Гідність більшості

6 жовтня, 12:38
Віталій Портников став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2022 року (Фото:Валентина Науменко)

Віталій Портников став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2022 року (Фото:Валентина Науменко)

Лауреат Премії імені Василя Стуса 2022 року Віталій Портников — про долю Василя Стуса, питання ідентичності та перемогу більшості

Коли я думаю про долю Василя Стуса (а це не такий вже далекий для всіх нас час — у роки його випробувань я вже навчався у школі та університеті), перше, що до мене приходить як найважливіше відчуття — відчуття меншості.

Відео дня

Я був у меншості як єврей. Справа не тільки у тому, що я жив у шизофренічній антисемітській державі. Навіть в ідеальному випадку я залишався б у меншості, я жив серед інших людей, серед іншого народу. Я звик до цього відчуття як до даності - люди навколо говорили не тією мовою, якою говорили покоління моєї родини, слухали інші пісні, у них була інша релігія та інші традиції. Зрештою, вони мали інше почуття гумору. Навіть зараз, проживши десятиліття серед українців та десятиліття серед росіян, я не можу зрозуміти, з чого вони сміються.

Що таке бути у більшості - я зрозумів лише дорослою людиною після того, як побував в Ізраїлі. І це відчуття — відчуття більшості - залишилося зі мною назавжди. Але, водночас, цілком очевидно, що коли ти живеш у звичайній країні, яка поважає тебе як громадянина та особистість, у знаходженні у меншості немає жодної трагедії. Це — даність народження та вибір країни проживання: зрештою, ти можеш бути емоційно ближче до народу, серед якого живеш, ніж до співвітчизників, які живуть на іншому континенті. Саме тому в демократичній Україні може комфортно себе почувати і єврей, і поляк, і румун, а у країнах Північної Америки українці, євреї та ірландці досягають вражаючих успіхів і вважають своєю Батьківщиною США чи Канаду.

Ким були б українці, якби не такі як Стус? Чи були б вони взагалі?

Набагато важче жити, коли ти у меншості серед своїх. А це і була доля Василя Стуса. Це і була доля кожного, хто за радянських часів хотів бути українцем насправді. Хто не хотів пристосовуватися до радянської України, до насаджуваного російськими шовіністами (а в наш час це вже були повноцінні російські шовіністи, хай навіть і з червоним прапором для маскування) стереотипу провінційного українця, доля якого — танцювати гопак та розхвалювати сало. Стус обрав безкомпромісність у часи, коли компроміс був не просто питанням виживання, як у сталінську епоху. Він був питанням та змістом комфорту. А пристосовуватися до комфорту було набагато простіше, ніж рятуватися від страти. Формулювання сталінських часів «промовчи — потрапиш у кати» змінилося куди більш простим і приємним вибором «промовчи — і станеш секретарем Спілки письменників».

Ким були б українці, якби не такі як Стус? Чи були б вони взагалі? Адже ідентичність — це не лише питання мови, народних традицій, походів на партзбори чи до церкви. Ідентичність — це передусім питання гідності. Гідності більшості нації. А в роки Стуса це було питання гідності меншості - ось чому поет опинився на самоті серед своїх! Яка страшна та невдячна доля — бути на самоті серед своїх! Насправді це набагато страшніше, ніж бути на самоті серед тюремників. Серед яких, до речі, «своїх» теж вистачало.

Але без гідності меншості більшість у колонізованій розіп'ятій країні просто не має шансів. Не має шансів на майбутнє. Вже у формально незалежній Україні ми зіткнулися з дефіцитом цієї гідності у переважної більшості населення. У того самого населення, що десятиліттями робило вибір усупереч навіть не здоровому глузду, а всупереч інстинкту самозбереження. Нівелювало досягнення повстань. Не розуміло, де головна та страшна небезпека.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

І так ми дожили до великої війни — тієї війни, на якій майже чотири десятиліття тому у своїй персональній битві з імперією загинув Василь Стус. У цій війні меншості - навіть із найбільшим почуттям самопожертви — вже не врятувати ані честі, ані життя більшості.

У цій війні більшість має або перемогти, або зникнути. І перемога і буде народженням того самої почуття національної гідності, за яке Василь Стус пожертвував своїм життям.

У цій новій країні, яка зможе захистити й відстояти себе, він уже ніколи не буде в меншості.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X