Місто, яке мовчить. Що відбувається у Нью-Йорку, який потерпає через коронавірус — розповіді українців, які живуть в епіцентрі епідемії

8 квітня 2020, 15:30
НВ Преміум

Журнал НВ з’ясував, що відбувається у Нью-Йорку, який потерпає через коронавірус, поговоривши з українцями, які тут живуть.

Протягом останнього тижня епіцентр епідемії коронавірусу змістився з Іспанії та Італії в США, а точніше в бізнес-серце Америки Нью-Йорк. Саме через Велике Яблуко країна в рекордні терміни вийшла в лідери за кількістю інфікованих у світі — кількість заражених громадян тут наближається до 400 тис., а більш ніж 10 тис. з них померли.

Відео дня

Проте місцева влада ухвалила рішення не вводити жорсткий карантин, зате подвоїла штраф за недотримання соціальної дистанції — він досяг $1.000.

Про те, як Нью-Йорк адаптується до життя в новому вимірі, НВ розповіли п’ятеро українців, які живуть тут тривалий час.

Ілля Островський, 34 роки, фармацевт
Народився в Черкасах. Час перебування в США: 25 років

Ілля Островський: Я фармацевт і, звичайно, щодня виходжу на роботу. Чому, до речі, дуже радий (Фото: DR)
Ілля Островський: Я фармацевт і, звичайно, щодня виходжу на роботу. Чому, до речі, дуже радий / Фото: DR

Перше, що вам потрібно знати про пандемію в Нью-Йорку: те, що передають, і те, що відбувається, — це дві різні речі. Насправді багато госпіталів у повному обсязі заповнені. Проте після випусків новин люди продовжують бігти в магазини скуповувати все, що їм насправді не потрібно. Тому і гречка, і туалетний папір тут теж ходовий товар.

Жорсткого карантину в Нью-Йорку немає. Так, великим групам людей погрожують штрафами, але вони й так тут рідко збираються. Всі розбрелися по домівках, Манхеттен порожній, походи в гості замінив Facetime [послуга відеодзвінків]. Ресторани працюють тільки на замовлення, а кур'єри залишають все під дверима, щоб уникнути прямого контакту.

Взагалі, цього самого контакту нью-йоркці бояться як вогню, обходячи один одного на вулиці десятою дорогою.

Після інформації про введення карантину я пішов до свого улюбленого ресторану: хотілося останній день на свободі провести із задоволенням. Тепер такі ось улюблені ресторани залишається підтримувати тільки чимось на кшталт донейтів: багато закладів просять купити їжу на майбутнє, щоб вони могли протриматися до кінця карантину.

До цієї епідемії ніхто не був готовий. Ми всі підозрюємо, що на коронавірус хворіє мінімум половина Нью-Йорка. Тому що всі 24/7 ходять через сабвеї, близько один до одного живуть, життя вирує у величезних китайських кварталах, і ніхто не знає, коли ця вся історія з епідемією насправді почалася.

Адже тестують тільки тих, хто потрапляє в госпіталь. А госпіталі, натомість, не хочуть приймати людей без серйозних симптомів. Наприклад, недалеко від мене розташовано район, де живуть незаможні, і, природно, його епідемія накрила швидко і масово. Так ось там у місцевому госпіталі дійсно були черги, і деяких, хто простояв по три-чотири години, відправили додому зі словами: «Ви тут будете довго стояти, а якщо ви самі прийшли і можете стояти, в госпіталі вам, найімовірніше, допомогу надати не зможуть».

Порада зараз одна: зателефонувати сімейному лікареві, залишатися вдома, пити парацетамол, а в швидку звертатися тільки в разі якихось складнощів із диханням.

А ось з оплатою медпослуг і страховкою поки повна плутанина. Зараз усі просто отримують рахунки з госпіталів і намагаються відбити це у страхової. Бо закони змінюються щодня, і ось зараз за новими правилами страхові начебто повинні відшкодовувати такі витрати.

