Іван Компан

Викладач Единбурзької бізнес-школи

Вже два десятиліття влада бореться з олігархами: поки що ніхто не постраждав, олігархи живі, здорові та багаті, а ті, хто з ними боровся, теж трохи підзаробили. Програє лише Україна, тобто ми з вами. А в цілому, вся антиолігархічна боротьба останніх років, на мій погляд, є абсолютно безглуздою та безперспективною, бо влада і є ті самі олігархи, «близнюки-брати», як колись образно висловився відомий пролетарський поет, правда про інше, але таке ж саме зло. Чи означає це, що олігарх є непереможним створінням, яке не боїться нікого і нічого, і може змушувати владу знімати капці, коли вона приходить до нього додому з обшуком?

Певною мірою так, але в даному контексті важливе слово «міра». Незначний олігарх в якійсь невідомій африканській чи острівній державі, в замкнутій, так би мовити, системі, який не претендує на вихід за її межі, має гарні шанси дожити до самої смерті та спокійно і безпечно передати багатство своїм дитинчатам, які вже самостійно пустять його на вітер. Хіба одного олігарха переможе інший, але, в цілому, інституція олігархії від цього не постраждає. Якщо ж олігарх, вкравши у держави та її людей початковий капітал, хоче чогось більшого, наприклад, стати бізнесменом міжнародного рівня, то шанси бути знищеним у нього набагато вищі, бо матиме він справу не з державою, а з ринком, який дарує фантастичні можливості для збагачення, але й карає значно суворіше, ніж «любі друзі» з високих владних кабінетів.

Ось вам приклад: Гаутам Адані, індійський олігарх, ще два тижні тому третій у списку Форбс, після Бернара Арно та Ілона Маска, власник багатьох компаній, від портів до енергетичних підприємств, загальною вартістю більше двохсот мільярдів доларів, був поставлений на коліна американською інвестиційною компанією Hindenburg Research, яка заробляє гроші, граючи «на пониження» на фінансових ринках. Тактика американців проста і зрозуміла: