Пандемія COVID-19 та війна Росії вбили глобалізацію. Що далі?

21 травня, 01:05

Великим державам, особливо США, необхідно визнати багатополярність світу та відмовитися від прагнень до глобального панування

Епоха гіперглобалізації, що почалася у 1990-ті, сьогодні загальновизнано вважається завершеною. Пандемія Covid-19 та війна Росії проти України відсунули світові ринки на другі ролі, у кращому разі допоміжні. Вони поступаються за важливістю національним завданням, особливо у сфері охорони здоров’я та національної безпеки. Утім, усі ці розмови про деглобалізацію не повинні засліплювати нас: не виключено, що нинішня криза створить поліпшену форму глобалізації.

Відео дня

Насправді відступ гіперглобалізації розпочався після світової фінансової кризи 2007−2008 років. Із 2007 року частка торгівлі у світовому ВВП знижується, оскільки співвідношення експорту до ВВП у Китаї різко знизилось — на 16%. Припинили розростатися світові виробничі ланцюжки. Обсяги міжнародних потоків капіталу так і не повернулися до рекордних висот, досягнутих до 2007 року. У розвинених країнах відверто ворожі до глобалізації політики-популісти значно збільшили свій вплив.

Гіпреглобалізація розвалилася під тягарем своїх численних протиріч.

По-перше, існувало протиріччя між користю спеціалізації та користю диверсифікації. Принцип порівняльної переваги засвідчив, що держави мають спеціалізуватися у цьому, що у них добре вдається виробництво сьогодні. Однак у науці розвитку вже давно висловлюється ідея, що урядам, навпаки, потрібно стимулювати національну економіку до виробництва продукції, що випускається в заможних країнах. Результатом цієї суперечності став конфлікт між інтервенціоністською політикою економічно найуспішніших країн (насамперед Китаю) та «ліберальними» принципами, що лежать в основі світової торгової системи.

По-друге, гіперглобалізація посилює проблеми з розподілом доходів у багатьох країнах. Неминучою зворотною стороною вигод, які отримують від торгівлі, став перерозподіл доходів: від тих, хто програв, на користь тих, хто вигравав завдяки торгівлі. У міру поглиблення глобалізації перерозподіл доходів на користь переможців ставав дедалі значнішим щодо чистого розміру отриманих вигод. Економісти і технократи, що проігнорували базову логіку своєї науки, підірвали довіру до неї суспільства.

По-третє, гіперглобалізація зменшила відповідальність влади перед виборцями. Заклики переписати правила глобалізації натрапляли на заперечення, що глобалізація непохитна та непереборна. Як висловився президент США Білл Клінтон, це «економічний еквівалент природної сили, такий самий, як вітер або вода». «Ви можете також сперечатися про те, чи має осінь настати за літом», — відповідав прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер тим, хто критикував систему, що панувала.

По-четверте, логіка гри з нульової суми у питаннях національної безпеки та геополітичної конкуренції повністю суперечила логіці гри з позитивною сумою у міжнародному економічному співробітництві. На тлі підйому Китаю як геополітичного суперника США і нападу Росії на Україну стратегічне суперництво виявилося важливішим за економіку.

Після краху гіперглобалізації виник цілий спектр сценаріїв подальшого розвитку світової економіки.

Напевно, нинішня криза створить поліпшену форму глобалізації

Найгіршим результатом, що нагадує 1930-ті роки, стало би занурення країн світу або груп країн) до автаркії. Не такий поганий, але все одно огидний сценарій: домінування геополітики, коли торгові війни та економічні санкції перетворюються на постійні атрибути міжнародної торгівлі та фінансів. Перший сценарій є малоймовірним вітова економіка сьогодні як ніколи взаємозалежна, тому економічні витрати виявилися б колосальними), але ми точно не унеможливлюємо ймовірність другого.

Утім, ми також можемо уявити собі і гарний сценарій, у якому ми домагаємось покращення балансу між прерогативами національної держави та вимогами відкритої економіки. Подібне ребалансування здатне забезпечити не тільки інклюзивне процвітання всередині країни, а також мир та безпеку за кордоном.

Перший крок: влада повинна усунути збитки, завдані економіці та суспільству через гіперглобалізацію, а також політику за принципом «ринок передусім». Для цього потрібно відродити дух Бреттон-Вудської епохи, коли світова економіка слугувала досягненню внутрішньоекономічних та соціальних цілей (повна зайнятість, процвітання, рівність), а не навпаки. У період гіперглобалізації влада вивернула цю логіку навиворіт: світова економіка перетворилася на мету, а національні суспільства — на засіб. В результаті міжнародна інтеграція почала призводити до внутрішньої дезінтеграції.

Можливі побоювання, що акцент на внутрішньоекономічних та соціальних цілях зменшить економічну відкритість. Але насправді загальне процвітання підвищує впевненість суспільств та їхню схильність підтримувати політику відкритості до навколишнього світу. Ключовий урок економічної теорії полягає в тому, що зовнішня торгівля вигідна країні загалом, але лише за умови, що вона вирішує проблеми з розподілом доходів. Добре керовані, упорядковані країни зацікавлені бути відкритими. І такий самий урок реального історичного досвіду в рамках Бреттон-Вудської системи, коли обсяги торгівлі та довгострокових інвестицій значно зросли.

Друга важлива умова для реалізації гарного сценарію: держави не повинні допускати, щоб їхнє законне прагнення забезпечити національну безпеку обернулося агресією проти інших країн. Росія може мати цілком резонні побоювання щодо розширення НАТО, але її війна проти України стала абсолютно непропорційною реакцією, яка, швидше за все, погіршить ситуацію з безпекою Росії і послабить її процвітання в довгостроковій перспективі.

Великим державам, особливо США, необхідно визнати багатополярність світу та відмовитися від прагнень до глобального панування. США зазвичай вважають американське домінування у світових справах чимось природним. Відповідно до цієї точки зору, економічний та технологічний прогрес у Китаї неминуче і самоочевидно є загрозою, і тому двосторонні відносини цих країн починають зводитися до гри з нульовою сумою.

Залишаючи осторонь питання, чи дійсно Америка здатна запобігти відносному піднесенню Китаю, важливо зазначити, що подібний настрій є небезпечним і непродуктивним. Хоча б тому, що він посилює дилему безпеки: через заходи, що вживаються США з метою послабити китайські компанії, наприклад, Huawei, Китай, найімовірніше, відчує себе під загрозою і почне реагувати заходами, які підтверджуватимуть американські побоювання з приводу китайського експансіонізму. Крім того, підходи з нульової суми ускладнюють взаємовигідну співпрацю в таких сферах, як зміна клімату або світова охорона здоров’я, що має супроводжуватися розумінням, що в багатьох інших сферах неминуче продовжиться конкуренція.

Іншими словами, наш майбутній світ не обов’язково має бути світом, у якому геополітика перемагає все інше, а держави (або регіональні блоки) мінімізуватимуть економічні контакти між собою. У разі якщо така антиутопія справді матеріалізується, це станеться не через системні сили, що перебувають поза нашим контролем. Як і у випадку з гіперглобалізацією, це буде результатом нашого неправильного вибору.

НВ має ексклюзивне право на переклад та публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X