Війна за "Укрзалізницю". Нотатки економіста
Насправді, ця історія не про те, хто краще проводить реформи — міністр-патріот, чи CEO-рок-музикант. Ця історія про коаліційну шахівницю. Шахівницю, в якій між членами парламентської коаліції розподіляються міністерські портфелі.
Бо мало не кожен міністерський портфель — це можливість втручання в операційну діяльність підконтрольних міністерству підприємств з метою заробляння на них через завищення ціни закупівель, виведення прибутку через прокладки або розкрадання активів. Особливо часто портфелі розбрату трапляються, коли міністерство є не лише власником, але й полісімейкером, який визначає політику галузі, а також регулятором, що встановлює тарифи на ринку, на якому ці підприємства працюють. Як Міністерство інфраструктури.
Ця історія залишатиметься актуальною, доки державні підприємства не будуть або приватизовані, або не відбудеться повноцінна, справжня реформа їх корпоративного управління. Така реформа має встановити буфер між власником (державою) та правлінням підприємства у вигляді незалежної наглядової ради. Держава повинна донести до наглядової ради політику власності (тобто пояснити, навіщо держава володіє цим підприємством).
А наглядова рада разом із правлінням — розробити на її базі стратегію підприємства та фінансовий план. Держава як власник, а відповідно, й політики, що її представляють, позбавляються права втручання в щоденну роботу підприємства. Натомість оцінюють результат його роботи, спираючись на закладених в стратегії та фінансовому плані показниках.
Для природних монополій реформа корпоративного управління доповнюється реорганізацією міністерств, в яких мають бути розділені функції розробки галузевої політики, регулювання ринків та володіння державними підприємствами. Це унеможливить зловживання тарифоутворенням, соціальними зобов’язаннями чи іншими функціями.
Якби описані вище реформи було здійснено, то я написав би історію про Мінінфраструктури та Укразлізницю, а не про шахівницю. Я б проаналізував нову транспортну стратегію України до 2020 року. Я б проконтролював дотримання політики власності, стратегії та оцінив якість роботи керівництва Укрзалізниці в залежності від виконання поставлених планів.
При прозорій, після публічного обговорення, передачі підприємства від Мінінфраструктури до Кабінету міністрів я би вважав це етапом реформи з розділення функцій власника, полісімейкера та регулятора ринку, а не кулуарною спробою перерозподілу сфер впливу.
В перспективі для володіння державними компаніями потрібно створити Фонд державного багатства, під опіку якого має перейти та сама Укрзалізниця та інші стратегічні підприємства. А поки цього не сталося — в ролі власника міг би виступати Кабінет міністрів як колегіальний орган, який не має конфлікту інтересів як регулятор чи галузевий полісімейкер.
Але в мене недостатньо підстав бути оптимістом у цій історії. Бо я читаю контраверсійні заяви політиків, але не бачу публікації прийнятих документів, не маю ані найменшої уяви про те, що у них врешті-решт буде записано, не бачу чіткого плану реформи галузі, не знаю про перспективи призначення незалежної наглядової ради. Саме рішення на засіданні Кабміну було внесено з голосу і до нині не формалізовано. Із повідомлень причетних до процесу осіб у Facebook видається, що статут доопрацьовується в Мінекономіки. Також ймовірно, що функцію акціонера буде виконувати навіть не Кабмін, а Мінекономіки.
Конфлікт між міністром та керівником Укрзалізниці було вирішено в ручному режимі. І в цьому він схожий на вирішення конфлікту навколо змін до статуту Нафтогазу у вересні 2016 року. Але так само в ручному режимі Укрзалізницею керувало й міністерство до конфлікту. І чомусь не просунулося з реформою корпоративного управління, яка б унеможливила як такі конфлікти, так і ручне управління.
Тому, що б там політики не казали про свої добрі наміри, ззовні здається, що діями їх продовжує керувати коаліційна шахівниця та бажання контролювати державні підприємства. І саме тому треба запроваджувати повноцінне корпоративне управління в Укрзалізниці та інших компаніях, створювати реальні незалежні наглядові ради, реорганізовувати міністерства — розділяти функції власника, регулятора та полісімейкера. Але у нашій історії ці тези поки не звучали.
Нотатки економіста – щотижнева колонка Центру економічної стратегії
