Війна і поганий мир. Про що насправді сказав Путін у Давосі
Вся суть послання російського президента була попередженням про зростання ризику війни
Ідея запросити президента Володимира Путіна виступити зі спеціальною заявою на Всесвітньому економічному форумі, який зробив Велике перезавантаження темою щорічної зустрічі в Давосі минулого тижня (25−29 січня), була в кращому випадку сумнівною. Клаус Шваб, беззмінний президент форуму, наполягав на необхідності розвитку чесного діалогу, щоб покласти край епосі поляризації та ізоляції, але Путін навряд чи виявив непохитну чесність на світовій арені. Шваб також згадав багату історію участі Росії у форумі. Це правда, саме в Давосі пролунало ще в 2000 році просте запитання: «Хто ви, містере Путін?». Відповіді на це, здавалося б, просте запитання значно варіювалися протягом наступних двох десятиліть його правління. Зараз у більшості кіл розуміють агресивний характер його зрілої диктатури.
Як би там не було, в цьому році Путін пом’якшив свій виступ розумними політкоректними скаргами на зростання нерівності та неефективність глобальних інститутів, але суттю його послання було попередження про зростання ризику війни. Він провів паралель з кризами 1930-х років і підкреслив, що «поганий мир» після Першої світової війни призвів до відновлення глобального конфлікту через 20 років. Скарга на те, що з Росією нібито погано і несправедливо обійшлися після закінчення холодної війни, знаходить відгук у багатьох росіян і викликає у деяких європейців комплекс провини. Чим і користується Путін, намагаючись перебільшити це і використовувати як аргумент про те, що нинішні санкції проти Росії є невиправданими і незаконними. Залишилося невисловленим, але явно мається на увазі, що Путін нібито готовий вдатися до військової сили для відбиття можливих посягань на інтереси Росії.
Ця ледь завуальована погроза могла б здатися несвоєчасною, якби вона була озвучена на наступний день після того, як Росія і Сполучені Штати погодилися продовжити дію договору СНО-III, обмеживши свої стратегічні ядерні арсенали на п’ять років без попередніх умов. Дійсно, обидві палати російського парламенту схвалили це продовження в крайньому поспіху, що приголомшило експертів, які вказували на невизначеність долі цього договору через передбачувану тривалвсть цієї процедури.
Однак угода про контроль над озброєннями не віщує нового «перезавантаження» у відносинах Росії і США. Практично всі провідні російські експерти передбачають подальшу ескалацію двосторонньої напруженості. Рішення нового керівництва США зберегти договір епохи Обами рівносильне спробі винести ядерну зброю за дужки зі змісту цих непорозумінь. Але Москва так багато вклала в модернізацію своїх стратегічних можливостей, що все ж змушена продовжувати рекламувати і демонструвати свою ядерну міць.
Під час першої телефонної розмови між президентом Джозефом Байденом і Путіним минулого вівторка (26 січня) американський президент вирішив підняти всі спірні питання, в той час як російський, як і слід було очікувати, вважав за краще їх відкинути. Путін відреагував на зауваження Байдена, розв’язавши ще більш жорсткі репресії проти пробудженої, але дезорганізованої російської опозиції, прагнучи стримати на вихідних нову серію вуличних протестів. Цілком ймовірно, що він навмисно провокує свого опонента в Білому домі, команда і політика якого ще не повністю сформовані, на нові санкції. Путін, можливо, сподівається використовувати цей тиск для подальшої дискредитації внутрішніх прихильників ув’язненого Олексія Навального, що не піддається тиску, як «ворожих агентів». Путін також, ймовірно, очікує, що Європейський союз не готовий розширити режим своїх власних санкцій проти Росії і, можливо, більше прислухався до його послання в Давосі.
Європейцям, безумовно, може бути складно намітити загальний курс у відносинах з Москвою. Проте колишнє прагнення до взаємодії з Росією серед деяких ключових держав-членів ЄС в останні роки і місяці переросло в обережну ізоляцію. Знайомі міркування про зменшення глобальної нерівності перетворюються на фарс, коли лунають із боку російського автократа, який був змушений заперечувати володіння розкішним палацом на Чорному морі, інформацію про який недавно оприлюднив Навальний в документальному фільмі, який вже зібрав понад 100 млн переглядів. Нестримна корупція і жорсткий централізований контроль є основними причинами затяжної економічної стагнації в Росії, і їх тривалий вплив позбавляє країну будь-якого шансу на відновлення після пандемії. Пов’язане з цим зниження доходів домогосподарств призвело до того, що 19,2 млн росіян опинилися за офіційною межею бідності, а загальна чисельність населення в 2020 році скоротилася на півмільйона.
Путін може лише на словах підтримати боротьбу з цією проблемою. Він, ймовірно, глибоко стурбований тим, як народне невдоволення може підживлювати мобілізацію в соціальних мережах. Тому в Давосі він також визнав доречним засудити «цифрових гігантів», які, за його словами, намагаються маніпулювати товариствами. Російські спецслужби здатні здійснювати ефективні кібератаки проти США, але вони не можуть контролювати внутрішні інформаційні канали. Таким чином, владі залишається погрожувати Facebook, Instagram і YouTube штрафами за поширення підбурювального контенту. Путін зробив кілька натяків на особливу роль цих платформ в американській політичній кризі, але його більше дратує рішення Facebook і Twitter заблокувати акаунти свого сумнозвісного компаньйона-олігарха Євгена Пригожина.
Кремль як і раніше покладається на важку артилерію державної пропаганди і не може усвідомити, що її постріли летять повз молоде покоління, яке в переважній більшості переключилося на споживання новин, що не пройшли цензуру, і думок онлайн-джерел — те, що Путіну, який, як відомо, не любить інтернет, не зрозуміти.
Серед світової ділової еліти завжди є групи, що реагують на заклики прийняти Росію Путіна «такою як вона є», котрі ігнорують її авторитарні риси і схильність до агресії. Однак навіть для цих груп нинішні перспективи ведення бізнесу в Росії підриваються не тільки санкціями, а й економічним розкраданням служб безпеки країни, чий внутрішньополітичний вплив зростає кожного разу, коли необхідно використовувати ОМОН проти мирних російських протестувальників. Кожен жорстоко розігнаний мітинг — останній відбувся минулої неділі — з більшою ймовірністю послабить чисельність колишньої пропутінської більшості. Звичне для влади правління, засноване на страху, наштовхується на зростання обурення з приводу поліцейського свавілля й економічної несправедливості. Путін може симулювати стурбованість з приводу глобальних управлінських помилок, що посилюються пандемією, але він не може приховати своїх справжніх побоювань з приводу міжнародної солідарності з тими росіянами, які протестують проти його автократії.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
