Два варіанти майбутнього. Що чекає на Росію — небезпечний сценарій для України
«Хвороба імперськості» на стадії загарбницьких воєн, до яких вдалася сучасна Росія, без «хірургічного» втручання не піддається лікуванню
Внутрішні процеси в Росії, зумовлені воєнною поразкою і впливом санкцій, можуть призвести до її часткового або повного переформатування, що супроводжуватиметься докорінною зміною ставлення до неї у світі. Сьогодні ставлення до неї є неоднозначним. Навіть в антиросійському таборі останнім часом лунають заклики не допустити розпаду Росії.
Двома діаметрально протилежними варіантами майбутнього Росії можуть бути:
1. «Недопущення розпаду Росії» — означає збереження наявного режиму з деякими косметичними змінами в політичній системі держави. Природна смерть, фізичне усунення або позбавлення влади Путіна може мати, скоріше, символічне значення, але не стане гарантією відмови Росії від імперських зазіхань. Оскільки глибоко (на рівні психічної травми) зомбовані російські еліти та суспільство, накачані кремлівськими пропагандистами ненавистю до «фашистської» України та «загниваючого» Заходу, надавали завжди та надають досі перевагу політиці «сильної руки», а зовнішня експансія є одним з пунктів негласного консенсусу росіян із владою.
За таких обставин вірогідність приходу до влади (або тривале утримання при владі) в Росії у найближчій перспективі прогресивної політичної сили, готової просувати цінності демократії, ринкової економіки, поваги до суверенітету інших держав, наближується до нуля.
«М'яким» сценарієм стримування агресивності Росії у випадку такого варіанту може бути примушення (під тиском санкцій) до поновлення нею участі в Адаптованому договорі про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), у якому вона призупинила участь у 2007 році, перед нападом на Грузію. Згідно з Договором, Росія була змушена відвести відповідні важкі озброєння за Урал і дотримуватися флангових обмежень на кількість військ та озброєнь.
«Жорсткий» сценарій передбачає примушення Росії (під тиском санкцій і наслідків розгрому її військ в Україні) до денуклеаризації і часткової демілітаризації. Але за будь яким з цих сценаріїв відсутні гарантії того, що після «вставання з колін» Росія не вдасться до агресивної політики з відновлення своєї величі, як сталося з сучасною Росією після розпаду СРСР.
Як говорить прислів'я: «Краще жахливий кінець, ніж нескінченний жах»
2. Переформатування політичного та адміністративного устрою Російської федерації (деколонізація) з розподілом економічного та військового потенціалу між новими суб'єктами і контрольованим знищенням арсеналу ядерної зброї. Такий сценарій є дуже небезпечним, оскільки супроводжуватиметься зіткненням інтересів окремих груп усередині Росії, що претендуватимуть на суб'єктність.
Ослаблення або втрата централізованого контролю над силовими структурами та їхнє підпорядкування регіональним та окремим політичним лідерам, може призвести до збройних конфліктів, численних жертв, економічного занепаду цілих регіонів, потоків біженців. Але «хвороба імперськості» на стадії загарбницьких воєн, до яких вдалася сучасна Росія, без «хірургічного» втручання навряд чи піддається лікуванню.
Проте, держава-агресор і терорист — і влада, і народ, який її підтримує, — заслуговує на це, а обсяги шкоди, якої зазнали її жертви (Грузія та Україна) вимагають адекватного покарання винних. Тим більше, з огляду на загрозу ядерного Армагеддону, до краю якого підвів Кремль увесь світ, ціна питання є виправданою. Як говорить прислів'я: «Краще жахливий кінець, ніж нескінченний жах».
Багато експертів наполягають на тому, що варіант розпаду Росії є неможливим через відсутність об'єктивних умов для цього. Так, сьогодні повного набору таких умов немає. Але, якщо Україна та Захід прагнуть справжнього, стійкого миру, то, можливо, слід попрацювати в напрямі створення цих умов?
Таким чином, існуючі в певних політичних колах окремих західних країн сподівання на повоєнну демократичну модернізацію Росії та її вбудову в європейську систему безпеки є безпідставними. Це не лише підриває західну політичну солідарність, обмежує допомогу Україні у приборканні міжнародного агресора та терориста, але й надає Кремлю надію на уникнення поразки, посилює відчуття ним безкарності та спонукає його до посилення агресивності.
Для політиків, що наполягають на переговорному шляху завершення війни, доречно нагадати слова Олександра Солженіцина, які стали девізом чи принципом відносин будь-кого з російською державою — «не вір, не бійся, не проси». Переговорним шляхом, імовірно, можливо домогтися тимчасової поступливості Росії з окремих, не критичних для неї питань в обмін на пом’якшення або скасування частини санкцій. Проте, фактично, це буде домовленістю про заморожування конфлікту, готового спалахнути знов, а в самій Росії такий результат буде подано як капітуляцію Заходу і стимулюватиме Росію — мірою поповнення сил і ресурсів — до поновлення агресії.
Єдиним виправданим предметом переговорів з Росією може бути укладення відповідного юридично зобов’язуючого документа, що закріплює результати її поразки: з визначенням умов демаркації кордонів, зобов’язань Росії їх поважати та відмовитися від нарощування військового потенціалу та агресії проти сусідів, механізмів верифікації дотримання зобов’язань і відповідальності за їхнє порушення.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
