Гнів Божий. Яким може бути план української помсти Росії

7 липня, 13:01
Ексклюзив НВ

Прагнення активних українців діяти проти російських убивць за прикладом Моссаду зрозуміти можна. Проте чи реальні подібні сценарії?

Літо 2015 року. Неоголошена, але фактична війна з Росією триває вже рік. За столиком у невеличкому київському кафе сидять троє чоловіків. Один із них — я. За результатами зустрічі мені треба написати план української помсти російському агресору. Задум простий: буде група спецназу, месників — диверсантів раз по раз посилатимуть на російську територію, всякий раз у них інша ціль. У фіналі дванадцятої серії бажано викрасти Путіна.

Відео дня

Хто ще не зрозумів, пояснюю: ми з режисером і потенційним інвестором обговорювали ідею гостросюжетного серіалу. Цікаво і показово, що наші месники-диверсанти, за задумом, мали б діяти самостійно. Без контактів із офіційними українськими силовими структурами й загалом українською владою. Там — і це теж за задумом, — чимало інфільтрованої російської агентури. Операцію відразу зіллють. Власне, це планувалося прологом усієї історії. Далі сценарної розробки, як у наших реаліях часто буває, нічого не пішло.

Це історія «українського Моссаду». Ліквідаційної групи, сформованої виключно з однією метою — помститися агресору та загарбнику за його злочини проти українського народу. Не сподіваючись на владу, на західних партнерів, на сусідів і друзів, вони беруть справу до своїх рук. Складаються списки, знаходяться кошти, йде перевірка та вербування людей, формуються агентурні мережі, розробляються операції та стратегії. Зараз ви прочитали не короткий опис кінопроекту, який не відбувся. А книжки письменника і політолога Сергія Постоловського Ворог, або Гнів Божий. Вона вийшла друком 2016-того. Її автора серед нас під час описаної вище розмови не було. Просто люди думали в одному напрямку. Зверніть увагу, тут герої теж не сподіваються на владу, готуючи помсту російським убивцям у їхньому тилу.

На початку квітня цього, найстрашнішого за новітню історію України 2022-го року про український Моссад, уже без лапок, активно заговорили соцмережі. Розмови спровокували звірства російських окупантів на звільнених Київщині, Чернігівщині та Сумщині та непокараність ґвалтівників і вбивць. Президент Володимир Зеленський неодноразово й публічно запевняв, що помста Росії за Бучу, Ірпінь і Маріуполь буде.

Про регулярні баталії довкола хороших росіян я взагалі мовчу

Його слова та справді щира реакція на гори трупів і руйнування повернули довіру до влади. У цьому — відмінність від ситуацій, змодельованих поодинокими митцями. Небайдужі українці досі щиро вірять у здатність українських очільників організувати процес справедливої відплати. А деякі дописи в Facebook твердили — все, час Зеленському відправляти наших хлопчиків.

Буденну фразу Відправляйте хлопчиків промовила Голда Меїр, прем'єрка Ізраїлю в 1972 році. Але водночас фраза стала наказом керівництву ізраїльської розвідки Моссад про ліквідацію палестинських терористів із організації Чорний Вересень. Восени того року під час Олімпіади в Мюнхені терористи захопили та згодом убили одинадцять ізраїльських спортсменів. Ідентифікація, пошук та поступова ліквідація вбивць зайняла в Моссаду двадцять років. Операція отримала кодову назву Гнів Божий. Вона лягла в основу стрічки Стівена Спілберга Мюнхен. Фільм викликав неоднозначну реакцію. Втім, як і сама операція. Етичність схвалених на державному рівні терактів на чужих територіях обговорюють відтоді й зараз. Але офіційний Ізраїль про ліквідаторські акції не шкодує.

