Зґвалтування на шкільному випускному: що зробите ви?

23 червня 2021, 09:03

Мені гірко, що таке трапляється. У мене є відчуття, що ці речі відбуваються через те, що ми занадто часто мовчимо. І якщо я знову промовчу, це не допоможе

«Вона випила пожежник. Тепер її нудить», — каже брат. Я судомно намагаюся зрозуміти, до чого тут пожежник, якщо зґвалтував вчитель. Моя гінеколог пояснює, що пожежник — засіб разової контрацепції, який важливо випити в першу добу після статевого акту, щоб уникнути небажаної вагітності.

Відео дня

Ця історія сталася з 17-річною випускницею школи через одне рукостискання від мене. Тобто близько.

Дівчину Л позавчора вночі на випускному зґвалтував учитель. За три дні до цього вона скаржилася братові на те, що вчитель залицявся до неї. А позавчора він навіть не подбав про презерватив.

Вона не може сказати про це мамі. Катастрофічно боїться розголосу в суспільстві і церкви. Знають про це брати і завуч школи. Брати переконали вчителя звільнитися зі школи. Завуч, знаючи ситуацію, звільнила його без шуму у вихідний день з обіцянкою не допустити працевлаштування в місті.

Дівчина хоче виїхати з цього міста на навчання і забути про все. Заяву подавати відмовляється з двох причин. Страх бути незрозумілою поліцією і приниженою суспільством.

Ця історія потрапляє до мене через пост знайомої, і я замислююся. Що мені робити з цією інформацією? Чи робити щось взагалі? Говорити чи мовчати? Ставати на її бік чи виваженіше чекати слідства і вироку, який може не настати ніколи? Допомагати чи залишити в спокої?

Рано чи пізно травма цієї жінки і безкарність цього чоловіка торкнеться кожного з нас. І наших дітей теж торкнеться. У тому чи іншому вигляді. Тому мені важко мовчки страждати.

Коли я порушую цю тему, у відповідь приходять історії інших людей.

«Мені допоміг переїзд в інше місто, а пізніше робота з жінками, як кризовий менеджер. У 90% жертви зґвалтувань просили про нерозголошення. Зі мною йшли на контакт, оскільки я це пережила і не боюся про це відкрито говорити. Я цим перехворіла сама, і досі ніхто з моїх близьких про мою ситуацію не знає. Я звільнилася і поїхала, нікому нічого не сказавши.

Можливо, якби тоді я знала, куди звернутися, моє життя склалося б по-іншому, але… Перший чоловік виявився типовим аб’юзером, який знущався з мене. І я це розумію тільки зараз. І про особисті кордони, і про повагу і про захист прав жінок. Тоді я хотіла все забути і втекти, щоб відмити з себе весь цей мерзенний бруд. Система не змінилася, тому багато хто досі мовчить", — розповідає А.

Суспільство навколо підтримує замкнуте коло насильства і мовчання

«Високоморальне», поляризоване релігійними патріархальними поглядами суспільство торочить про те, що вона сама винна, що треба ще розібратися, і взагалі — нічого ходити на випускні в гарних нарядах і пити шампанське. Це провокує нестриманих чоловіків, які не можуть себе контролювати.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Дівчині Л з її історією важливо, щоб її зустріла жінка-поліцейський, щоб не знецінила весь досвід, щоб дбайливо поставилася до її історії. І щоб чоловік-офіцер у райвідділі теж міг бути дбайливим. Але поки досвід показує, що не всі поліцейські справляються.

Поліція, в основному чоловіки, часто сміються в очі, розводять руками, підтверджують суспільно-вкорінені тези про «сама винна», шиють і розвалюють справи. І, якщо дуже чесно, просто не вважають сексуальне насильство проблемою. Частково тому, що всередині самої поліції ставлення до жінок-співробітниць вельми неоднозначне, і далеко не завжди випадки сексуального харасменту і дискримінації на робочому місці мають хоч якесь позитивне вирішення.

