Чи не зарано святкувати?

29 червня, 16:03

Краще покажіть, що хоч якісь зміни можливі не на словах. І швидко, бо дорогоцінний час спливає

Весь останній тиждень ми святкували — гучно, завзято, на широку ногу — це ми добре вміємо, як ніхто. І привід чудовий — кандидатство на членство у ЄС — точно не пересічна подія. Велика подія! Історичний шанс, що вкотре отримала Україна за часів незалежності. Але чи є привід святкувати, так начебто ми нарешті досягнули вершини?

Відео дня

Чужий квиток на ґелікоптер. Талановиті автори президентських промов застосували чудову метафору — ми нарешті досягли штурмового табору на Евересті, звідки до вершини лишилося декілька кроків. Але чи бачили ви коли-небудь відео, чи чули бодай хоч одну розповідь про те, як альпіністи святкують підкорення штурмового табору? Ніколи не підкорював восьмитисячники, але впевнений, що на такій висоті, коли попереду останній вирішальний штурм, що вимагатиме надлюдських зусиль, завзяття та підготовки та може коштувати життя, скоріше за все, не до святкувань. Чому ж ми вже тиждень ніяк не вийдемо зі стану ейфорії?

Тим більше, враховуючи, як ми в цей штурмовий табір попали — не завдяки фундаментальній підготовці, не крок за кроком долаючи крутий підйом, не в жорсткій конкуренції, завойовуючи собі місце на вузькій стежці, а в силу трагічних обставин, отримавши квиток на ґелікоптер, що був оплачений тисячами життів та скалічених людських доль. І на відміну від тих, хто видряпався нагору, крок за кроком, крутими схилами, і зосереджено планує вирішальний штурм вершини, ми бігаємо по табору, веселі та радісні, знімаємо відео та робимо захоплюючі селфі на фоні сяючої вершини, намагаючись справити враження мужніх альпіністів, що здолали складний та небезпечний шлях. Що ж, коли мова про відео, то тут ми неперевершені майстри, але, як завжди — шлях здолали одні, народ та ЗСУ, а відео та селфі роблять інші.

З вирішальним штурмом так не вийде — на вершину ґелікоптери не літають і квитки на них не продають, за жодну ціну. І відео на вершині мрій, з гордо майоріючим українським прапором та під звуки гімну, зможе зробити тільки той, хто дійсно це заслужить. Що потрібно альпіністам, щоб досягнути сяючої вершини? Бажання, вміння, обладнання та Удача!

Бажання. Шлях до ЄС може тривати набагато довше ніж війна і вимагатиме болісних змін — лише патріотичних емоцій буде недостатньо, щоб його пройти. Але, якщо ми хочемо кращої долі, то маємо усвідомити, що інших альтернатив європейському майбутньому немає. Позиція «аби був мир і неважливо з ким та якою ціною» — не має права на існування, бо штовхає нас назад в обійми ординських ґвалтівників, вбивць та мародерів. Мусимо йти вперед крутою та вузькою стежкою, і ті, хто вестимуть, не можуть дозволити іншим засумніватися у правильності вибраного шляху. Це Довіра, і немає іншого способу її досягнути, ніж ділами. А діла потрібні вже сьогодні!

Вміння. А щоб у країни були діла та результати, потрібні люди, які вміють досягти бажаного. Ні для кого не секрет, що у штурмовий табір ґелікоптер привіз чимало персонажів, яких точно не варто було брати на борт. Тягнути їх далі - це тільки зменшувати шанси інших на підкорення вершини. Так що, чим швидше штурмова команда позбудеться зайвих людей, тим вище зростуть наші шанси на успішне сходження. Ким їх замінити? Впевнений, що знайдеться багато вправних скелелазів, готових ризикнути, в гарній команді, та заради великої мети.

Сучасне обладнання підвищує ймовірність успішного сходження та робить його безпечнішим. В старих чоботях та шароварах на гору не видряпатися. Щоб досягти мети потрібні гроші, новітні технології та успішний досвід їх застосування. Щось, без сумніву, отримаємо від Заходу задарма, але цього буде недостатньо для остаточної перемоги. Потрібні інвестиції і вже зараз необхідно робити все можливе, щоб міжнародні інвестори нарешті знайшли Україну на економічній мапі світу. Поки що цього не відбувається, більше того, навіть свої інвестори, українські, тікають з країни у пошуках кращої долі.

Удача! Сходження — складний процес, залежний від багатьох факторів. На деякі неможливо не те що вплинути, а їх навіть передбачити важко. За тридцять років незалежності ми таке не раз бачили. Тут без удачі не обійтися і впевнений, що вона нам посміхнеться.

Але за двох умов: (1) ми почнемо щось для цього робити і (2) ми почнемо щось для цього робити негайно. У нас немає часу чекати та святкувати — в штурмовому таборі зимно, вітряно та з часом вичерпаються припаси. Замість того, щоб привезти життєво необхідні речі, наш ґелікоптер привіз в штурмовий табір чималий баласт непотрібних людей, так і не наважившись скинути його по дорозі в прірву. На щастя, поки інші діляться з нами всім необхідним, це чудово і безумовно допомагає виживати, але з часом інтерес до нерішучої команди покорителів вершин може просто згаснути, змусивши її учасників повертатися вниз, туди де починали тридцять років тому. А щоб цього не трапилося, досить святкувати та хвалити одне одного — краще покажіть, що хоч якісь зміни можливі не на словах. І швидко, бо дорогоцінний час спливає.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X