Українська війна з привидами 20-го сторіччя

6 грудня 2022, 13:35
Ексклюзив NV

Чому так сталося, що саме нам — українцям — історія повеліла стати трагічними виконавцями вердикту для 20-го століття?

Не думаю, що хтось і колись буде знати, якою є дійсна відповідь. Але, що так сталося, то це — виразний факт історії. І раз так, то в природі людей інтерпретувати факти і намагатись уявити їхню подальшу історичну траєкторію.

Відео дня

У 2015 році, разом із Тарасом Стецьківим та Ігорем Марковим, я написав статтю «Апологія Майдану» (опубліковану у листопаді у «Дзеркало Тижня»). Там і тоді було сказано таке: «Саме цей Майдан визначив собою межу XX і XXI століть і показав, що прихід нового століття може стати не менш травматичним, ніж сто років тому (1914 р.), включно із загрозою нової глобальної війни і розпадом теперішньої великої російської імперії».

Драматизм тодішньої майданної ситуації полягав, однак, ще і в тому, що з очікуваним відходом XX-го «століття егоїзму» (4-серійний фільм ВВС про формування суспільства споживання та стратегій суспільної пропаганди, натхненником якого показано подвійного племінника Зиґмунда Фройда — Едварда Бернайса (Бернейза) виникла потреба у формулюванні нового гасла соціальних стосунків. Якраз це, на мою думку, і запропонувала — щоправда, у неявному вигляді - Революція Гідності.

Три суб'єктивні аргументи в користь такого твердження:

1. Можна думати, що серед рушійних сил Революції Гідності, чи не головною було відстоювання нових принципів сучасної соціальної справедливості. До їхнього відстоювання спокушало Україну стремління долучитися до «материнського» світу демократій, уособленого передусім Європейською спільнотою. А відстоювати заважав тягар тотальної узалежненості від тоталітарного і «патерналістичного» російського минулого. (Як прийнято вважати, узалежнення — патологія невиліковна і вона — назавжди. І як вважати не прийнято — так далеко не завжди).

2. Існуючі потреби у соціальній справедливості особливо тонкочуттєво сприймала Україна: будучи державою, яка лише ставала на ноги і шукала свого місця у великій глобальній сім'ї, коливаючись у виборі власної ідентичності, вона опинилася у фокусі світового «сімейного» скандалу — протистояння двох названих, протилежних векторів впливу. Російський патерналізм був вже неприйнятний, бо для України завжди був жорстоким, знецінювальним і нічого справедливого не віщуючим. А вектор світової демократичної «матриці» виявився далеким, байдужим і оманливим. За таких сімейних умов усе потомство виростає неприкаяним та глибоко нарцисично занедбаним (тобто закомплексованим меншовартісним самосприйняттям).

Історія каже, що за всіх часів реальність врешті-решт перемагала

3. Ті, хто шукає опору для гідності, знаходить її у непохитних цінностях, які можуть гарантують свободу і самодостатність. Для нас, українців, такі цінності декларувала європейська культура. І ми почали їх відстоювати на Майдані, з важкими втратами здобувши перші, хоча й слабкі ще, прояви Свободи. Революція Гідності дала нам зрозуміти, хто і як нас хоче позбавити самодостатності, відбираючи свободу. (Сьогодні війна дала це зрозуміти всьому світу). Але, з іншого боку, починаючи з Майдану 2004 року ми почали відчувати, а у 2014 році розуміти, що наше відстоювання європейських цінностей впирається у стіну Realpolitik. І що стіна ця замурована, не має жодного проходу, а вхідні ворота лише нарисовані та позірні. Над ними можна було би ще побачити гасло: «Свобода, Рівність, Братерство». Лише слово «свобода» із цього гасла не поблякло; два інших майже стерлися і виглядали декоративною оздобою не існуючого більше проходу у тій стіні.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

На мою думку, нам — учасникам і прихильникам Революції Гідності — стало, очевидним і самозрозумілим, що свобода була і залишатиметься іманентною і основною, даною Богом чи природою, потребою людини. Натомість інші дві цінності, якими Європа і світові демократії впродовж 220 років (з 1791 р.) так чи інакше намагались укріплювати потребу у свободі, втратили свою значимість. Дійсна та істинна рівність, виявилася недосяжною утопією (а з появою комуністичного табору — стала насмішкою), натомість стремління до братерства у суспільних стосунках — ілюзорним ідеалом (а з початком Сербської та Російської агресії - цинічною наругою над ним).

