Європо, досить скиглити та чекати на США
Незалежно від того, хто прийде в Білий дім, Європа має подорослішати і взяти на себе відповідальність за трансатлантичні відносини та контроль над озброєннями
У східних і південних регіонах Європи панує хаос. Та Європейський Союз не діє.
Реакція ЄС на надзвичайні, наполегливі та мирні демонстрації в Білорусі, які щодня дедалі жорсткіше пригнічують сили безпеки, ганебна. ЄС безпорадно спостерігає за війною між Вірменією і Азербайджаном. Де-факто окупації сходу України Росією краю не видно.
Щодо південних сусідів Європи — чи то хаос у Лівії, політичний параліч у Лівані, війна, що триває у Ємені, або руйнування Сирії — роль Європи була жалюгідною. Тут Європа передала відповідальність Росії, Туреччині та Ірану. Зараз вони змінюють геостратегічну картину регіону.
А стратегічна безпорадність Європи буде тільки посилюватися.
Друга хвиля пандемії коронавірусу, що охопила Європу, послаблює економіки блоку та робить їх більш орієнтованими на внутрішній ринок. Якщо великі зовнішньополітичні проблеми не вичавлять європейців із зони комфорту, то це має зробити пандемія.
Коронавірус вже впливає на чимало аспектів життя, що вже сприймається як належне. Це показує, що окремі країни самотужки не можуть подолати пандемію і впоратися з її економічними наслідками. Для відновлення зростання будуть потрібні колективні багатосторонні зусилля.
Ось чому за президентськими виборами в США 2020 року уважно стежать на європейському континенті.
Щодо питань зовнішньої політики, європейську уяву захопили не перемовини про Брекзіт або конфлікти уздовж кордонів ЄС, а те, що відбувається по той бік Атлантики. Є наївна надія і бажання того, щоб президент США Дональд Трамп зазнав поразки — причому з великим відривом — від кандидата демократів Джо Байдена.
Є також підсвідоме відчуття, що перемога Байдена — якщо опитування виявляться вірними — відновить світове лідерство США і приведе до нового процвітання трансатлантичних відносин. Ось якось так. Таке собі мріяння ледарів. Ні того, ні іншого не станеться, якщо європейські лідери принципово не визнають, що старий спосіб ведення справ давно себе вичерпав.
Старий шлях ґрунтувався на глобальному лідерстві США та багатосторонній системі, створеній після 1945 року. Під час холодної війни ця структура виявилася стійкою. Ідеологічний конфлікт збентежив Захід, але також породив інтелектуальну самовтіху. Це хвороба Європи.
Завершення холодної війни в поєднанні зі зростаючою глобалізацією і новими викликами гегемонії Заходу, надто з боку Китаю, а також Ірану та Туреччини, залишили Європу без керма. І це небезпечно.
Конфлікти на кордонах ЄС підтверджують крах багатостороннього порядку після 1945 року. Але ниття з приводу його смерті та трампівського світогляду Америка передусім — це ухилятися від великих проблем, які повинні вирішувати європейці, незалежно від результату виборів у США.
Проблема номер один — як відновити багатосторонність. Йдеться не лише про зміцнення торгової системи, заснованої на правилах, і про відкриття ринків для бідніших країн. Йдеться також про безпеку, зокрема про посилення контролю над озброєннями і стримування розповсюдження ядерної зброї.
І контроль над озброєннями, і його нерозповсюдження за Трампа відійшли на небезпечний другий план. Тим часом Росія і Китай можуть легко використовувати цю відсутність американського лідерства. Але поширення ядерної зброї навряд чи в їхніх інтересах, з огляду на зростаючі можливості Індії, Північної Кореї і Пакистану, не кажучи вже про ядерні амбіції Ірану.
Ставлення Європи до цих питань безпеки більш ніж розчаровувало. Лідери ЄС продовжують відстоювати багатосторонність, але їхні промови близькі до риторичних. Аргумент полягає в тому, що, коли справа доходить до контролю над озброєннями, Сполучені Штати повинні взяти на себе ініціативу, а потім Європа піде за ними.
Та що коли європейці — на чолі з Британією і Францією, двома її ядерними державами — візьмуть ініціативу на себе, замість того щоб чекати, доки Білий дім одягне мантію контролю над озброєннями і питаннями безпеки?
Чи буде так складно для консорціуму демократичних країн — включаючи Аргентину, Австралію, Канаду, Японію, Нову Зеландію, Південну Африку та Південну Корею, наприклад, всіх хто стурбований питаннями безпеки, — спробувати відновити переговори щодо контролю над озброєннями? І зробити це публічною проблемою?
Похмура і небезпечна реальність полягає в тому, що режим контролю над ядерними озброєннями швидко руйнується. Знадобляться серйозні зусилля, щоб привести Китай на арену безпеки та повернути Росію за стіл переговорів.
Отже, хто б не став наступним президентом Америки, європейські лідери мають вирішити, чи збираються вони подорослішати і взяти на себе відповідальність за багатосторонність та проблеми глобальної безпеки, чи продовжуватимуть нити і чекати, доки Сполучені Штати очолять цей процес. Вибір має бути очевидним.
Переклад НВ
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
