Повільний український віз. Яким буде ринок землі в країні
Судячи з усього, зрештою ми дійшли до того моменту, коли ринок землі вже «на часі». І ключове питання — яким він буде
Чи стане він драйвером зростання і сигналом для іноземних інвесторів чи повторить сумну долю приватизації 90-х, коли була лише імітація і метод «по-українськи».
Як іноді помічають адепти староукладного життя — воно ж зараз працює, то навіщо його чіпати? Так, працює. Насправді. Аграрії нині в шоколаді, а ще й дотації отримують. Але працює трохи неефективно і несправедливо розподіляє прибуток між учасниками. Воно працює. Але і віз, запряжений конем, теж їде. Але якщо в світі всі вже давно пересіли на електромобілі, пишатися швидкістю свого воза ганебно. Дивно, до речі, що поборниками свого українського Богом даного воза зазвичай є націоналісти, що люто ненавидять комуністів, але відстоюють їхні ідеї, адже до приходу більшовиків в Україні завжди був ринок землі.
Отже. Метою реформи має стати підвищення ефективності ринку, а тому й максимальний ефект для економіки. І відновлення справедливості. Як би пафосно це не лунало. Насправді реалізації і тієї й іншої мети сприяє ключовий параметр — максимізація вартості землі.
Чому можна висловлюватися про справедливість? Тому що є величезна несправедливість. Є величезна кількість власників земельних паїв, яким ось уже 20 років не дають на повну використовувати право власності. І не зайвим буде нагадати, що право власності — це священна корова успішних держав сучасного світу. Тим же, хто оперує Конституцією і каже, що земля — це власність народу, рекомендується взяти лопату і добувати народний український газ народним методом. Народ делегує своє право розпоряджатися своєю власністю держави, і держава вже давно розподілила частину сільськогосподарської землі серед власників. Усе. Баста. Сільгосппаї — це приватна власність. І люди повинні мати право нею розпоряджатися.
Що ж ми маємо зараз? Власниками паїв на момент введення мораторію були 7 млн осіб. Наразі 1 млн уже померло. Ці люди так і не змогли скористатися своїм правом власності. Причому хтозна, якби вони могли розпоряджатися своєю власністю, можливо, вдалося б врятувати людину, адже актив, землю, можна продати і дозволити собі оплатити лікування, наприклад. Або доходи від оренди були б в рази вищими, забезпечували б зовсім інший спосіб життя, і людина продовжувала жити.
Зараз налічується 6 млн осіб, яких позбавили їх права власності. І з точки зору відновлення справедливості зараз ми всі просто зобов’язані зробити так, щоб актив, який є у цих людей, зріс в ціні. І ніщо його зростання не стримувало. Тому що зростання вартості паю — це і зростання вартості оренди. Отримання бодай якоїсь компенсації за 18 років, коли агрохолдинги могли викручувати руки селянам. Тому що зростання вартості паю — це можливість дати навчання дітям, якщо його вирішувати продати. Люди заслужили, щоб їх власність, нарешті, отримала справжню оцінку і справжню вартість. При цьому важливо пам’ятати, що відповідно до соціології продати пай хочуть 5−10% власників. Тому в основному люди почнуть отримувати просто великий дохід від оренди землі, а розпродаж на догоду жадібним капіталістам залишається тільки фантазією популістів.
Що впливає на вартість землі? Досвід інших країн світу засвідчує, що чим менше обмежень на ринку землі, тим вища вартість землі. Досвід багатий, адже ринку землі зараз немає тільки в шести країнах світу. В Україні, звичайно. А також у Венесуелі, на Кубі, у Північній Кореї, Таджикистані і десь в Африці, здається, в Конго. Загалом пристойна компанія.
Так ось, накопичений в цивілізованому світі досвід засвідчує, що ключовим є наявність або відсутність обмежень на право власності на землю. Тобто, якщо, наприклад, купувати можуть лише фізичні особи та по 100 гектарів на одну людину, то вартість землі буде мінімальною. А якщо купувати може хто завгодно, і фізичні, і юридичні особи будь-якої юрисдикції, то ціна буде максимальною. Для України це означає, що у разі запровадження жорстких обмежень земля буде коштувати так само, як зараз, десь 1000 доларів за гектар. А якщо зробити систему максимально ліберальною, то орієнтиром може стати Польща, де вартість становить майже $10 тис. за гектар. Так би мовити — відчуйте різницю. І спробуйте пояснити власнику землі, власнику паю, що він має отримувати в 10 разів менше, бо коли що, прийдуть китайці і вивезуть весь український чорнозем на Місяць.
Друге питання — питання ефективності. Україна — найбідніша країна в Європі, а отже, нам треба терміново щось з цим робити. Підвищувати той самий ВВП на душу населення, щоб принаймні випередити Молдову і почати наближатися до Польщі. Так ось, найбільший економічний ефект, згідно з розрахунками, знову-таки дає модель, яка передбачає мінімальні обмеження. Коротше кажучи, чим більше обмежень, тим менший приріст ВВП. І якщо реальний ВВП може додати до свого росту кілька відсотків за відсутності обмежень, то в максимально жорсткому сценарії ви майже не побачите ефекту запровадження ринку на цифрах. А як наслідок, і в гаманцях. Тому що абстрактний ВВП завжди має зв’язок з конкретним набором цифр у вашій зарплати чи пенсії. Якось так історично склалося. І чим більше обмежень на ринку землі, тим менше купюр у вашому гаманці. Тож поясніть тепер самі собі, що ви мусите заробляти менше тільки через те, що коли так станеться, що прийдуть, скажімо, араби й відвезуть до себе в пустелю весь чорнозем разом з українськими рабами.
Чи логічно запроваджувати будь-які обмеження? Так. Але такі, які якраз сприятимуть ринковій конкуренції, що теж впливатиме на зростання вартості активу. Йдеться про неприпустимість виникнення монополій. Тож доречно було б обмежити концентрацію землі в одних руках. Скористатися досвідом реформи банківської системи, де відкривають кінцевих бенефіціарів. В результаті має бути обмежений відсоток сільськогосподарської землі в руках одних власників (і пов’язаних осіб). На рівні ОТГ, на рівні області і на рівні країни. Монополії — це зло. Це важливо пам’ятати.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