Для мене життя на карантині не зупиняється. Я фармацевт і, звичайно, щодня виходжу на роботу. Чому, до речі, дуже радий. Адже раніше як було в той самий понеділок ?! Думаєш: «О, знову на роботу». А тепер ти цього прагнеш, щоб був хоч якийсь контакт з людьми.

Оскільки у нас багато літніх клієнтів, більшість замовлень ми збираємо по телефону, а фізично працюємо тільки через віконце. А ще майже відразу ми обмежили продаж засобів індивідуального захисту до однієї штуки в руки — одна маска, одна пара рукавичок, одна баночка антисептика. У підсумку ми опинилися єдиною аптекою в районі, в якій ще досі є цей товар.

З погляду фінансів нам все одно як продавати, але ми хотіли, щоб усім вистачило. Якщо людей вчасно зупинити, то, виявляється, всього вистачає. Треба тільки трошки збити цю паніку.

Владислава Малюта, 27 років, менеджер у готелі
Народилася в Києві. Час перебування в США: п’ять років

Владислава Малюта: Я живу в Квінсі, і тут 70% людей ходять у масках, а деякі навіть у спеціальних захисних костюмах (Фото: DR)
Владислава Малюта: Я живу в Квінсі, і тут 70% людей ходять у масках, а деякі навіть у спеціальних захисних костюмах / Фото: DR

Я слухаю моїх сусідів, друзів, людей, з якими працюю, — всі вони переживають ситуацію по-різному. Деякі в страшному стресі, інші намагаються близько до серця не приймати. А хтось дивиться фільми, проходить курси і читає книги.

Об'єднує всіх одне: і в тих, і в інших час від часу «вистрілює». У Нью-Йорку взагалі у людей часто трапляються панічні атаки, це специфічне місто. Тут усі звикли до шаленої швидкості, до того, що робота — це третина життя. Бо є ще соціальне життя, захоплення і друзі. Це ж Нью-Йорк, тут потрібно зайти ще в той ресторан, зазирнути ось у цей бар, піти на шоу, а потім заскочити на відкриття галереї. А тут, уявіть, усіх цих людей закрили вдома. Багато з них і дому цього вже не пам’ятають. А ті, хто в шлюбі, зі своєю ж дружиною давно не розмовляли довше 15 хвилин на день.

Зараз у людей величезний психологічний шок. Для багатьох тепер вихід у магазин — це подія року. А раніше на це не було часу тижнями. Зате всі тепер почали ходити на прогулянку-пробіжку і посилено ганяти підтюпцем по три-чотири години на день.

Що стосується особисто мене, то донедавна я працювала в готелі у модному районі Сохо. Номери у нас коштували від $500 за ніч, так що до нас приїжджали в основному СЕО компаній, актори і продюсери з Лос-Анджелеса, Франції, Італії та Скандинавських країн. Коли закрили кордони, весь цей бізнес впав, нам потихеньку почали урізати зміни, потім відправили в оплачувану відпустку і в підсумку 100 людей скоротили до 12. Це був величезний шок, і ми досі не розуміємо, що буде далі з готельною індустрією.

Бари і ресторани — ті спалахнуть швидко, нью-йоркцям набридло сидіти вдома, і в перший же день після карантину свої останні заощадження вони підуть проїдати і пропивати в компанії друзів.

А поки що всі пішли в себе настільки, що навіть по телефону базікати довго не вдається.

Ми з моєю сусідкою стали шанобливіше ставитися до особистого простору один одного. Просто тому, що розуміємо: нам ще невідомо скільки часу доведеться провести віч-на-віч, а отже, намагаємося не налягати одна на одну.

А за вікном ситуація різниться від району до району, і це ще більше нагнітає внутрішню тривогу. Наприклад, у мене в Квінсі [де найбільша в Нью-Йорку кількість інфікованих] 70% людей ходять у масках, а деякі навіть у спеціальних захисних костюмах. Але це американці, вони сходять з розуму відразу ж з будь-якого приводу. Мої російськомовні друзі спокійніші, та й організм у нас стресостійкіший.

