Вуковар, Прієдор, Ахмічі, Сараєво, Сребрениця — Буча, Ірпінь, Харків, Маріуполь

8 квітня, 22:30

Для Путіна це не безглузда війна. Йому байдуже щодо людських жертв. Ми знаємо це ще з Алеппо. Дайте українцям необхідну зброю

30 років тому сербські екстремісти вторглися на схід Боснії. На відміну від російських військ сьогодні в Україні, їм вдалося провести бліцкриг. Східна Боснія була захоплена сербськими воєнізованими формуваннями та четниками протягом десяти днів.

Відео дня

Добре, що боснійці не відбивалися? Чи добре, що вони не були військово оснащені, щоб не загострювати війну? Чи краще було жити під владою Сербії, ніж воювати?

Сьогодні відповіді зрозумілі. Четницьке панування означало щонайменше вигнання, свавілля, розстріли, депортацію до концтаборів (Омарська), а для багатьох жінок — висилання в «готелі» ґвалтування.

На Заході довго замовчували, що в середині Європи була ще одна гаряча війна. Нібито Німеччина спровокувала війну через поспішне визнання Геншером Хорватії. Факти свідчать про протилежне: після вбивства четників у Вуковарі Геншер домагався державного визнання — і борці відступили.

Інакше було у Боснії. Сотні тисяч виступали в Сараєво проти війни: «Ні війні», «Ми хочемо жити» — мирні громадяни виступили проти національного божевілля. Сараєво було багатокультурним містом. Але екстремісти перетворили католиків на хорватів, православних — на сербів, а мусульман — на боснійців. «Інших», наприклад, євреїв, не існувало.

Захід розвів руками і указав на небезпеку ескалації. «Жодного постачання зброї в кризові зони». Це влаштовувало сербів. Югославська армія була третьою за чисельністю на континенті. Військова техніка була зібрана в Белграді напередодні війни. Так, молоді боснійські солдати без шоломів і в кросівках стояли в лісі та намагалися перешкодити проникненню сербської армії, озброєної до зубів. Там, де це не вдалося, мирних жителів тероризували.

Захід відправив «блакитні шоломи», проте їм дозволили лише захищатися. Приголомшеним солдатам ООН було відмовлено у праві ввозити їжу в анклави озброєними конвоями. Захід не хотів ескалації, тому боснійці залишилися голодувати.

Буча — це лише верхівка айсберга

Братські могили перед Прієдором, фотографії з концтабору Омарська: голодні чоловіки з поголеними головами, люди, які тікають. Це була війна в Європі. А Америка? Білл Клінтон послався на Європу. Чому його війська повинні втручатися?

Все це затягнулося на три роки. Міф про громадянську війну, в яку не можна втручатися, був охоче прийнятий.

Кінець відомий: перелякані миротворці передали своїм вбивцям 8 тисяч чоловік. Надто мало згадується про молодих жінок, яких ці вбивці брали із собою для «використання та насильства».

«Блакитні каски» попросили підтримки з повітря. Літаки НАТО вилетіли на Сицилію, облетіли Сребреницю, а потім повернули назад. Франція боялася за свої блакитні шоломи в Жепі.

Уже рік російські війська дислокуються навколо України. З минулої осені США попереджали про неминучий напад на країну сильної армії. Єврейський президент попереджав світову спільноту, просив зброю для захисту. Але у нас свої принципи: ніякої зброї в кризових зонах. Ми не хочемо знову «ескалувати».

Зараз ми бачимо зображення вбивств і терору в Бучі. Військові злочини, злочини проти людства чи геноцид? Але Буча — це лише верхівка айсберга. Крихітне місце по відношенню до багатьох інших міст, таких як Харків і Маріуполь.

Відсутні фотографії Маріуполя. Лише горді чеченці можуть похвалитися зображеннями тортур, вбивств і зґвалтувань у соцмережах. І оголосити про знищення «українських собак».

У Чорному морі стоїть високоброньований російський флот, чиї крилаті ракети могли б зруйнувати всю Україну, як це роблять з бомбардуванням та артилерією в Харкові, Маріуполі та інших місцях — якщо буде що знищувати.

А ми хитаємо головами. Танки — чи справді вони лише оборонні? Протиповітряна оборона — як це має працювати? Та ми й самі майже не маємо військової техніки на складах Бундесверу.

Ми журимося за українців — так само, як журимося за Шоа, за Сребреницю та тепер за Бучею. Україна приголомшена. Чи це той Захід з його цінностями, в які українці вірять і за які наразі борються?

Чи ми все ще достатньо наївні, щоб сподіватися, що зможемо заспокоїти Путіна? Віддати йому половину України в надії на те, що він не продовжить наступ на Молдову, Грузію, Прибалтику? Чи повіримо ми в це лише тоді, коли небезпека стоятиме прямо під носом?

У нас болить серце, коли ми бачимо фотографії? Маленька різниця: в Україні серця розривають на шматочки.

Досвід насильства вписаний в ДНК українського народу: голодна смерть мільйонів українців, свавільно заподіяна Сталіним у 1932 та 1933 роках. Терор батальйонів вермахту, СС та поліції проти нібито «слов’янських недолюдей». Знищення 1,5 мільйона євреїв розстрілами, спаленням, побиттям, голодуванням. Потім повернення Сталіна після закінчення Другої світової війни.

Краще червоний, ніж мертвий? Сьогодні в окупованих росіянами місцях проводяться обшуки. Депортація, розстріли, свавілля. Захоплення Росією означає режим терору.

Для Путіна це не безглузда війна. Йому байдуже щодо людських жертв. Ми знаємо це ще з Алеппо. Дайте українцям необхідну зброю.

Ретроспективно, різанину в Сребрениці кваліфікували як геноцид. Можна припустити, що ми вже допустили багато місць геноциду в Україні.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X