужності, заводи, фахівці давним-давно повиїжджали, а нові покоління не вирощуються в таких масштабах, тому що індустрія цих фахівців не вимагає. Це замкнене коло.
Спеціальність автомобільного дизайну у нас з'явилася в одному університеті на всю країну - в транспортному університеті в Києві. Ідея - поєднати технічну базу і малювання, щоб фахівці виходили з вузу більш укомплектованими. Це все зовсім-зовсім свіже: було буквально два чи три випуски за цим профілем. І влаштовуватися їм нікуди. Якщо пощастить, то йдуть займатися тюнінгом, або запускають стартапи на голому ентузіазмі. Але ніяких вдалих стартапів я поки що не чув. Деякі з них звертаються до мене, пропонують стати частиною такого стартапу: наприклад, розробити екстер'єр якого-небудь українського електрокара. На жаль, у мене зараз на таке немає часу, але я сподіваюся, що наші студенти і ті, хто вже випустився, теж будуть якось до цього долучатися.
Розкажи, як зазвичай проходить твій робочий день?
До 9 ранку я приїжджаю на роботу в технологічний центр McLaren Automotive. Це футуристична будівля, до якої кожен день потрібно звикати: вона настільки випереджає час своєю архітектурою і зовнішнім виглядом, що ти від неї не втомлюєшся, ти нею не насичуєшся.
Я запускаю свій планшет, на якому малюю, комп'ютер, включаю музику. Наш модельний ряд ділиться на три основних серії автомобілів: спорт, супер і Ultimate - максимально екстремальні машини. Коли працюю, то включаю драйвову музику, залежно від того, над яким саме проектом працюю. Музика допомагає дає мені набір емоцій, які є інгредієнтами майбутнього малюнка. Це динаміка, частка здорової агресії, коли потрібні більш спортивні форми, наприклад.
Я запускаю свій планшет, на якому малюю, комп'ютер, включаю музику. Наш модельний ряд ділиться на три основних серії автомобілів: спорт, супер і Ultimate - максимально екстремальні машини. Коли працюю, то включаю драйвову музику, залежно від того, над яким саме проектом працюю. Музика допомагає дає мені набір емоцій, які є інгредієнтами майбутнього малюнка. Це динаміка, частка здорової агресії, коли потрібні більш спортивні форми, наприклад.
На чому їздиш ти? І за якими критеріями вибирав авто для себе?
BMW Z4. Перший час ця машина була моєю мрією. Зараз це, швидше, романтика дитячого спогаду. Минуло років 12 з того моменту, як я вперше її захотів, і тільки зовсім недавно я її придбав. Намагаюся насититися цією емоцією від її придбання, від водіння такої машини.
У мене поки що немає власної родини, тому немає необхідності в великогабаритних, містких авто. Я можу собі дозволити таку егоїстичну історію, коли в машина може бути двомісною.
У мене поки що немає власної родини, тому немає необхідності в великогабаритних, містких авто. Я можу собі дозволити таку егоїстичну історію, коли в машина може бути двомісною.
Скільки часу ти проводиш в автомобілі щодня?
Робота знаходиться недалеко від дому, тому не більше півгодини, якщо не розтягувати цю поїздку штучно.
Але на вікенд я люблю вибиратися на південь Англії, де абсолютно невимовна краса. Узбережжя там - окреме диво світу, як на мене, і воно недооцінене. Коли мова заходить про Англію, всі згадують Лондон, Стоунхендж, а про узбережжя не говорять належною мірою. Хоча воно абсолютно заворожує.
Але на вікенд я люблю вибиратися на південь Англії, де абсолютно невимовна краса. Узбережжя там - окреме диво світу, як на мене, і воно недооцінене. Коли мова заходить про Англію, всі згадують Лондон, Стоунхендж, а про узбережжя не говорять належною мірою. Хоча воно абсолютно заворожує.
Чи є якась історія, пов'язана з твоєю роботою, якою ти міг би поділитися?
При прийомі на роботу мій майбутній бос - дизайн-директор в McLaren Automotive, розіграв мене. Я сиджу, чекаю зустрічі з майбутнім роботодавцем, нервую, але тримаю себе в руках. Поруч зі мною сидить якийсь робітник. І ось виходить мій майбутній бос. Я впізнаю його, він - мене, але, при цьому, він звертається до цього робітника і каже: "Привіт, Макс!". Я не зрозумів, що відбувається.
Розкажи, яким буде транспорт майбутнього? У фільмах нам показують безпілотні авто, літаючі капсули тощо ... А що буде насправді?
Дійсно, це починає потихеньку відбуватися, такі розробки ведуться і реальність наздоганяє те майбутнє, яке нам показували у фільмах протягом останніх десяти років. Але в якійсь своїй формі. Буде якийсь розрив, коли минуле ще не зітреться: архітектура не зітреться, дороги не відремонтують, а майбутнього буде з'являтися більше у вигляді машин, зовнішніх технологій, голограм і так далі.