Отже, про що, ще нез’ясоване досі, міг говорити і чого вимагати Майдан-2014? Крім очевидної та невід'ємної потреби у дотриманні громадянської Свободи, ще про дві важливі цінності сучасного світу.

По-перше: про довіру у стосунках між людьми, між суспільством і владою, а також — до правдивої інформації. Бо саме загострення суспільної недовіри в Україні, а відтак і до правил та принципів функціонування існуючого світопорядку, стало пусковим механізмом революції 2014 р.

По-друге: Майдан-2014 вимагав встановлення дієвого права, попраного в Україні на всіх інституційних рівнях і всіма можливими способами, а у світі - зневаженого потребами (нерідко цинічними) «Реальполітік».

По суті, Майдан-2014 сформулював нове триєдине гасло сучасного суспільства: Свобода, Довіра, Право (Libertas, Fides, Ius), які в сукупності значно надійніше та реальніше гарантують Гідність особистості та Свободу її самовираження, а також справедливість відносин як на побутовому, так і на суспільному рівнях. Практичним підтвердженням цього гасла стала унікальна громадянська структура, заснована на принципах горизонтальної соціальної довіри і правової справедливості — український волонтерський Рух.

Важко сперечатися, що самовідданість цього руху поступово притягнула до себе безпрецедентну досі волонтерську підтримку всього демократичного світу. Бо як же інакше можна сьогодні, живучи в умовах війни, було б назвати масштабну безкоштовну міжнародну допомогу, як не волонтерство заради України. Без довіри і строгого дотримання міжнародного права ця допомога би не існувала.

Вирішальний момент історії Революції гідності мав і катастрофічну складову. У тому ж 2014 році Росія попрала міжнародне право і довіру до глобальних принципів безпеки і вдалася до агресивної інтервенції в Україну, анексувавши Крим і частину Донбасу. Тим часом, зупинивши цю агресію (за посильної міжнародної підтримки) та готуючись до гіршого історичного сценарію, українське суспільство упродовж 8-и наступних років сформувало унікальну горизонтальну соціальну структуру, засновану на принципах довіри — волонтерський рух, який виборов собі законне право на самодостатність у всіх сферах культури.

Здається, саме від цього «моменту історії» глобальна культура і політика «зависли» у безпринципному часовому просторі постмодерної моделі світу: «everything is both true and false"-нарративів (світ є «текстом», написаним одночасно і правдиво, і неправдиво). З цього ж приблизно часу фейк-пропаганда і маніпулятивна інформація ствердили себе у формі гібридної культури і почали втручатися у Реальполітік: Брекзіт, вибори 2016 року у США, «Их там нет» при анексії Криму і частин Луганщини та Донеччини і тому подібне за списком. Головним фігурантом такого знецінення усіх діючих досі принципів, як сьогодні вже усім зрозуміло, також була РФ. Гібридність же глобальної культури полягала у тому, що світ, з одного боку — сприймав наростаючу безпринципність Росії як політичну реальність, а з іншого боку — раціонально пояснював (тобто, інтерпретував) її засобами інформаційної вірогідності, ігноруючи беззаперечні факти.

Виникає, однак, питання: чому саме Росія?

Чітку та однозначну підказку для відповіді вона дала сама у 2021 році. Передусім, сумно-знаменитими історичними опусами «авторства» Путіна про неухильну необхідність виправити усі можливі несправедливості ХХ сторіччя. Передусім, про неправомірне створення України товаришем Леніним та її невідкладне повернення до неіснуючого існування. Відтак, про глобальну катастрофу, пов’язану з ліквідацією СРСР, до форми і суті якого треба повернутись «за всяку ціну». І врешті-решт, найбільш виразною підказкою став ультиматум, висунутий до НАТО: «Забирайтеся з усіма своїми манелями у минуле століття, до кордонів колишнього Варшавського пакту, тобто у 80-і роки». Мовляв, там і тоді поговоримо.

