Коли Путін сказав «ні». Продовження історії про іранські безпілотники

26 вересня, 09:20
Ексклюзив НВ

У другій частині матеріалу сподіваюся прояснити, чому я витратив так багато часу на пояснення всієї «передісторії та контексту» іранських БПЛА

Першу частину тексту про іранські БПЛА читайте тут

Період із середини 1980-х приблизно до 2003−2005 років. сформував «основу» цієї історії і пояснює, чому відбувався такий безсистемний розвиток нових БПЛА і чому модернізація старих і/або сучасних йшла повільними темпами, і чому до іранських безпілотників досі ставляться несерйозно.

Відео дня

Не те, щоб у найближчі кілька років усе раптом стало краще. Навпаки, протягом більшої частини кінця 2000-х і більшої частини 2010-х різні угруповання Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і регулярних збройних сил все ще в буквальному значенні «сварилися» через те, хто отримає які двигуни та електроніку, які їм вдалося провезти контрабандою з-за кордону. Це було так само важливо, тому що на Іран накладено безліч західних ембарго та санкцій, і, таким чином, західні високі технології завжди важко знайти (навіть якщо їх далеко не «неможливо отримати»). Без сумніву, ідей було багато, і — попри масовий витік мізків — багато добрих намірів і не менше добрих прообразів БПЛА. Проте: більшість з них опинилися під впливом поєднання корупції та чвар, і взагалі вся іранська індустрія БПЛА, як і більшість іранського оборонного сектора, рухалася в нікуди.

Фатальна Сирія

Потім сталося кілька важливих подій. Починаючи з 2011 року КВІР розпочав військову інтервенцію у Сирії. Через побоювання щодо можливої реакції Заходу, це була таємна операція, яка потребувала «мінімальної присутності» КВІР у цій країні. Його «експедиційний корпус» — Сили «Кодс» КВІР (КВІР-СК) — залучив відносно небагато власних військ (максимум 3−4 батальйони): насправді більшість з них служили радниками режиму Асада і командували й керували обраними військами місцевих ополченців. Керування відносно невеликими підрозділами на великому полі бою вимагало підвищеної ситуаційної поінформованості: для цього потрібна хороша розвідка. Отже, КВІР швидко розпочав розгортання свого тактичного розвідувального БПЛА HESA Shahed-129 у Сирії. Перші з них, наскільки я пам’ятаю, я побачив на відео, яке з’явилося у 2012 році, а до 2014 року вони стали звичайним видовищем на більшій частині західної Сирії, але особливо у Дамаску та Алеппо.

Стратегічні альянси

Витративши приблизно $50 млрд на спроби врятувати Асада в період з 2011 до 2014 року, щоправда, без особливого успіху (як завжди, Башар та його «ближнє оточення» привласнили більшість коштів, а решту витратили або на гарний піар на Заході, або на лояльність різних воєначальників) — КВІР-СК був збентежений серією поразок. У 2015 році це відіграло важливу роль у тому, щоб переконати Путіна розпочати воєнну інтервенцію в Сирії, що було доречним для останнього, оскільки він зазнав міжнародної ізоляції після вторгнення в Україну.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Втім, у той час КВІР прагнув досягти набагато більшого: він прагнув встановити стратегічні відносини з Путіним (тобто з Росією). Як завжди зарозумілий і недалекоглядний Путін (як і Медведєв) не тільки сказав «ні», але припинив експорт зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) С-300 та кількох інших систем озброєнь, замовлених Іраном (ініціювавши міжнародну справу, яка мала тривати роками і завдати значної фінансової шкоди Москві). Водночас наполягав на тому, щоб російські військові командували та контролювали геть усе в Сирії. У результаті, як тільки росіяни розпочали свої операції в країні, вони і асадисти вели свою власну битву; КВІР-СК та його місцеві союзники — свою. Напруженість настільки зросла, що, за чутками, іранці намагалися повалити Башара, і «тільки» російським військам вдалося запобігти цьому.

Путінське «ні» мало далекосяжні наслідки для стратегічного плану

Поступово, протягом 2017 року, вони налагодили свої відносини, і іранці прийняли росіян, які прикидаються посередниками в Сирії. Натомість вони почали розраховувати на те, що на задньому плані з’явиться власна напівдержава. Зрештою, Путіну нема чого запропонувати прагненню КВІР-СК навернути сирійців до шиїтської релігії-двонадесятників за допомогою робочих місць в іранських культурних центрах у Латакії, на заводах з виробництва боєприпасів в інших частинах країни, що належать КВІР, або за допомогою безкоштовних стипендій в Ірані.

Насамперед: путінське «ні» мало далекосяжні наслідки для стратегічного плану. КВІР тоді звернувся до Пекіна по стратегічне партнерство. Це було влаштовано за лічені тижні, десь наприкінці 2015 та на початку 2016 року, і, оскільки ІРІ (Ісламська Республіка Іран) була заповнена нафтодоларами, незабаром досягла рівня, коли якість відносин між Ісламською Республікою Іран та Китайською Народною Республікою (КНР) легко перевершило такі між КНР та Ісламською Республікою Пакистан.

«Зненацька» протягом наступних двох років Іран розпочав не лише розробку, а й реальне серійне виробництво та постановку на озброєння низки високотехнологічних систем озброєння. Вони варіювалися від великої модернізації старих зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) американського та радянсько-російського виробництва до появи абсолютно нових ЗРК, деякі з яких, як стверджується, перевершують російські С-300 та С-400 — і до появи численних зрілих систем БЛА/ББЛА.