Катерина Панова, 34 роки, засновниця сайту для емігрантів Rubic.us
Народилася в Києві. Час перебування в США: шість років

Катерина Панова: З магазинів тут працюють не тільки продуктові та аптеки, а й винні магазини. Вони тут входять до категорії першої необхідності (Фото: DR)
Катерина Панова: З магазинів тут працюють не тільки продуктові та аптеки, а й винні магазини. Вони тут входять до категорії першої необхідності / Фото: DR

Ми живемо в Нью-Джерсі, в місті Форт-Лі, але з вікон моєї квартири на 36-му поверсі добре видно Мангеттен. Це Нью-Йоркська агломерація, звідси до центру 15 хвилин на поромі. У місті ми буваємо часто. Але цього разу ми з чоловіком туди потрапили випадково: дорогою з магазину звернули не в той тунель і вирішили влаштувати тур коронавірусними пам’ятками міста. Хотілося побачити все на власні очі, бо я сама як видавець і журналіст знаю: найкраще окуповуються заголовки і фото, де прямо «жах-жах».

Ми з'їздили подивитися на госпітальний корабель, який з величезною помпою днями зустрічали політики. Стоїть собі кораблик білий, на ньому червоний хрест. Приймають там не коронавірусних пацієнтів, а всіх інших (поки що). Народу поблизу небагато. Загалом там 1000 ліжок, пацієнтів — 39.

У нас в російськомовному просторі багато хто незадоволений натовпами на Брайтон-Біч (Бруклін), мовляв «ніде яблуку впасти, як у Києві на шашликах». Так от, на Мангеттені такого немає, хоча тут щільність населення досить висока. Але люди на вулицях є, і більшість з них не в масках. Тому що у нас просять маски поки не надягати, а залишити їх медпрацівникам і хворим людям.

Спостерігали кумедну картину: фотографи, блогери і роззяви збіглися знімати, як нікого немає на Таймс-сквер, і тим самим організували натовп (майже). Звичайно, можна сидіти і чекати довго, щоб зловити кадри порожніх вулиць. Але об'єктивно скажу: для цього потрібно постаратися.

Ми заїхали і в лікарню, і в польовий госпіталь у Центральному парку. Ні там, ні там не застали черги з охочих, які намагаються зробити тест або вмирають на порозі. Масовість там створюють переважно поліція і журналісти.

Тож висновок із цієї поїздки напрошується один: люди свідомо шукають панічну інформацію. У мого видання, наприклад, принципова позиція — ми не публікуємо статистику заражених і смертності. Тому що в США це необ'єктивні цифри, адже у нас практично неможливо отримати тест на коронавірус, якщо ти не вмираєш. А донедавна в країні не було експрес-тестів. Тести безкоштовні, проте лікування — ні. Американська медицина шалено дорога, у нас є приклади, коли лікування від коронавірусу обійшлося більш ніж у $30 тис. Але це, звичайно, залежить від страховки і від того, що вона покриває.

Наш президент і чиновники кажуть, що ми повинні клювати один одного за недотримання соціальної дистанції, і радять застосовувати соціальний тиск. Доходить до смішного. У мене знайома живе в сільській місцевості, у неї четверо дітей. Коли вона йшла з ними біля свого будинку, з автомашини, що проїздила повз, пролунали крики: «Дотримуйтесь дистанції!», хоча в самому автомобілі було чотири людини.

У Нью-Йорку люди трохи звичніші. По-перше, тут дуже цінують свободу самовизначення і не лізуть у справи один одного. По-друге, американці набагато законослухняніші, ніж ті ж українці. Тому більшість людей дотримуються правил. Але ті, хто ходять у гості, все одно бояться в цьому зізнатися.

Я впевнена, що десь працюють салони краси та підпільні ресторани. Але де саме, я не знаю. Запитаєш — заклюють.