Завдяки реформі патрульної поліції гендерний дисбаланс зрушився з мертвої точки. У міністра МВС навіть є дві заступниці-жінки. Але кадрова політика і стратегія управління людським ресурсом не прихильні до співробітників-жінок. Більшість людей, що приймають рішення — чоловіки. Гендерно-чутливі питання вирішуються непросто, співробітниці або залишаються на адміністративних посадах, або йдуть. Просуватися по службі їм дуже важко. Не неможливо, але катастрофічно складніше, ніж колегам-чоловікам. Не тому, що вони погані співробітники, але тому, що жінки. Адже їм ще треба довести те, що у чоловіків-колег приймається як даність.

Створити для людини, яка пережила травму, відчуття безпеки — критично важливо. Не просто допитати енну кількість разів, посмакувати подробиці, списати стоси папірців і занести паличку в свою статистику. Але подбати. Адже саме через негативний досвід інших жінок десятки тисяч кейсів про гендерно-обумовлене насильство не доходять до правоохоронної і судової систем.

«Тоді мені було 19 і ніяких центрів допомоги не було! Міліція сказала, що я сама винна, мовляв, нормальні дівчата в цей час вдома сидять. Було 22.00. Вечір, зима, я їхала на роботу, буквально за 100 м від будинку підійшли троє, виштовхали мене в тінь і затягли в дитячий садок…

Від міліціонерів, які повинні були мене захистити, я дізналася, що це були наркоман-мажор і двоє засуджених, які втекли з колонії для неповнолітніх. І знову так сталося, що «класичного зґвалтування не було». Мене змусили робити їм мінет по черзі. Я дивом втекла, вдома я залпом випила 1,5 л мартіні, розповіла все подрузі і відключилася. Мене розбудили люди в формі, яких викликала подруга, написавши за мене заяву. Її не прийняли «за відсутністю складу злочину». Статевого акту ж не було. Батьки хлопця дуже просили мене не наговорювати на їхнього сина і рекомендували виїхати з міста, щоб у мене не було проблем", — ділиться К.

Колега в обговоренні вимагає помсти: «Я б його портрети на всіх стовпах розвісила. Нехай він їде з міста, а не вона». У цивілізованих країнах фото людей, які вчинили сексуальний злочин проти дитини, дійсно регулярно публікують у газетах. Це вимога закону. У нас же ізгоєм громадської думки часто стає вона, а він у кращому разі звільняється за власним бажанням без запису в трудовій.

У цивілізованих країнах у поліції є окремо обладнані будівлі без написів зі спеціально навченим персоналом, які розслідують злочини такого типу — насильство різного характеру проти дорослих і дітей. Тому що тут так багато травми і болю, що дбайливе ставлення і повага критичні. А у нас до цих чутливих питань часто ставляться як до «прийому заяви про крадіжку гаманця». І це підриває віру і сили.

Ну і що ж можу зробити я? Коли дівчина Л зо страху воліє мовчати. Коли її сімейна система дала збій. Суспільство навколо підтримує замкнуте коло насильства і мовчання. Коли від поліції і соцслужб не можна чекати багато чого, а лікарі можуть гидливо відштовхувати або розносити плітки.

Мені гірко, що таке трапялється. У мене є відчуття, що ці речі відбуваються через те, що ми занадто часто мовчимо. Що якщо я знову промовчу, це не допоможе.

Мені важливо поговорити про цей випадок з поліцейським, з лікарем, з учителем і директором школи по сусідству. Зі своєю подругою і сином. Про те, як бути, коли таке стається. Про те, що це не можна терпіти. Про те, що у кожного з нас є межі, які важливо відстоювати. Про те, що тіло іншого — святе. Про те, що таке згода на секс або будь-який дотик чужої людини.

Я зустрілася з кількома дорослими, яких піддавали насильству в дитинстві. Вони всі твердили, як важливо для них було б, якби хтось із дорослих надав їм підтримку, коли це відбувалося. Я вірю, що рішення мовчати або говорити — її рішення. Її життя, її рішення. Але мені важливо дати їй підтримку в тому, що їй «не здалося», що вона в цьому не винна, що подія не робить її поганою дівчинкою, що є шляхи захисту її гідності і показати які.

Стати на її бік у ситуації, коли навіть мама не може. Щоб вона знала, що вона не одна. Не змушувати її говорити, але знайти для неї дбайливих дорослих поруч і статті закону, якщо і коли вона наважиться, — моя стратегія.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X