Якщо говорити в розрізі автомобільної індустрії, що вже відбулося: автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння заміщаються електричними двигунами. Уже анонсувалося, що Німеччина до 2030 року повністю зупинить виробництво двигунів внутрішнього згоряння. Це буде кінцем цілої епохи.
До летючих авто ставлюся досить скептично. Якщо це станеться, то вони довгий час не будуть доступні всім, хто бажатиме, так, як звичайні автомобілі. Це казкова історія, як на мене, тому що я не бачу в цьому обгрунтованості. Уявіть, що зараз ось це все: люди, які не вміють їздити і нехтують правилами, затори - все це зараз злітає в повітря і задіюється в тривимірному просторі. Як це контролювати? Це буде хаос.
Наступним кроком буде автономне водіння. Автомобіль стає розширеною версією того функціоналу, який ми зараз знаємо. Це буде і офіс, і особистий простір, і дозвілля одночасно. Автомобіль стане твоїм домом. Ти зможеш займатися своїми справами [під час поїздки], а машина сама буде виконувати функції водія.
Якщо говорити в розрізі автомобільної індустрії, що вже відбулося: автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння заміщаються електричними двигунами. Уже анонсувалося, що Німеччина до 2030 року повністю зупинить виробництво двигунів внутрішнього згоряння. Це буде кінцем цілої епохи.
До летючих авто ставлюся досить скептично. Якщо це станеться, то вони довгий час не будуть доступні всім, хто бажатиме, так, як звичайні автомобілі. Це казкова історія, як на мене, тому що я не бачу в цьому обгрунтованості. Уявіть, що зараз ось це все: люди, які не вміють їздити і нехтують правилами, затори - все це зараз злітає в повітря і задіюється в тривимірному просторі. Як це контролювати? Це буде хаос.
Наступним кроком буде автономне водіння. Автомобіль стає розширеною версією того функціоналу, який ми зараз знаємо. Це буде і офіс, і особистий простір, і дозвілля одночасно. Автомобіль стане твоїм домом. Ти зможеш займатися своїми справами [під час поїздки], а машина сама буде виконувати функції водія.
Шість питань Максу Шкіндеру:
Ким хотіли стати в дитинстві і чому?
Я хотів малювати, щоб мені дали в спокій і не чіпали. Мені здається, всіх турбувало, що я нічого не робив крім малювання. Кожен урок для мене був уроком малювання, незалежно від того, що викладалося насправді: фізика, математика чи біологія. Звідси у людей вийшов невеликий розрив шаблонів: мовляв, як це Макс став тим, ким став, якщо в школі він не подавав великих надій.
Як вважаєте за краще відпочивати і "провітрювати мізки"?
Я перезавантажуюся теж малюванням, але змінюються теми для малювання. На роботі я малюю машини, коли відпочиваю - займаюся живописом. У 90% випадків це жіночі портрети, цей процес мене розслабляє. У живопису є терапевтичний ефект: тебе забирає на іншу планету, через якийсь час повертаєшся на Землю перезапущеним.
Що ви вважаєте своєю найбільшою невдачею в житті?
Можливо, прозвучить гордовито, але, здається, у мене не було якихось великих невдач.
А найбільшим успіхом?
Мені пощастило з родиною: мої батьки дуже допомагали і підтримували мене під час мого навчання в Італії. Я виграв грант і саме навчання було безкоштовним, але, в цілому, моє перебування там обходилося недешево, плюс це припало на період фінансової кризи в Україні, яка торкнулася і моєї сім'ї теж. Однак спільними зусиллями нам вдалося мене вивчити і зробити з мене людину.
Думаю, удача - це сукупність інгредієнтів: це і люди, які тебе оточують, і вчасно прийняті рішення, це і допущені помилки, які згодом стають твоєю ж
Думаю, удача - це сукупність інгредієнтів: це і люди, які тебе оточують, і вчасно прийняті рішення, це і допущені помилки, які згодом стають твоєю ж
Ваша найвдаліша, доленосна операція?
Зустріч з моїм майбутнім викладачем тут, у Києві, в інституті. Він не був моїм прямим керівником, але мав репутацію професіонала. Мене направили до нього, порадили поспілкуватися з ним у вільний час. Ця людина допомогла мені розкритися, побачив мій потенціал.
Ваша суперздатність?
Хотілося б, щоб це була телепортація, але ні. А взагалі: напевно, здатність поставити себе на місце іншої людини, максимально увійти в ситуацію і відчути її, таким чином, уникнувши можливих конфліктів. Дуже часто конфлікти народжуються саме тому, що хтось чогось не зрозумів.