Навіщо Путіну ядерна зброя у Білорусі
Сама по собі Білорусь нічого не означає
Заява Володимира Путіна про розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі, схоже, стала ще одним доказом того, що російський президент продовжує сприймати ядерну зброю як свій головний аргумент у війні. Ще одне питання: як він сприймає Білорусь? — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Вочевидь, як військову базу, зокрема для демонстрації своїх військових можливостей. Та як іще одну територію, на якій розпоряджається Володимир Путін, а не білоруський народ і навіть не глава сусідньої держави.
«Це перше з 1991 року введення ядерної зброї на територію іншої держави. Москва показує, що імперія повертається, що раніше росіяни тільки виходили, вивозили зброю, виводили армії, а тепер вони знову повертаються і повертають усе. Тим самим дають сигнал усьому світові, що Білорусь — це їхня територія, що Білорусь теж належить їм», — зазначив німецький політолог Олександр Фрідман в інтерв'ю RFI.
І цей вислів, гадаю, з точністю ілюструє прагнення Володимира Путіна довести, що сама по собі Білорусь нічого не означає. Таким же, до речі, залишається ставлення і до решти територій, де посилюється Кремль. Хто запитує їх мешканців бодай про щось? Хтось цікавиться їх «суверенітетом» — хоча спочатку все робиться нібито для захисту цього «суверенітету»?
Крим — найголовніша ілюстрація
Російська армія залишилася в Придністров'ї нібито для захисту мешканців цього молдовського регіону, так званого «російськомовного населення». Через три десятиліття самопроголошена ПМР — територія, що залишилася в радянському минулому, більша частина населення якої давно роз'їхалася. Натомість збереглася російська військова присутність.
У 2008 році Росія визнала «незалежність» Абхазії та Південної Осетії — ніби у відповідь за визнання Заходом незалежності Косово. Ось тільки Косово робить перші кроки дорогою до європейської інтеграції, а Абхазія і Південна Осетія, як і Придністров'я, застрягли в минулому — населення, що роз'їхалося, руїни, руїни… Зате збройні формування обох самопроголошених республік фактично стали частиною Збройних сил Росії.
Ну і, звісно, Крим — найголовніша ілюстрація. Коли у Кремлі говорять про «сакральність» Криму, це зовсім не про історію, не про краєвиди та не про повітря. Це про військову базу. Впевнений, що Росію не цікавлять ні пам’ятники Криму, ні його курортні міста. Її завжди цікавила можливість перетворення півострова на непотоплюваний авіаносець, щоб загрожувати Україні, Грузії та країнам НАТО, перетворити Чорне море на зону постійної конфронтації та нестабільності, використовувати територію Криму як плацдарм для окупації українського півдня…
На мою думку, саме тому Володимир Путін і наважився 2014 року на анексію Криму. Російський президент чудово розумів, що йде на пряме порушення міжнародного права, на багаторічний конфлікт із цивілізованим світом, на руйнування відносин із Україною. І що реальним наслідком анексії Криму, як, втім, і розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі, стане лише тривалою кризою.
Але спокуса військовою базою, гадаю, завжди була для російських правителів надто сильною, щоб зважати на здоровий глузд.
Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
