Всоте в одну річку. Чи подружаться Японія та Китай?
Японсько-китайські відносини теплішають. Чи означає це, що 2018-ий стане роком прориву для двох східноазійських гігантів?
Аналітики, які займаються вивченням Східної Азії, приречені на відчуття дежавю, коли мова заходить про японсько-китайські відносини. Візит очільника МЗС Японії Таро Коно до КНР 27-28 січня 2018 року викликає саме такі відчуття. Переговори керівника японського зовнішньополітичного відомства в Пекіні мали на меті підготувати основу для подальшої нормалізації взаємодії між двома наймогутнішими країнами східної Азії. Проте за останні десять років Японія і КНР намагалися порозумітися щонайменше декілька разів – в 2007-2008 роках, 2009-2010 роках, 2014-2015 роках. Тому нинішня спроба і викликає подібні відчуття.
Насправді певна позитивна динаміка у двосторонніх взаєминах почала формуватися іще протягом 2017 року. Тому навіть перший за майже два роки візит керівника МЗС Японії до КНР можна вважати проміжним підсумком попередніх зусиль двох сторін. Відлік нинішньої спроби нормалізації японсько-китайських відносин починається із візиту Тошіхіро Нікаєм, людиною №2 в правлячій Ліберально-Демократичній партії Японії, до КНР в середині травня 2017 року. Там він мав переговори з очільником КНР Си Цзиньпіном, а також прийняв участь в міжнародному форумі щодо однієї із головних китайських ініціатив у сфері міжнародних відносин проекту «Один пояс, один шлях». До цього Японія доволі обережно ставилася до цього китайського мегапроекту, покликаного на розвиток інфраструктури в Євразії. Хоча пізніше японські ЗМІ повідомили про те, що справжньою метою пекінського візиту Тошіхіро Нікая було передати Си Цзиньпіну особистий лист від прем’єр-міністра Японії. В листі містилася пропозиція почати регулярний обмін візитами.
Більше того, вже в червні 2017 року сам Сіндзо Абе, очільник уряду Японії, під час своєї промови відзначив позитивні моменти проекту «Один пояс, один шлях». Окрім цього, він заявив про готовність Токіо приєднатися до іншої ініціативи КНР – Азійського інвестиційного інфраструктурного банку. В 2015 році Японія була чи не єдиним союзником США і країною в Азії, яка відмовилася приєднуватися до цієї новоствореної структури. Така зміна настрою була показовою. Більше того, японська сторона активно зондувала Пекін щодо можливості проведення зустрічі між очільниками країн у рамках саміту G20 в Гамбурзі. І така зустріч, яка тривала до 40 хвилин, справді відбулася 8 липня 2017 року. Тим самим Пекін позитивно відреагував на перші кроки Токіо, що мало б заохотити очільника японського уряду до подальших ініціатив.
Попри люб’язну риторику, КНР та Японія продовжують масштабні військові приготування
15 серпня 2017-го, в день річниці капітуляції Японії, вперше за 27 років ніхто з уряду не відвідав храм Ясукуні. Відвідини цієї святині японськими урядовцями завжди були об’єктом критики із боку КНР, яка вбачала в цьому небажання Японії покаятися за злочини в Другій світовій війні. Разом із цим 28 вересня 2017 року Сіндзо Абе відвідує святкування в посольстві КНР із нагоди національного свята, а заразом і 45-років встановлення дипломатичних відносин. Дана подія була унікальною: вперше за 15 років очільник японського уряду вдався до такого кроку.
Пекін відповів Токіо взаємністю. Торік виповнювалося 80 років із інциденту на мосту Марко Поло, який імперська Японія використала для початку агресії щодо Китаю в 1937 році. Того ж року, після захоплення тодішньої китайської столиці, відбулась Нанкінська різанина. Тим не менш, у 2017 році КНР вирішила відмовитися від звичної критики цих історичних подій в бік Японії. Як наслідок, вже друга за рік зустріч Си Цзиньпіна і Сіндзо Абе в Данангу під час саміту АТЕС 11 листопада 2017 року пройшла в іще більш позитивній атмосфері, що відзначила і американська преса. Очільники КНР і Японії заявили про новий старт у двосторонніх взаєминах по результатам переговорів.