Яким чином?

Без сумніву, в Ірані є великі технічні університети, з яких випускаються тисячі висококваліфікованих вчених, котрі публікують величезну кількість наукових праць. Настільки, що це викликало деяке занепокоєння в Ізраїлі. Ще у 2016−2018 роках «Джерузалем пост» почала висловлювати побоювання, наприклад, «чи виграє Іран у технологічній війні». Безсумнівно, ІРІ «успадкувала» добре розвинену оборонну промисловість, куплену в США ще за часів шаха, ще у 1970-ті роки.

Однак через безперспективність режиму КВІР в ІРІ відбувається масовий витік мізків: по суті, з країни їде величезна кількість інтелектуальної молоді. Корупція має ендемічний характер, і тому жоден новий проект не має серйозних шансів на реалізацію без значної політичної та фінансової підтримки різних угруповань КВІР. Ось чому маса місцевих компаній досі виробляє, наприклад, автомобілі на основі технологій 1970-х років: це «працює», тому що допомагає підтримувати статус-кво між різними угрупованнями.

Ба більше, багато наукових статей, опублікованих іранськими вченими, були або підробками, або нічим іншим, як копіями сучасних західних статей.

Що насправді сталося, так це те, що КВІР максимально використав свої нещодавно встановлені зв’язки з КНР і найняв китайців не лише для масової передачі ноу-хау, а й для допомоги в нарощуванні та зміцненні — між іншим — іранської індустрії БПЛА.

Це грало на руку Пекіну, оскільки якщо в чому китайці явно перевершили своїх західних та російських конкурентів за останні 10 років, то це у сфері «клієнтського сервісу».

Вони не просто пропонують свої продукти: вони пропонують продукти, адаптовані під вимоги замовника, і якщо замовник готовий вступити у співпрацю на відповідному рівні та платоспроможний, у Пекіна немає проблем для того, щоб «наказати» державним корпораціям, таким як China Poly Group, China Electronic Technology Group (CETC) і 14-й Інститут «поділитися» чимось у галузі деяких найчутливіших високих технологій. Насправді допомогти замовнику запустити вітчизняне виробництво.

У цьому випадку угода була відносно простою: в обмін на іранський бойовий досвід та конструкції провідні наукові установи Китаю проводили дослідження та розробки, а китайська промисловість потім допомагала запускати серійне виробництво в Ірані. Іншими словами: КНР надала «повне обслуговування клієнтів», від допомоги у визначенні іранських вимог до фактичного введення в експлуатацію отриманих систем озброєнь. «Бонус» (з погляду Китаю): останнє вимагає постійного використання високих технологій «made in China», а це означає, що китайці можуть не тільки моніторити іранське виробництво, а й стежити за останнім бойовим досвідом і прогресом щодо подальшого розвитку. Прибуток гарантований на роки вперед.

Єдиними «умовами», які китайці вимагали натомість (крім оплати, зрозуміло), були:

— відсутність передавання отриманого ноу-хау третім особам,

— заборона ІРІ (фактично це КВІР) на подібну співпрацю з будь-якою третьою країною чи інстанцією,

— усі продукти цієї кооперації офіційно та наполегливо декларуються як «зроблено в ІРІ» (це настільки правда, що навіть заводські таблички «зроблено в ІРІ» (зроблено в КНР і там же встановлено).

Китайці зовсім не прагнуть зіпсувати свої комерційні відносини із Заходом або зазнати ембарго та санкцій за «співпрацю з державою-вигнанцем»: зрештою, такі корпорації, як Poly Group, займаються не лише військовими проектами, а й… між іншим — відповідальні за ввезення у КНР таких західних предметів розкоші, як автомобілі «Феррарі».

Новий лізинг життя

Після розробки різних іранських концепцій і конструкцій китайці подбали про перетворення, реорганізацію та модернізацію низки заводів в ІРІ. Це було прийнято різними кліками всередині КВІР, тому що так кожна з них могла отримати свою частку — і це на роки вперед, тоді як раніше лише жменька угруповань отримувала прибуток від контрабанди технологій західного виробництва з ОАЕ. Крім того, еміратці стягували до 300% ринкової ціни за обладнання, яке вони постачають. Іншими словами: китайці допомогли іранцям виробляти досконаліші, потужніші БПЛА та ще й за нижчою ціною.

Можливо, найкращим прикладом отриманих результатів є те, що в той час як раніше КВІР — тобто іранський оборонний сектор — ніколи не міг розробити рішення для перетворення своїх безпілотних літальних апаратів, таких як Shahed-129, у безпілотні військові літальні апарати, і не міг дослідити та розробити мінівисокоточний керований боєприпас (PGM) для них зараз іранська промисловість виробляє не тільки їх у великих кількостях. Насправді вона займається серійним виробництвом міні-ПГМ. У цьому випадку китайці почали з іранської версії американської BGM-71 TOW, названої Toophan, щоб допомогти розробці Sadid-1. Це було ще у 2017 році («або близько того»): тим часом зараз іранці виробляють ракети класу «повітря-земля» Sadid-345, Sadid-361 і Fat’h-362. Років два-три тому вони також продемонстрували ракету класу «повітря-повітря» на основі аеродинамічної схеми ракети «повітря-повітря» AIM-9 Sidewinder для своїх БПЛА.

(Далі буде)

Продовження буде опубліковано у розділі Погляди. Слідкуйте за оновленнями.

Переклад НВ

Текст опубліковано з дозволу автора. Вперше надруковано на medium.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X