Вбивство мера Ґданська. Польща зайшла у глухий кут

15 січня, 09:03
9971
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

В польській історії вже була абсолютно подібна історія – вбивство першого президента Польщі Габріеля Нарутовіча

Під час фіналу благодійної акції стався замах на вбивство мера Ґданська Павла Адамовіча.

Чому це дуже зле для Польщі? Чому це дуже зле для України?

У Польщі протягом кількох минулих років збільшувався розкол у суспільстві. Одним з його проявів став нечуваний рівень мови ненависті та вербального насильства.

Рано чи пізно вербальне насильство мало перетворитися на насильство фізичне.

Власне, вчора стався кричущий, але не перший подібний випадок. Перед тим було досить злочинів на ґрунті насильства проти "інакшості" й "інших". Але аж так відверто, щоб якийсь молодик виліз на сцену і вдарив ножем в серце та кричав про політичну мотивацію злочину – такого в Польщі не було дуже давно.

Насправді все це було передбачувано. Ще 4-5 років тому я казав польським друзям, що в Польщі аномально високий, екстраординарний рівень вербального насильства. Я звернув на це увагу ще раніше, але у 2015 році мені прийшлося пересвідчитись ще й на власному досвіді.

Тоді в коментарях до мого інтерв’ю для PAP (а воно було опубліковано кількома сайтами) я побачив досить велику кількість погроз смерті – "trzeba zabić tego banderowca" (треба того бандерівця вбити).

Адміни не дуже квапилися чистити коментарі від такого роду "побажань" своїх ласкавих читачів.

Я тоді був дуже здивований тією хвилею хейту і рівнем ненависті. За роки роботи редактором на "Історичній правді" я не бачив жодної погрози життю чи здоров’ю на адресу авторів чи співрозмовників наших кореспондентів.

Та і взагалі – нічого подібного в такому масштабі не було (і до сьогодні нема) серед україномовного інтернету. Ідіотських інвектив, звинувачень, спроб образити – скільки завгодно! А ось погрози смертю – неймовірна рідкість: може пару раз бачив за всі роки. А тут – десятки погроз тільки після одного інтерв’ю.

Знаю про подібні ситуації від моїх польських друзів. Найбільш відомий випадок – із письменницею Ольгою Токарчук.

Для мене це був гучний сигнал, що в польському суспільстві відбувається щось дуже зле. Мої польські друзі радили мені на це не зважати, мовляв, «то тільки така форма мови, то несерйозно». Інколи крутили пальчиком біля скроні: це ти, друже, зовсім ку-ку такі речі серйозно сприймати.

Я категорично не міг з цим погодитися: насильство вербальне неминуче переходить у насильство фізичне, якщо його вчасно не зупинити. Та цю проблему польське суспільство легковажило роками.

В результаті сталося те, що сталося.

Павел Адамовіч є досить популярним міським головою – його обирають з 1998 року, здається, а ще він в опозиції до правлячого в Польщі політичного табору. Протягом останнього часу він був об’єктом хейту як з боку політичних опонентів, так і державних та проурядових медіа.

Та найголовніше – у червні 2017 року польські нацики видали на нього "Акт політичної смерті" з формулюванням причини смерті "лібералізм, мультикультуралізм".

Тобто Адамовіч був одним з тих, стосовно кого частина польського суспільства каналізувала свою ненависть.

На жаль, польське суспільство не вчиться на своїх власних помилках.

В польській історії вже була абсолютно подібна історія – вбивство першого президента Польщі Габріеля Нарутовіча.

На п’ятий день його каденції у 1922 році президента Нарутовіча вбив такий же фанатик, з такими ж мотивами, як написали у 2017-му в "Акті політичної смерті" польські нацики стосовно Адамовіча – несправжній поляк, прихильний до «інакших».

Тобто обидва замахи були мотивовані ненавистю до лібералізму і поваги до інакшості.

Коли вбивцю розстріляли, його труну на цвинтар проводжала десятитисячна юрба. Вони вважали вбивцю польського президента Героєм.

Польське суспільство і тоді, і зараз є розділене світоглядно. І вчора цей розділ перейшов дуже небезпечну точку.

Польща і тоді, і зараз демонструє нездатність свого суспільства до пошуку win-win розв’язань.

Польське суспільство досі грає в категоріях гри з негативною сумою.

Чому це погано для Польщі?

Дім, що розділений, не вистоїть. Внутрішні розділи, розбрат, суперечності призвели до колапсу польської державності у 1939 році під натиском двох агресорів.

Цей урок досі польським суспільство не дуже вивчений. Героїзм оборонців Вестерплятте та Польської пошти у Гданську (знову Гданськ!) заступили значно менш приємні для польського суспільства ситуації, коли цілі полки лишали зброю і виходили з гри. Чи всі там сьогодні добре відрефлексували причини розколу польського суспільства перед Другою світовою? Дуже сумніваюся.

Боюся, тут не місце входити в глибший аналіз причин, чому польський дім не вистояв у 1939 році – зрештою, це зробив Станіслав Свянєвіч у "Тіні Катині".

Польща того уроку не вивчила. І тому польське суспільство ризикує повторити шлях, який воно пройшло від 1922 до 1939 року.

Польща не вистоїть перед зовнішніми викликами, якщо не навчиться, що можна бути поляком і бути лібералом, прихильником мультикультуралізму і просто бути іншим.

Бути іншим – це нормально. У цьому нема небезпеки.

Небезпека є в тому, коли хтось хоче, щоб всі були однакові.

Це вбиває.

Польща зайшла у глухий кут.

І дуже невчасно. Польща не має 15-20 років, щоб подолати цей світоглядний розкол у своєму суспільстві. На горизонті давно чорніють хмари нових історичних штормів.

Польське суспільство має діяти дуже швидко. Але також треба усвідомити, що швидше, ніж за 6-10 років такі екстремальні речі гармонізувати не вдасться.

Що треба робити?

Перестати ставитися із звичною легковажністю до мови ненависті. Громадські роботи – чудовий спосіб зробити чистішими не тільки вулиці, але й думки хейтерів.

Замість покрикувати сусідам, що в них там щось не так – критично поглянути у власне минуле: там і досі танцюють демони.

Польське суспільство має замислитися і про роль урядової пропаганди в цій історії. Може, варто відновити суспільне мовлення в Польщі?

Ну, й інституційну незалежність суду теж незле було би повернути, як було до «Доброї зміни».

Чому для України ця ситуація – це дуже зле? Україна зацікавлена у сильній, а не ослабленій внутрішнім конфліктом Польщі з прогнозованою політикою у відповідності до цінностей, на якій була збудована Об’єднана Європа. Національні егоїзми вбивають.

Слабка Польща з розколотим світоглядно суспільством – це найгірший варіант для України. Так само зле для всіх, коли в Польщі посиляться ті, хто підбурював або навіть просто легковажив хвилю ненависті, що зростала протягом кількох минулих років.

Цікаво, що майже всі українські медіа з належним співчуттям написали про замах на Павла Адамовіча. І навіть не тому, що мер Ґданська відомий своїми проукраїнськими поглядами і заявами (про це як раз мало хто згадав) – просто українців лякають і обурюють подібні прояви ненависті та насильства.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Геополітика

Вчора, 19:09

article_img
Поставити на місце Росію, яка готується до нападу на Україну: головне з виступу Порошенка на Генасамблеї ООН
Події

Сьогодні, 08:40

article_img
Подолання бідності. Як працюватиме державний онлайн-реєстр вакансій
Культура

Вчора, 21:10

article_img
Мексиканське щастя. Чому драма Куарона претендує на головні Оскари