А ще мої діти ходили в садок, за який ми платимо близько $3 тис. на місяць. Садки закрилися вже давно, але всі гроші за березень довелося заплатити. Садок нам також пропонує заплатити ще 17% від повної суми за квітень.

Зараз дитсадки відкривають тільки для дітей медпрацівників, поліцейських і пожежників. Щоб знайти няню, мені довелося дуже постаратися. Публічно питати було страшнувато. Тому що за такі наміри до вас, знову-таки, застосовують соціальний тиск.

З магазинів тут працюють не тільки продуктові та аптеки, а й винні магазини. Вони тут входять до категорії першої необхідності. Як, до речі, і магазини зброї, патрони у США відразу розкупили.

А ще в Нью-Йорку гостро стоїть питання з харчуванням, тут дуже незручно готувати вдома: продукти дорогі, а кухні маленькі. Набагато простіше вийти поїсти в невеликій забігайлівці або взяти їжу з собою. Тому нью-йоркці не звикли готувати самі, і тепер їм доводиться вчитися.

Зараз людям взагалі доводиться багато освоювати заново. Наприклад, моя одногрупниця вже стрижеться онлайн під керівництвом свого перукаря, друг — платить тренеру, який дресирує собаку через Zoom.

Віталій Десятниченко, 28 років, менеджер у сфері гостинності та розваг
Народився в Києві. Час перебування в США: вісім років

Віталій Десятниченко: Почався карантин, і я змінив 100-годинний робочий тиждень на читання книг, перегляд фільмів, готування їжі і нескінченне миття посуду (Фото: DR)
Віталій Десятниченко: Почався карантин, і я змінив 100-годинний робочий тиждень на читання книг, перегляд фільмів, готування їжі і нескінченне миття посуду / Фото: DR

Жити в Нью-Йорку — це ніби перебувати в центрі великого мурашника. Мільйонне населення, натовпи туристів, робота в три зміни, кілька сотень тисяч різноманітних закладів, всілякі розваги. Для мене все це вже стало рідним. Дві роботи, активний спосіб життя, багато справ, відповідальності й оптимістичні плани на майбутнє — так я прожив останні кілька років.

Пандемія підкралася непомітно. Ще в кінці лютого люди почали говорити про вірус і закуповувати продукти. Згодом ця тема ставала популярнішою, у новинах тільки й писали про порожні полиці і прилавки. Я ж продовжував вести свій звичний спосіб життя і не міг припустити, що ця історія торкнеться і мене.

Як я помилявся! З 13 березня мер міста скасував всі публічні заходи. Оскільки я працюю івент-менеджером, наступного дня мені вже не потрібно було йти на роботу. Неприємно і незаплановано, ну що ж, будемо відпочивати. Турбуватися не було підстав, адже є ще друга робота.

Свій позаплановий вихідний я провів у довжелезних чергах у продуктових магазинах і супермаркетах. В одному з них не було майже нічого, другий мене потішив широким асортиментом і наявністю всіх потрібних мені товарів. Чи запанікував я? Ні, чесно. Але зі змінами в розкладі потрібно було внести корективи в раціон і заповнити холодильник.

Друга робота теж відпала — з 17 березня всім ресторанам було наказано зачинити свої двері для гостей і працювати виключно в форматі їжі з собою або доставок. Останні кілька днів перед закриттям мій рідний український ресторан Веселка, в якому я працюю менеджером, намагався розпродати місячні запаси заготівель. Безпосередньо перед закриттям смаколики української кухні вже роздавали безкоштовно.

Почався карантин, і всі нежиттєво важливі бізнеси зачинили свої двері. Особисто я змінив 80−100 годинний робочий тиждень на читання книг, перегляд фільмів, готування їжі і нескінченне миття посуду. З нізвідки з’явилася купа вільного часу. Це саме той час, якого нам тут так не вистачає, але, як тільки ми його отримали, та ще в такій кількості, виявилося важко розібратися в тому, як же його використовувати правильно і раціонально.

