Назад у 1970-ті?

29 червня, 01:00
Ексклюзив НВ

Чи справді на нас чекає економіка у стилі 70-х?

Останнім часом ведеться багато розмов про повернення економічної ситуації 1970-х років. У травні у Великій Британії міжрічний рівень інфляції досяг 9,1%, а в новинах домінують повідомлення про страйки, які порушують звичне життя.

Відео дня

Але чи справді на нас чекає економіка у стилі 70-х? Відповідь багато в чому залежатиме від результатів переговорів про зарплати, а також від монетарної та бюджетної політики. Зрозуміло, слід ураховувати і деякі глобальні сили, зокрема Covid-19, неясні економічні перспективи Китаю, війну Росії проти України та загалом жахливий стан системи економічного та політичного глобального управління.

Оскільки працівники вимагають підвищення зарплат, центральною проблемою стали довготермінові інфляційні очікування. Згідно з опитуванням Мічиганського університету на тему інфляційних очікувань (це індикатор, який привертає багато уваги), на початку червня у респондентів різко підвищилися очікування інфляції протягом найближчих п’яти років — із 3% до 3,3%. Це викликає тривогу, і це удар по тих, хто (як і я) стверджував, що факти не дозволяють зробити однозначних висновків щодо середньострокової та довгострокової перспективи. Виходячи з результатів інших опитувань (поза фінансовим ринком), можна було дійти невтішного висновку, що нові сплески ціни на енергоносії, продовольство на споживчу продукцію — це поодинокі випадки, а не ознаки реальної інфляції.

Тепер посилилися ризики, що інфляційні очікування реально зірвуться з якоря. Це поставить ФРС США й інші центральні банки у скрутне становище, тому що вони просто ніяк не можуть дозволити цій тенденції закріпитися. Якщо вони це зроблять, тоді ми справді потрапимо у похмурі дні півстолітньої давності. Тон заяви Банку Англії після нещодавнього підвищення процентної ставки на 25 базисних пунктів був набагато жорсткішим, ніж раніше, що вказує на нові та значні підвищення облікової ставки у майбутні тижні та місяці.

У цих умовах вирішальним чинником для перспектив економіки стають переговори про зарплати. Ураховуючи збільшений ризик виникнення спіралі «зарплати-ціни», я вважаю, що британський уряд правильно зайняв жорстку позицію на переговорах з основною профспілкою залізничних працівників. Суспільство та ЗМІ мають отримати рішучий сигнал. Інфляція на рівні 8−9% є сильним ударом по доходах, але її головною причиною став сплеск цін на енергоносії та продовольство, які згодом підуть на спад. Якщо ми хочемо, щоб інфляція повернулася до низького рівня попередніх двадцяти років, тоді останнє, що нам потрібно, — це масштабне та перманентне підвищення зарплат у держсекторі (якщо, звісно, його не можна буде виправдати настільки ж масштабним підвищенням продуктивності).

Додатковий тиск на фінанси держсектора виявиться навіть сильнішим, ніж у минулому, а це ще більше ускладнить складні дебати щодо належного рівня оподаткування відносно рівня держвидатків. Я пишу це, будучи прихильником доходної концепції, а також як віцеголова партнерства Northern Powerhouse і голова компанії Northern Gritstone. Сьогодні треба дати владі можливість поставити під контроль інфляцію, особливо довгострокові інфляційні очікування.

Посилилися ризики, що інфляційні очікування реально зірвуться з якоря

Є три елементи ефективної політики. По-перше, уряди мають дозволити центробанкам ужити необхідних заходів для приборкання цін. По-друге, політичні діячі повинні припинити створювати враження, ніби уряд має чарівне грошове дерево, яке можна потрясти для вирішення будь-яких проблем. Якщо уряд хоче довести, що він діє проактивно, то йому слід затвердити ретельно продумані межі бюджетної політики.

Хорошим прикладом тут є знамените Золоте правило колишнього прем'єрміністра Великобританії Ґордона Брауна. Згідно з цим правилом, держсектор міг позичати кошти лише на капітальні вкладення, а поточні витрати слід фінансувати за рахунок податків та інших доходів. Сьогодні вкрай необхідна скоригована версія цього правила, яка не просто гарантує захист інвестиційних витрат держсектора, а й заохочує їх.

По-третє, і це пов’язано з попереднім, уряди зобов’язані серйозніше підійти до питання довгострокових інвестиційних витрат загалом, особливо якщо вони стосуються «підтягування» регіонів, котрі відстають. Влада повинна сказати бізнесу, що він може забути про зниження податків, якщо не надасть доказів, що подібні заходи підвищать продуктивність. Десятиліття зниження корпоративних податків явно не призвели до збільшення бізнесом інвестицій і продуктивності значним чином.

Кращий підхід — підтримувати бізнес і галузі, готові брати на себе ризики (наприклад, венчурний капітал) у недостатньо розвинених регіонах, а також сміливіше регулювати складні методи балансового управління, такі як зворотний викуп акцій. Напевно, їх можна використовувати лише у разі реальних доказів підвищення продуктивності. Водночас політичним лідерам слід пояснювати суспільству — особливо мільйонам працівників із низькими доходами — чому на користь кожному змиритися з певним зниженням реальних (з урахуванням інфляції) доходів, поки триває процес приборкання інфляції.

Без цінової стабільності чи підвищення продуктивності щедра політика — зарплатна, бюджетна чи монетарна — виявиться економічно нестійкою. Вона буде нічим іншим, окрім брехливої обіцянки.

НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X