Прагнення активних українців діяти проти російських убивць за прикладом Моссаду зрозуміти можна. Проте всі подібні плани можуть утілитися хіба в багатих уявах письменників і кіношників. Аби у владних кабінетах бодай почали обережно обговорювати перспективу відправлення хлопчиків, в нашій країні, нашій політичній культурі і нашому суспільстві має відбутися чимало незворотних змін. Бо навіть щоденні вбивства українців росіянами, які схвалює не лише Путін, а й більше 80% російських громадян не призвели, на жаль, Україну до точки неповернення відразу в декількох напрямках.

Почну з найпростішого й найбільш очевидного. Неприхований ворог, публічний агент Кремля й за сумісництвом кум Путіна — Віктор Медведчук від початку російського вторгнення в 2014-тому не просто перебував на волі й займався бізнесом. Він також обрався народним депутатом, згуртував довкола себе таких самих, хіба менших за масштабами. І за грати за підозрою в державній зраді потрапив аж за місяць після початку гарячої фази війни. Причому десятки проросійських політиків і пропагандистів, які працювали проти України за російські гроші, досі лишаються без відплати. Хоча війну в свою країну накликали власноруч. Тож яких хлопчиків омріяна українська версія Моссаду відправлятиме на російську територію для помсти за умовну Бучу, коли непокаране зло ближче, під боком, лиш руку простягни.

Інший фактор, який робить аналог Гніву Божого в українських реаліях неможливим — відсутність консолідації всього суспільства довкола ідеї такої відплати. Один із проявів цього — невгамовні дискусії довкола дерусифікації та навіть декомунізації. Ігор Терехов, мер Харкова, який росіяни бомблять щодня, вперто не хоче перейменовувати вулицю Пушкінську на вулицю Сковороди. І має в цьому підтримку великої кількості містян. Котрі потерпають від обстрілів, у чиїх родинах є жертви війни, але водночас вони все одно не ототожнюють російську агресію з російським культурним впливом.

А молодь у скверах досі старається, аби всі разом із ними слухали російський реп чи іншу тамтешню музику. Про регулярні баталії довкола хороших росіян я взагалі мовчу. За умов, коли частина нас не бачить прямого зв’язку російського контенту з російською агресією, подібні таємні операції не матимуть чіткого ідеологічного підґрунтя, як це було в Ізраїлі.

Третя, чи не найважливіша перешкода — масштаб і ресурс. Завданням для хлопчиків із Моссаду було ліквідувати певну кількість палестинських терористів. Натомість до звірств лише в Бучі причетні щонайменше десятки російських солдатів та офіцерів. І так по кожному населеному пункту України, включно зі ще не звільненими. А що робити з тими, хто чинив злочини у окупованих Донецьку, Луганську та Криму всі ці вісім років? Математичний факт: якщо йти за принципом Гніву Божого, українські месники повинні встановити та особисто ліквідувати тисячі, якщо не десятки тисяч російських громадян. У їхньому тилу, вже після звільнення наших територій.

Як сценарист із більш як двадцятирічним досвідом роботи визнаю: ідея для блокбастера крута. Саме цей досвід підказує: навіть на зйомки повнометражного фільму за такою ідеєю грошей не буде років зо п’ять після перемоги. А коли з’являться, держава не поспішить виступити замовником та інвестором подібного проекту. На втілення ж масштабного плану відплати в реалі фінансового ресурсу не знайдеться й поготів. Тут відновлення інфраструктури більше на часі.

Ось це — поступове, впевнене, позбавлене корупційної складової відновлення й розвиток України після нашої перемоги буде помстою і відплатою Росії. Значно дієвішою та ефективнішою за емоційні заклики зробити з ворогом так, як колись учинив Ізраїль. Наша військова перемога смертельно вразить агресора. А доб'є його наше відродження. Осиковим кілком стане офіційний вступ України до ЄС і так-так, до НАТО. Небезпека не зникне. Але так удасться вразити значно більшу кількість ворогів, ніж якби таємні агенти — супергерої справді виловлювали їх за поребриком по одному.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X