Урок для популістів. Як поразка Трампа змінить Європу
Поразка Трампа завдає нищівного удару по націоналістичних популістах у Європі та інших регіонах світу. Чи може цей удар стати летальним?
Дональд Трамп ще не був президентом США, коли перетворився на героя телевізійного реаліті-шоу, в якому головною була фраза: «Вас звільнено». Тепер американський народ звільнив його. Поразка Трампа завдає нищівного удару по націоналістичних популістах у Європі та інших регіонах світу. Чи може цей удар стати летальним?
Болота, в яких зароджується популістський націоналізм, поки що не осушені. Занадто багато людей, як і раніше, незадоволені відчутною (або очікуваною) втратою економічного і соціального статусу. Вони вважають, що політики істеблішменту їх ігнорують або необґрунтовано засуджують. Багато хто переконаний, що імміграція та культурні зміни ставлять під загрозу їхню безпеку і спосіб життя. Криза, спричинена COVID-19, лише посилила ці тривоги.
Подібні страхи і невдоволення вельми живучі, що позначилося на результатах виборів у США. Обраний президент Джо Байден отримав на п’ять з гаком мільйонів більше голосів, ніж Трамп (і випередив його на 3,4 процентних пункти), проте більш як 72 мільйони американців віддали свій голос президенту, який іде.
Проте Байден показав, що перемогти популізм можна, до того ж не тільки за допомогою саме того популізму. Байден не став використовувати тактику популістів, підтримувати їхній світогляд або потурати їхнім забобонам. Він вибудував широку передвиборчу коаліцію, пообіцявши позитивні зміни, тверезу поміркованість і компетентне державне управління. Це вкрай важливий урок для політичних партій лівих і правих центристів у Європі, де вони іноді піддаються спокусі популізму, наприклад, повторюючи соціально-консервативні, антиіммігрантські ідеї популістів з метою привернути голоси виборців.
Поразка Трампа стала також попередженням для інших крайніх правих популістів, наприклад, президента Бразилії Жаїра Болсонару і прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. На початку року Орбан проголосив: «Раніше ми думали, що Європа — це наше майбутнє, а тепер ми знаємо, що ми — це майбутнє Європи». Але після поразки Трампа ці слова звучать вкрай фальшиво. Навіть якщо подібні лідери залишаються поки що популярними (наприклад, у випадку Болсонару, завдяки щедрим подачкам громадянам у зв’язку з COVID-19), подальший підйом або збереження позицій вкрай правого популізму вже не виглядає чимось абсолютно неминучим.
Поразка Трампа не просто розбила дощенту всі ці честолюбні міркування про неминучість, вона дискредитувала його глибоко помилкову політику, що знижує її привабливість в очах усіх інших. Протягом останніх чотирьох років Трамп безсоромно керувався принципом «Америка передусім», затоптуючи торгові угоди і зловживаючи санкціями в спробах створити переваги для американського бізнесу та працівників.
У таких умовах здавалося майже наївним для всіх інших країн, зокрема європейських урядів, прагнути до багатосторонніх рішень у дусі співробітництва та відкритого ринку. Коли провідні політики почали схилятися до протекціонізму, екстремальний економічний націоналізм, за який ратує, наприклад, французьке «Національне об'єднання» (раніше «Національний фронт»), чиї лідери відстоюють політику під гаслом «Франція і французький народ передусім», став виглядати прийнятнішим. У новій книзі Вони і ми: Як іммігранти і місцеві жителі можуть разом досягнути процвітання я пояснюю, як ксенофобська риторика Трампа і його потурання націоналістичним настроям відкрили шлях до посилення імміграційної політики в США і за кордоном.
Звісно, деякі європейські уряди не треба було спеціально підштовхувати, щоб вони почали демонізувати мусульман, споруджувати прикордонні огорожі з колючого дроту або відправляти прохачів притулку в переповнені табори. Вони почали робити все це ще до обрання Трампа, особливо під час кризи біженців у 2015—2016 роках. Проте дії адміністрації Трампа, зокрема відлучення дітей від батьків та утримання їх у жахливих умовах, депортація прохачів притулку без дотримання належних процедур, заборона на в'їзд іммігрантів із країн з мусульманською більшістю, будівництво стіни на кордоні США з Мексикою, — всі ці дії стали потужним стимулом для антиіммігрантських сил у Європі.
Наприклад, Маттео Сальвіні, лідер італійської праворадикальної партії Ліга Півночі і міністр внутрішніх справ країни в 2018—2019 роках, упивався своїм статусом «італійського Трампа», коли блокував кораблі з урятованими мігрантами, не дозволяючи їм причалити в портах Італії. Коли адміністрація Трампа відмовилася в 2018 році підписати незобов’язувальний Глобальний договір про безпечну, впорядковану і легальну міграцію, дев’ять урядів країн ЄС, а також низка інших країн, наприклад, Австралія, наслідували її приклад.
Байден подаватиме зовсім інший приклад, який, як можна передбачити, посилить інтернаціоналістів і послабить націоналістів в Європі. Обраний президент, як і демократи взагалі, природно, не домагатиметься необмеженої свободи торгівлі й імміграції. Але він розуміє зовнішньополітичні вигоди торговельної співпраці з європейськими союзниками Америки і пообіцяв скасувати вже в перші дні після вступу на посаду деякі з найбільш спірних імміграційних рішень адміністрації Трампа, а надалі змінити імміграційну систему Америки. Крім того, Байден відмовиться від підходів Трампа до зміни клімату, почавши зі зворотного приєднання до Паризької кліматичної угоди вже в перший день свого президентства.
З відходом Трампа не тільки знизиться легітимність політиків-популістів всередині їхніх країн. Урядам доведеться заплатити вищу міжнародну ціну за націоналістичну позицію. Трамп був сильним союзником націоналістичних урядів Європи, особливо урядів Угорщини та Польщі. Коли партія Право і справедливість, яка керує в Польщі, починала сперечатися з Німеччиною і виступати проти політики ЄС у сфері надання притулку, незалежності судової системи і щодо багатьох інших питань, вона була впевнена, що навіть у разі, якщо європейські партнери відвернуться від неї, Трамп захистить її, наприклад, від реваншистської Росії Володимира Путіна. З появою Байдена в Білому домі польський уряд відчує збільшену необхідність поводитися конструктивно.
Це стосується і прем'єр-міністра Британії Бориса Джонсона. Трамп активно агітував за Brexit як прояв суверенітету і під'юджував Джонсона обрати жорсткішу лінію у відносинах з Євросоюзом, запропонувавши перспективу підписання двосторонньої торговельної угоди як якийсь приз.
Байден — не фанат Brexit і, як можна припустити, Джонсона, чиє расистське презирство до «частково кенійського» походження президента Барака Обами, висловлене під час агітаційної кампанії напередодні референдуму про Brexit, Байден навряд чи забув. Крім того, Байден часто нагадує про своє ірландське походження, і він дав ясно зрозуміти, що для нього неприйнятні будь-які загрози для миру в Північній Ірландії. Термін переговорів для укладення угоди про торговельні відносини після Brexit вже закінчується, тому зараз Джонсон опинився під збільшеним тиском, що змушує йти на компроміс.
Популістський націоналізм не помер. Але його можна перемогти. Падіння Трампа, ймовірно, спростить це завдання. Чи готові європейці взятися за нього?
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2020
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
