Ще один сюрприз від Зеленського
Українці передали в руки нового президента унікальний мандат
Президент України Володимир Зеленський досяг того, чого не вдавалося його попередникам: здобув парламентську більшість, що позбавляє його необхідності у формуванні коаліції. Чи знає він, як капіталізувати цю безпрецедентну перемогу, стане зрозуміло з його наступних кроків.
З огляду на попередні результати недільних виборів, партія Зеленського Слуга народу займе не тільки 122 місць за парламентськими списками, але і 125 місць за системою відносної більшості, що дасть йому контроль над 450-місцевим законодавчим органом країни. Це звільнить його від класичних торгів за урядові посади, які тривали після виборів.
Екстраординарний результат, враховуючи, що багато кандидатів від цієї юної партії були політичними новачками, які балотувалися проти відомих місцевих політиків і зірок.
Втомлені від пострадянського правління — суміші патерналізму, корумпованих особистих інтересів і будівництва «потьомкінських сіл» — українці передали в руки колишнього коміка і свого нинішнього президента унікальний мандат, який міг би бути використаний для досягнення двох дуже необхідних проривів: економічного, що базується на приватизації і дерегуляції, і припинення війни на сході.
Дії в першому напрямі залежать від того, як Зеленський сформує Кабінет міністрів, особливо від наступного прем'єр-міністра. Одразу після голосування президент сказав, що вважає за краще технократичний уряд, аніж політизований.
До списку кандидатів входять — Андрій Коболєв, керівник державною нафтогазової компанії; Юрій Вітренко, комерційний директор НАК Нафтогаз України; Владислав Рашкован, заступник керівника МВФ і два колишніх міністри президента Петра Порошенка, які пізніше одними з перших підтримали Зеленського: екс-міністр економічного розвитку Айварас Абромавичус і екс-міністр фінансів Олександр Данилюк.
Серед цього списку Рашкован і Вітренко найбільше підпадають під опис ідеального кандидата Зеленського: «Економічний гуру і нове обличчя». Тоді, як інші — добре відомі громадські діячі, ці двоє в основному залишалися в тіні.
Мелінда Херінг, добре поінформований фахівець з питань України з Atlantic Council, нещодавно провела час з кандидатами, і їй сподобався Вітренко, якого вона назвала «комунікабельним і харизматичним». Проте вона підкреслила, що і він, і Коболєв — експерти з енергетики. Рашкован же має ширше розуміння того, що потрібно українській економіці.
Безпосередньо перед недільними виборами він опублікував колонку, яку можна розглядати, як подання своєї кандидатури на цей високий пост. У ній він закликає до ширшої дерегуляції: «Все, що може робити приватний бізнес, має робити приватний бізнес. Державі варто по максимуму не заважати, хоч як би хотілося допомогти ».
Це, плюс націленість на підвищення продуктивності праці і стимуляції внутрішнього попиту, має підвищити зростання економіки України від 4% до 7% на рік, за словами Рашкована. Його лібертаріанський порядок денний має сподобатися Зеленському, який нерідко зневажливо відгукувався про державне регулювання.
Втім, президент схильний до імпровізації: він все ще може піднести сюрприз. Але його вибір має бути прийнятий іноземними інвесторами і кредиторами країни, зокрема МВФ, які ще не вирішили, чи дадуть країні ще $2 млрд кредиту.
Для досягнення економічного прогресу Зеленському знадобиться швидке реформування надзвичайно корумпованої системи правосуддя. У нього є необхідна для цього правова сила. Перебудова судової системи стане одним з головних тестів його вміння керувати, а не тільки перемагати на виборах.
Завершити війну на сході — складніше завдання, ніж відродження економіки. До виборів Зеленський намагався зробити перший крок, ініціюючи обмін ув’язненими «всіх на всіх» з Росією. Він навіть першим звернувся до президента РФ Володимира Путіна, щоб це обговорити — всупереч порадам західних союзників України. Однак, нині ці переговори зайшли в глухий кут, тому що сторони не можуть домовитися, кого слід обміняти, а кого потрібно звільнити беззастережно.
Путін навряд чи піде назустріч Зеленському, поки український президент буде продовжувати політику свого попередника, називаючи Росію країною-агресором і ведучи Україну в НАТО. Для нового лідера України — це проблема: будь-який сигнал відступу буде зустрінутий протестом суспільства. Але з огляду на здобуту більшість, у Зеленського є деяка свобода дій для того, щоб поторгуватися з Путіним. Він міг би, наприклад, пом’якшити Закон про мову і підняти статус російської мови, широко використовуваної на півдні і сході країни, щоб посприяти більш конструктивному діалогу з Москвою. Зеленський неодноразово підтримував поміркованіший варіант мовного закону.
Все-таки вийти за рамки обміну ув’язненими і відновлення комунікації з Кремлем буде складно. Більшість українців бажає тісніших зв’язків з ЄС, а не з Росією. Популіст-президент не може це проігнорувати, незалежно від тих сил, які він має. Москва, зі свого боку, бажає зближення за своїми умовами — вона не припинить підтримку невизнаної сепаратистської «народної республіки» в східній Україні без набуття можливості накладати вето на ключові рішення міжнародної політики України.
Своєю майже повною монополією на владу Зеленський зобов’язаний надіям виборців на те, що він здатний завершити війну. Втім, поки що у президента немає нічого, що нагадує реалістичний план. Найкращим рішенням була би взаємодія з Путіним, незалежно від того, що з цього вийде, одночасно працюючи над розкриттям українського економічного потенціалу. Якщо економіка поліпшиться і мільйони, які покинули країну заради роботи в Європі, почнуть повертатися, Зеленського пробачать за те, що він не зміг розв’язати напівзаморожений конфлікт з Росією.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Леоніда Бершидського. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
