Кейс для України. Як США стягують кошти злочинців у держбюджет

27 вересня, 16:57

Конфіскація майна ворогів стала надзвичайно важливою темою для роботи уряду, судів та інших державних структур з часу повномасштабного вторгнення Росії до України

Забагато коштів для України як воюючої країни просто не може бути за визначенням, тож поповнювати казну активами колаборантів та росіян, що мають власність на нашій землі, — це чудова опція. Маємо нею користуватися та впроваджувати належні механізми якомога швидше. Не перестаю на цьому наголошувати ще з весни.

Відео дня

Раніше показував на прикладах Німеччини, Італії та Франції, як це заведено робити в Європі. Та які юридичні норми для цього потрібні. Тепер же апелюю до американського кейсу. Як США стягують кошти злочинців у держбюджет?

Стягнення в держказну стали в пригоді американцям не відразу

Як для знавців історії, так і для пересічних громадян, не секрет, що свою державність Штати вибороли в боротьбі з британською короною. Хоча й багатьом сучасним нормам та механізмам Америка може завдячувати саме своєму колишньому патрону.

Пропоную відразу визначити, що цивільна конфіскація — це практика, яка дозволяє правоохоронним органам вилучати гроші та майно у осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушень, але яким ще не було висунуто звинувачення у скоєнні злочину. В основі такої практики лежить переконання, що майно особи може бути також обвинуваченим у злочині, навіть якщо самій особі формально не висунуте обвинувачення чи її не засуджено. І прецедент для цього був створений ще в середньовічній Англії. До прикладу, якщо людина вбила іншу якимось предметом, то його також звинувачували в убивстві і конфісковували на користь британської корони.

Задовго до того, як США здобули незалежність, Велика Британія використовувала цей інструмент, щоб забирати гроші і майно у своїх американських підданих для фінансування своїх операцій. Це було одне з регулювань Британії щодо США, який настільки обурив тоді ще американські колонії, що вони врешті-решт розпочали війну за свою незалежність через такого роду претензії.

Кошти ворогів мають направлятися до державної казни. Швидко та безповоротно

Навігаційний акт 1651 року, що є частиною ширших навігаційних актів, передбачав, що будь-яке судно, яке перевозило вантаж до Нового Світу, повинно було спочатку пройти через британські контрольно-пропускні пункти для перевірки. Крім того, будь-яке вантажне судно, що залишало американські колонії з товарами, також повинно було пройти перевірку перед тим, як продовжити рух до місця призначення.

Метою цих перевірок, звичайно ж, було забезпечення отримання Великою Британією своєї частки від награбованого. Якщо, наприклад, хтось намагався обійти правила, відправляючи вантаж в іншу країну без попередньої зупинки в Британії, він вважався контрабандистом і піратом, який намагався уникнути оподаткування, і наражався на конфіскацію свого вантажу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Після того, як обвинувачені виступили в колоніальних судах, знайти присяжних, готових винести обвинувальний вирок, стало дуже складно. Але, звинувативши у злочині власність, а не піратів, британці знайшли лазівку.

США перейняли досвід своєї колишньої метрополії

Уже ставши незалежною державою із власною Конституцією, Штати вирішили не відкидати докорінно все британське, а запозичити цінний досвід та вже готові надбання на той момент розвинутої країни. Відтак, в ході війн, що точилися в Америці в ХІХ століття (Громадянська війна та іспано-американські війни), істотна частина надходжень до бюджету США приносили митні збори з вантажних суден. Багато суден намагалися уникати сплату податків. Очевидно, що війна має високу ціну, і саме це, зрештою, змусило уряд США вдатися до використання тієї ж самої практики, з якою вони колись боролися під час революції, щоб зупинити її.

Для того, щоб забезпечити збір цих митних зборів, уряд відправив каперів, єдиною метою яких було знайти контрабандистів, які не сплатили митні збори, і конфіскувати їхнє майно в якості оплати. Натомість їм було дозволено залишити собі частину конфіскованого майна.

Під час іспано-американської війни невеликі ВМС США захопили понад 250 іноземних кораблів, тоді як взяті на роботу за контрактом капітани — понад 1200. Так тривало до певної міри, доки не було найнято останнього капера на початку Першої світової війни. Після цього здавалося, що ця практика нарешті добігає кінця. Але нова хвиля конфіскації цивільних активів тільки починалася, і вона буде викликана інститутом Вісімнадцятої поправки.