Відтак візит і переговори Таро Коно в Пекіні стали першим прямим втіленням цієї нової політики. Більше того, сторони домовилися про те, що Токіо, Пекін і Сеул проведуть саміт очільників урядів якомога раніше. Орієнтовно йдеться про зустріч в Токіо в квітні 2018 року. Токійський саміт може стати прологом до двосторонніх візитів лідерів обох країн. Востаннє лідер КНР відвідував Токіо в далекому 2008 році.
Втім, така позитивна динаміка – не гарантія того, що у 2018 році Токіо та Пекіну таки вдасться вийти на якісно новий рівень відносин. Їх взаємини циклічні: після попередніх спроб нормалізації слідували етапи загострення, подекуди з ризиками перерости в пряму військову конфронтацію.
Попри люб’язну риторику, КНР та Японія продовжують масштабні військові приготування. У 2017 році військово-повітряні сили КНР зробили рекордну кількість обльотів в східній Азії, а військово-морське будівництво і далі продовжується швидкими темпами. Зі свого боку в грудні 2017 року Японія заявила про намір придбати низку ударних крилатих ракет, тим самим відходячи від виключно оборонної доктрини. Формальним виправданням цьому є загроза із боку КНДР, проте 2 із 3 ракетних систем стали б в нагоді й у випадку необхідності протидіяти силам КНР. Паралельно із цим Японія веде власні активні роботи щодо розробки і прийняття на озброєння нового покоління протикорабельних ракет.
Такі військові приготування активно доповнюються нерозв’язаними територіальними суперечками в Східно-Китайському морі довкола островів Сенкаку/Даоюйдао. Так в січні 2018 року Токіо розкритикували Пекін за присутність китайського есмінця неподалік від територіальних вод спірних островів. В той же час у цьому ж районі Морські сили самооборони Японії відслідкували найсучасніший китайський ударний атомний підводний човен і начебто навіть змусили його піднятися на поверхню.
Паралельно із цим Японія і КНР ведуть конкуренцію не лише за вплив на Азію, але і країни Африки і Європи. Хорошим підтвердженням цьому є січневе турне Сіндзо Абе по країнах Центральної і Східної Європи, яке послідувало після листопадового саміту механізму 16+1 (країни ЦСЄ + КНР). При цьому не виключено, що в кінці кінців Японія підтримає ініціативу Індії «Коридор росту Азія-Африка», що є конкурентною для проекту «Один пояс, один шлях».
У 2018 році таке протистояння в східній Азії та інших регіонах світу може підірвати нормалізацію відносин між Японією і КНР. Та слід також наголосити іще на одному моменті.
Під час переговорів 2017-2018 років китайська сторона говорила про те, що саме від кроків Токіо залежить динаміка відносин між двома країнами. Іншими словами, Пекін очікує від японського уряду відповідних кроків для нормалізації відносин. Такі очікування не в останню чергу могли стати наслідком переконання у тому, що сама Японія зацікавлена у нормалізацій відносин більше, ніж це демонструють численні кроки японського уряду.
Така ситуація нагадує стан відносин між США і РФ, коли у поганих відносинах росіяни вважають винними американців, і, відповідно, чекають кроків назустріч. В той же час Токіо явно не подобається поведінка Пекіну в сфері (не) безпеки: воєнне будівництво, провокації в Східно-Китайському морі. Тож логічно, що вони чекають від китайців конструктиву. Та і загалом: дивно нормалізувати відносини між Японією і КНР без початку повноцінного діалогу з питань взаємної політики стриманості та кроків на вибудовування довіри.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