Відтоді я практично не виходжу з дому, а якщо все-таки потрібно, то обов’язково в масці і рукавичках. У магазині все ще не був з того самого першого і поки останнього разу.

Пройшла фізична втома від багатогодинних робочих тижнів. З’явилося бажання зайнятися собою, своєю фізичною, психологічною та розумовою складовими.

Коронавірус лютує по всьому світу, зокрема в США і в Нью-Йорку. Але скоро це все закінчиться, адже немає початку без кінця, і ми повернемося до свого звичного способу життя. Все мине, і ми станемо ще сильнішими.

Надія Марахова, 38 років, фінансистка
Народилася в Києві. Час перебування в США: п’ять з половиною років

Надія Марахова: Ходимо на шопінг виключно в масках N95 (Фото: DR)
Надія Марахова: Ходимо на шопінг виключно в масках N95 / Фото: DR

Нью-Йоркські компанії відправили співробітників працювати віддалено ще 16 березня. Офіс мого чоловіка на той момент запропонував схему 50/50 — половина працює з дому, інша приходить особисто. Уже в неділю, 22 березня, ситуація змінилася. Губернатор штату підписав розпорядження, згідно з яким всі неосновні бізнеси зобов’язані були припинити роботу в офісах.

Як це позначилося на нас? Компанія чоловіка займається інженерним консалтингом. Тиждень вони ще входили до списку основних, що дозволяло продовжувати роботу. Цього тижня зі списку виключили комерційне будівництво, що заморозило проекти. Клієнти частково стали відкликати договори. 30 березня компанія повідомила, що розглядає урізання зарплат на 20−25%.

Мій бізнес пов’язаний з доглядом за собаками — це готель для собак. На момент розпорядження у мене залишилася невелика група постійних клієнтів, але місцеві служби стали накладати свої обмеження щодо доступу людей у будинки і працювати стало практично неможливо.

Ми виходимо на вулицю на короткі прогулянки по набережній Гудзону. Уздовж річки — жовті плакати про безпечну соціальну дистанцію в шість футів. Раз на тиждень їздимо по продукти. У сусідньому магазині органічної їжі ліміт за кількістю людей всередині. Перед входом — розтягнута черга.

Ходимо на такий шопінг виключно в масках N95. Тепер починаєш відстрибувати від людини, яка не носить маску або підходить надто близько. Життя змінилося.

26 березня з’явилася інформація CNN про те, що місто готується до найгіршого сценарію і збільшує місткість моргів. Ніколи не думала, що вивчатиму цю інформацію, але в Нью-Йорку виявилося 900 місць на такі випадки.

Ми з чоловіком проїхалися містом минулої п’ятниці. Подивилися на нову локацію під госпіталь у виставковому центрі Явіц і лікарню Бельвю. На задньому дворі лікарні було розгорнуто будівельний майданчик, де стояли вісім величезних морозильних траків під тимчасові морги. Видовище, звісно, моторошне.

Місто порожнє. Сьогодні зазвичай найбільш заблокованими заторами вулицями можна проїхати практично без зупинки.

Новим ритуалом для нас став перегляд брифінгів губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо. Щоранку він доповідає ситуацію, описує моделі розвитку кризи, поточні проблеми. Аналітику йому роблять зокрема McKinsey і Фонд Білла Гейтса. Позавчора Куомо повідомив, що тест на вірус показав у його брата — журналіста CNN Кріса Куомо позитивний результат. Сьогодні брат з’явився по відео на брифінгу. Розповідав про свої симптоми і перебіг захворювання.

Цей матеріал підготовлено для № 13 журналу НВ від 9 квітня 2020 року. З міркувань безпеки та керуючись турботою про здоров’я наших читачів, кур'єрів, які доставляють вам номер, і членів редакції, найближчі кілька тижнів журнал виходитиме тільки онлайн, а створюватиметься — віддалено.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X