Сухий закон заведено критикувати істориками. Проте є й позитивні моменти

Новий виток у поліпшенні законодавства в аспекті стягнень внесло набуття чинності у США Сухого закону у 1920 році. Подібно до того, як Британія виявила століттями раніше, коли справа постала перед судом присяжних, багато хто не бажав фактично визнавати бутлегерів (підпільний торговець спиртним під час дії Сухого закону в США в 1920-ті — 1930-ті роки) винними у скоєнні злочинів.

Оскільки багато добропорядних американських громадян також були винні в порушенні обмежень епохи сухого закону, то співчуття до обвинувачених було дуже великим. І, не маючи належного обвинувального вироку, правоохоронцям довелося проявити творчість. А саме — відроджувати цивільну конфіскацію майна.

Щоб дати відсіч добре забезпеченим бутлегерам і отримати прибуток від власної непродуманої політики, правоохоронці почали вилучати у мафіозі велику зброю і шикарні автомобілі ще до того, як вони потрапляли до суду. Вважалося, що наявність такої ж зброї та транспортних засобів, як у мафіозі, вирівнює умови гри. Хоча зрештою, правоохоронці так і не змогли зупинити або хоча б суттєво обмежити діяльність бутлегерів.

Роками пізніше правоохоронці продовжували використовувати цю практику, щоб завдати удару по світу організованої злочинності. Оскільки ці могутні мафіозні боси володіли великою владою в межах своїх неофіційних «юрисдикцій», їх ставало все важче зупинити. Навіть якщо уряду вдавалося засудити когось за менш тяжкий злочин, наприклад, за ухилення від сплати податків, це було лише питанням часу, коли вони виходили на волю і поверталися до звичного бізнесу.

Відчуваючи безсилля і, ймовірно, трохи гіркоту від своєї нездатності зупинити зростання організованої злочинності, співробітники міліції знову запустили машину конфіскації цивільних активів.

Боротьба з наркотиками допомогла вдосконалити американське законодавство

Бурхлива Америка в 60−70 була такою через свободу, що її отримала молодь. Але повна лібералізація багатьох сфер життя несе за собою і побічні ефекти. Звісно ж, мова про наркотики, які певний час були нерегульованою проблемою для США.

Коли війна з наркотиками почала набирати обертів, у 1970 році був прийнятий Закон про комплексне запобігання зловживанню наркотиками та боротьбу з ним, який почав прокладати шлях до більш широкого використання цивільної конфіскації. Відповідно до цього закону, наркотики та будь-яке пов’язане з ними обладнання могли бути конфісковані урядом. У 1978 році, коли Конгрес прийняв Закон про психотропні речовини, це положення було розширено, включивши гроші та цінні папери, які, як вважається, використовуються у злочинах, пов’язаних з наркотиками.

Справжній фундамент сучасної цивільної конфіскації активів був закладений у 1984 році, коли був прийнятий Закон про всеосяжний контроль за злочинністю і правоохоронні органи отримали повноваження конфісковувати будь-яке майно, пов’язане зі злочинами, пов’язаними з наркотиками. Це також дозволило правоохоронним органам зберігати вилучене, що нагадує політику Британської корони в колоніальні часи.

Мабуть, найбільш кричущою частиною цього законопроєкту було те, що він встановлював «програму справедливого розподілу», яка дозволяла правоохоронним органам штатів ділитися з федеральним урядом до 80 відсотків конфіскованого прибутку, що ще більше стимулювало широке використання цієї практики. А решта, на жаль, вже історія, хоча нещодавнє рішення Верховного суду принесло певну надію на те, що цій практиці незабаром може бути покладено край.

Американський досвід та українські реалії

Одна з простих, проте важливих істин: ми найбільше ростемо тоді, коли зазнаємо найбільш серйозних пертурбацій. Подекуди несподіваних та болючих, але в стані сталої норми вирости направду важко. У бою ж — необхідно.

Україна як держава переживає зараз саме такий етап. Ми б'ємося — ми й вчимося. США це пройшли крізь Громадянську та інші війни, заборону на продаж алкоголю та боротьбу з наркотиками. Ми — через війну з російськими окупантами.

Різні контексти, та суть одна: кошти ворогів мають направлятися до державної казни. Швидко та безповоротно.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X