Приватні інвестиції в громадські простори: чим ризикуємо і що отримуємо
Хоча Україна декларує прагнення до активного залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій, клімат для цього нині не найсприятливіший
Сумнівні законодавчі ініціативи, складне положення бізнесу через пандемію, корупційне питання, судова система — це та інше змушує підприємців сто разів подумати перед тим, як щось фінансувати у нашій державі. І зараз йдеться про суто комерційне питання, де може бути швидкий результат і відносно легка окупність.
Водночас не менш гостро в нашій країні стоїть і питання залучення інвесторів у соціальні проекти, створення громадських просторів тощо. Часто місцеві бюджети не мають достатньо коштів, щоб покрити всі потреби міст на найнагальніші потреби — медицину, освіту, інфраструктуру. Тож культурна, соціальна сфери часто фінансуються за залишковим принципом або взагалі опиняються без уваги влади.
Громада теж не спроможна постійно збирати сотні тисяч чи мільйони гривень, аби не дати зруйнуватися історичній будівлі, яка би могла стати чудовим освітнім чи розважальним простором. Ґрантів та меценатів не завжди вистачає, щоб у пам’ятному місці створити осередок туризму та відпочинку. І тут якраз могли би стати в нагоді саме інвестори. Вони би з прагматичним бізнес-підходом зробили добру справу для суспільства, створили нові робочі місця та ще й отримали прибуток від цього.
Багатогранність питання залученні інвесторів
«Легко було на папері» — можна сказати про це питання. У реальному житті ж інвесторів, готових вкладатися в такі проєкти — одиниці, до них ставляться з пересторогою, а вимоги встановлюють жорсткі.
Перше, з чим їм доводиться зіштовхнутися — бюрократія. Співпраця із державою, особливо в питаннях культурних та історичних пам’яток, ще складніша, ніж в інших. У більшості випадків для використання споруд потрібно купа дозволів. Іноді ще й не лише від місцевої влади, а й від Мінкульту. Збір документів, подача, прохід різних етапів відборів проєктів, аукціони тощо. Надалі — постійний контроль і звітування. Звичайно, це вимушений захід, адже мова — не про черговий металевий МАФ, що не несе жодної цінності суспільству. Але все це звужує і так невелике коло інвесторів, готових витрачати на це час та гроші.
Мова не про черговий металевий МАФ, що не несе жодної цінності суспільству
Та й окремі підприємці для такого ставлення і бюрократизації доклали зусиль. Вони неодноразово порушували угоди, орендуючи історичні пам’ятки, руйнували цінні елементи споруд, не виконували інших договірних умов. Наприклад, замість корисного для громади простору, як було обумовлено, створювали суто комерційний проєкт.
Один із прикладів такої недоброчесності — Вілла Бачевських. Мова про місцеву пам’ятку архітектури. Свого часу її викупили, перефарбували, змінили все всередині, а зовні закрили утеплювачем і зробили дивну добудову. Кілька років тривали суди, і лише коли власник зрозумів, що в нього не вийде довести законність цього, він продав споруду. Нині вдалося відновити лише її екстер'єр і простір довкола, хоча і це вже значне досягнення.
Звичайно, такі приклади налаштовують негативно і громаду міст. Часто активісти, обпікшись на інших проєктах, «дмуть» і на нових потенційних інвесторів, передбачаючи чергові непорозуміння. А поки сторони конфліктують, будуються лише стіни недовіри, а реальні історичні цінні споруди вщент руйнуються без можливості їхнього порятунку.
Заради справедливості, влада теж є об'єктом недовіри громад через попередній сумний досвід. Люди здійснюють спротив, адже бояться, що «під соусом» реконструкції чи збереження цінного об'єкта отримають зовсім далекий від очікувань результат. І все це трапиться саме за сприяння чи через байдужість влади, яка вчасно не проконтролює процес і не відреагує належно.
Як врегулювати питання і боротися з неблагонадійними інвесторами
Є декілька аспектів вирішення проблемних питань при залученні інвесторів.
Перший — створення комфортних умов для підприємців, які щиро готові інвестувати в реконструкції споруд, відновлення історичних пам’яток та створення громадських просторів. Кількість охочих фінансувати такі проєкти не збільшиться, доки до бізнесу будуть ставитися як до винного в чомусь ще на етапі переговорів. І це потрібно розуміти не лише владі, а й громадам, активістам. Це перший крок, який принаймні створить базу для співпраці. А далі, звичайно, мова про певні пільги, інші заохочення для інвесторів, які готові на себе взяти таку відповідальність та слідувати всім пунктам договору.
Другий аспект — це виваженість рішень та врахуванні інтересів різних сторін. Про це, зокрема, у відповідь на офіційний запит розповіли у Київському інвестиційному агентстві (орган Київради, що займається опрацюванням інвестиційних пропозицій). Як йдеться у документі, кожен проєкт унікальний і до початку розробки проєктних пропозицій, техніко-економічних показників Агентство збирає попередні висновки профільних департаментів. Так роблять, щоб розуміти наскільки можлива реалізація конкретного інвестиційного проекту та чи буде збережено баланс інтересів громади міста Києва та потенційного інвестора.
Третій, однак, напевно, головний за важливістю, аспект — юридична база: чіткий договір та визначені наслідки й штрафні санкції для сторін у разі невиконання умов угоди. Наприклад, за досвідом Львівської міської ради, якщо йдеться про історичні чи культурні пам’ятка, то методи впливу є і вони досить чіткі. Новий власник чи орендар підписує охоронний договір, де вказується що йому дозволено робити, що — ні в якому разі. Якщо інвестор цього не дотримується, місто може вплинути, зокрема, через суди (як це було з Віллою Бачевських). Якщо ж будівля не є пам’яткою, то представники влади перед тим, як проєкт стартує, також зобов’язаний ретельно прописати умови її використання і наслідки у разі порушення домовленостей.
Четвертий аспект — це відкритість та діалог. Якщо й проводяться громадські слухання, нерідко вони проходять закрито — для протоколу. Потім хтось небайдужий чи зацікавлений піднімає цю тему. І навіть якщо інвестор чи забудовник не мав поганих намірів і ще нічого поганого не зробив, йому доводиться виправдовуватися. Тому треба грати на випередження: доносити що, як та для чого планують створити, кого залучити, яка користь для громади і як вона може вплинути на наслідки, в разі чого. Хоча у активістів у таких питаннях мало інструментів впливу (хіба що пікети, мирні зібрання, петиції), але найкраще рішення — не доводити до конфліктів.
П’ятий аспект — не забувати про допомогу та консультації зовні. В Україні лише зароджується досвід залучення владою бізнесу та громад у створення громадських просторів, але позитивні приклади уже можна знайти. Тож мерам міст та відповідальним за ці питання чиновникам важливо відслідковувати досвід колег, брати участь у заходах щодо цих питань, цікавитися іноземними кейсами. А загальні рекомендації та консультації представники влади можуть отримати від експертів Ради Європи.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
