Війна триває. Важка війна. Кривава
Артем Чех: Стійкість українців вражає. Їхня перемога безсумнівна (Фото:Ілюстрація: Сергій Майдуков)
Мені дещо дивно чути з кожної праски про те, що війна закінчиться у 2023 році. Ні, жодного песимізму. Навпаки — позитивне мислення, мрії про дембель і повернення до мирного життя. Та правди ніхто не знає
Текст опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2023 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікація заборонена.
З початком війни я багато спілкуюся з іноземними журналістами і працівниками різних культурних інституцій. Ну, це зрозуміло, Україна нині у фокусі уваги, а отже на інформаційному полі в ціні ті, хто любить і вміє поговорити. Не знаю, чому іноземні журналісти вирішили, що я це вмію, але хай буде. Це теж частина моєї роботи. Виконую.
Так от, я помітив значні зміни в риториці візаві. Від вигуків, сповнених співчутливого жаху, та слів підтримки, що за своєю суттю наближалися до епітафій у лютому-березні, — аж до нинішнього патетичного захвату та бравурного спонукання, мовляв, давайте вже швидше перемагайте ту терористичну гідру, аби знову «ніколи знову». Ніхто вже майже не говорить про здачу інтересів України чи вимушене прийняття капітуляції заради усталеного європейського спокою, і навпаки — прогресивна світова спільнота підбадьорює та навіть підбурює до більш агресивного спротиву. У них з’явилася віра і зникли сумніви.
Стійкість українців вражає. Їхня перемога безсумнівна. Як людина, що служить в українській армії та перебуває у сліпій близькості до військового життя, бачу лише оту свою близькість, тобто мій фокус спрямований на безпосереднє виконання власних завдань та завдань підрозділу на рівні роти. Інформації, що стосується мене безпосередньо, більш ніж достатньо, а от побачити загальну картину розгортання подій на фронтах не вистачає ні оперативної, ні фізичної пам’яті. Безумовно, військові, що перебувають на різних ділянках фронту, діляться всеможливою, не завжди перевіреною чи актуальною інформацією, проте скласти докупи цей окопний пазл — завдання не з найлегших.
Правди ніхто не знає, і будь-яка аналітика нині виглядає дещо розбалансованою
Що бачу я в цій перспективі? Які прогнози я можу будувати, пробираючись навпомацки крізь груди не завжди зрозумілої навіть мені, військовому, інформації? Успіхи на одній ділянці фронту. Важкі бої на іншій. Лякалки від ворожого іпсо та помірковані застереження від нашої розвідки.
Про що це говорить? Лише про те, що словом «перемога» ми почали зловживати, а її безумовність хоч і є очевидною, однак крізь туманну перспективу розгледіти її майже неможливо. Війна триває. Важка війна. Кривава. У цій війні борються очевидне добро з безумовним злом. Ворожі ракети, дрони, артилерія, техніка. Російські мобіки, контрачі, зеки, найманці різних категорій. Усі вони мають вигляд жалюгідних блазнів лише на відео вже наших іпсо.
Але направду це хоч і невмотивована армія, проте численна, з добре навченими підрозділами, що вміють і, найстрашніше, люблять вбивати. Вони на чужій землі, і їм байдужі страждання цивільного населення. Щоправда, їм байдужі страждання і своїх людей, тому нерідко вони користуються приказкою про «бий своїх, щоб чужі боялися».
Та справа в тому, що ми вже давно не боїмося. І попри важкі місяці з обстрілами, блекаутами і братськими могилами стоїчно переносимо цю війну, ба більше, крок за кроком реабілітовуємося після розгубленості перших тижнів вторгнення і з ясністю рухаємося до перемоги. І ні, це не пафос, а лише констатація очевидного.
Це бачать у світі, навіть нейтрально налаштовані люди, як, до прикладу, той пан, котрий нещодавно в одному німецькому містечку говорив мені після мого виступу: «Я не хочу, щоб помирали ні ваші, ні російські солдати, але не можу не визнати, що Росія програє. Ми хочемо закінчення війни. Якщо мирні угоди неможливі, тоді нехай швидше переможе найсильніший. Вітаю, найсильніші це ви».
Зізнаюся, мені дещо дивно чути з кожної праски про те, що війна закінчиться у 2023 році. Ні, жодного песимізму. Навпаки — позитивне мислення, мрії про дембель і повернення до мирного життя. Та правди ніхто не знає, і будь-яка аналітика нині виглядає дещо розбалансованою, якщо не сказати однобокою. Взагалі, у будь-яких війнах аналітика — річ невдячна. Довготермінові прогнози — це не що інше, як неспроможність побачити щось наближене до правди в короткій перспективі. А це вагомо.
І тут я думаю, що головне зараз — пережити зиму з її блекаутами, вимерлими містами і знеструмленими регіонами. Зиму у бліндажах і окопах, в аптечних чергах і чергах до цистерн із водою, з намертво розрядженими павербанками і магазинами до АК-74.
Зима-23 — це ключ до перемоги, і якщо на початку війни ми говорили про збереження Києва і Харкова як символів незламності, то, наближаючись до першої річниці цієї повномасштабної війни, головні зусилля мають бути скеровані на виживання в умовах безпрецедентного для сучасного світу енергетичного апокаліпсису.
І тут мій прогноз має яскраво оптимістичне забарвлення: Україна вибереться із цієї зими живою. На генераторах і павербанках, на буржуйках і пічному опаленні, на водовозах і старлінках. Вибереться. І тоді ми зможемо впевнено говорити про перемогу в короткій перспективі. Або навіть як про доконаний факт. Хто знає. Не знає ніхто.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