Оминаючи психо (пато)логічні та психоаналітичні аспекти путінської (та мабуть і всієї російсько-імперської) моделі світу, неважко переконатися, що базовою ідеєю цієї моделі є «Назад, у 20-е сторіччя». Туди, де рівність усіх братерських народів дійсно забезпечувала ніким не обмежувану і нічим не затьмарювану свободу лише одному з них — усьому російському.

На заваді реалізації цієї ідеї став найбратніший серед усіх братніх — народ України. Смертельний гріх українського народу полягав у тому, що він почав керуватись ідеєю «Вперед, у 21-століття». Цим український народ здійснив неприпустиму зраду щодо Росії, за якою тій «не залишалось жодного вибору», крім кровної помсти — війни без права на рух та поступ у часовому просторі історії.

Те, що Україна обрала себе у 21-му столітті, ставало чимраз очевиднішим вже від початку «спеціальної» операції. Україна чи не щодня закликала міжнародні інституції, союзників і співчуваючі, та навіть і негативно-нейтральні країни до реформування застарілих принципів співіснування. Щоразу Україна, згуртувавшись навколо безстрашного президента, його промовами заохочує світ не боятися привидів 20-го століття, інакше… Інакше, глобальний світ може ще надовго «зависнути» у безпринципних коливаннях у міжчасах двох століть: між привидами минулих фізичних війн або непримиримих економічних протистоянь, на одному полюсі, та потребою у розпізнанні своїх нових цінностей перед загрозою інформаційно-технологічного насильства над людством, на полюсі протилежному.

Україна, будучи точкою нестійкої рівноваги цих глобалістичних коливань, залишається наразі самотньою у своєму виборі - війни з привидами 20-го сторіччя. Якщо Україна виграє цю війну, терези світу схиляться до майбутнього. Є за що воювати і нема альтернатив перемозі - так, мабуть, для історії буде правильніше.

Резюме

Україна, починаючи з Майданів, поки що у неявному вигляді, задекларувала нове гасло світопорядку 21-го століття: Свобода, Довіра, Право.

Важливість цього гасла стає щораз актуальнішою після нечуваного за своєю облудністю нападу Росії на Україну.

Відстоюючи свою Свободу завдяки зростаючій Довірі світу до нас і нас до підтримуючого світу, наполягаючи на дотриманні узгодженого Права, Україна веде свою війну з привидом 20-о сторіччя. Тому, насправді, ця війна є боротьбою реальності з безумством.

Історія каже, що за всіх часів реальність врешті-решт перемагала. Відтак, Україна змушена перемогти.

Прогноз на 2023 рік

Все сказане є гіпотезою. Якщо вона правдоподібна, то наступний рік мав би стати роком усвідомленого вибору нових цінностей для тих країн, які вирішають вступити у 21 століття.

Без нових форм довіри у міжнародному житті, закріплених новими принципами міжнародних правових стосунків, увійти у 21 століття не вдасться.

Політична система Росії з усім її колективно-позасвідомим wishful thinking (прийняттям бажаного за дійсне) є головним, активно-агресивним бар'єром на світовому шляху у 21 століття. Пасивно-агресивні сателіти Росії у своєму виборі очікують, коли світ здолає цей бар'єр.

Відтак, світ з усіма його полюсами повинен у наступному році визначитись з вибором гасла для світопорядку 21 століття. Без України це зробити не вдасться.

А що Росія? А Росія втратила будь-яку довіру світу і продовжує ґвалтувати будь-які канони цивілізованого права. І це значить, що вона вже позбавлена двох базових сьогодні гарантів свободи. А отже, вже не має інших шансів для вибору, як тільки канути у минуле. І це буде її найкращий «жест доброї волі».

Нехай я помиляюся, але іноді помилки підказують правильний шлях до правди: Україна у наступному році виграє війну завдяки найкращому жесту доброї російської волі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо NV
X