Не HIMARSами єдиними: якою буде підтримка США надалі?

19 липня, 17:35

На початку липня США оголосили про новий пакет військової допомоги для України у розмірі $400 млн

Загалом із початку війни у 2014 році Сполучені Штати надали Україні $9.2 млрд для підтримки обороноздатності, $2.2 млрд з яких — з кінця червня до середини липня.

Здається, США стали витрачати більше на пакети військової допомоги. На перший погляд, тенденція виглядає позитивно. Та чи довго триватиме така тепла підтримка від нашого партнера? І чи існує та межа допомоги, яку Сполучені Штати так і не зважаться перетнути?

США: інвестиція у свободу

Перш ніж міркувати над питаннями про реальність надання Україні нових пакетів підтримки, варто з’ясувати одну важливу річ: навіщо США взагалі допомагають нам? Відповідь проста як ніколи. Українці наразі боронять не лише свою національну гідність та незалежність; вони захищають принципи свободи й демократії у регіональному та світовому масштабах. На таких цінностях ґрунтуються суспільства усіх наших західних партнерів, у тому числі й США.

Ідея свободи добре резонує в американському соціумі. Вона є і залишатиметься серцевиною політики президентів Сполучених Штатів крізь десятиліття. Іншими словами, США завжди триматимуть руку на пульсі не лише власної, а й світової свободи, незалежно від того, хто засідає в Овальному кабінеті Білого дому. Усе це дає нам можливість стверджувати: американські партнери не змінюватимуть загального курсу на допомогу Україні.

Відео дня

Наскільки далеко простягати руку допомоги: дилема балансування США

Залучення до конфліктів в інших державах не є для Сполучених Штатів чимось новим. У минулому столітті вони змогли зарекомендувати себе як своєрідного світового поліцейського. Роль США як глобального арбітра підтримували усі адміністрації Білого дому. Увесь демократичний світ певним чином звик до американської «подушки безпеки», та чи є межа у гарантійній допомозі союзника?

Звісно є. Найпростіша формула, за якою це можна розрахувати: «Максимальна результативність + мінімальна ескалація + відсутність прямої конфронтації». Розберемо детальніше, про що йде мова.

Максимальна результативність

Погодьтеся, робота українських військових із застосуванням HIMARS — це приємно. А надто за все — ефективно. З допомогою американських РСЗВ уже вдалося знищити понад 30 логістичних об'єктів противника, і ця кількість постійно зростає. HIMARS має кілька суттєвих переваг при веденні бою. За перші тижні використання українські бійці відмітили швидкість, високоточну керованість та мобільність системи.

США стали витрачати більше на пакети військової допомоги

На такому простому прикладі легко дослідити параметр «максимальної результативності» США. HIMARS має беззаперечні плюси. Робота РСЗВ є ефективною — вона орієнтована на якість та гарантію точного потрапляння, на противагу кількості та хаотичності влучання радянського залізяччя рашистів. Таку концепцію щодо поставок озброєння США будуть використовувати й надалі. Технологічність та інноваційність в пріоритеті: саме таким видом сили нам вдасться зламати ворога.

Мінімальна ескалація

Другий компонент формули успішної підтримки — запобігання ескалації. Тут треба розуміти, що під ескалацією мається на увазі стрімке зростання інтенсивності воєнних дій протягом короткого проміжку часу. Напруження за такої ситуації досягає критичної точки, після якої війна може абсолютно трансформуватися. Ідеться про масовані атаки, застосування неконвенційної зброї та малокеровану ситуацію на лінії зіткнення. Усі ці наслідки є максимально небажаними. Саме тому США намагаються понад усе уникнути ескалації.

Посилення підтримки Україні на світовій арені завжди було червоною ганчіркою для кремля. Саміти, оголошення нових пакетів санкцій чи поставок зброї - будь-що може спровокувати удар росіян по цивільним об'єктам нашої держави. З урахуванням факту того, що росія ніяким чином не дотримується законів та звичаїв війни й щодень порушує десятки міжнародних конвенцій, Сполучені Штати вирішили застосувати стратегію найменшого втручання.

Відсутність прямої конфронтації

Війна росії проти України є проблемою світової безпеки, саме тому важливо розуміти й міжнародний контекст протистояння. Сполучені Штати є ключовою державою-учасницею альянсу НАТО, який кремль вже давно охрестив загрозою своїй національній безпеці. США не можуть діяти повністю відокремлено від держав Північноатлантичного договору: безпекова політика всіх країн-учасниць тісно пов’язана.

Отут дилема балансування виходить за межі Сполучених Штатів. Простіше кажучи, будь-яке порушення кремлівських червоних ліній та провокація москви може завершитися втягненням усього Альянсу до повномасштабних воєнних дій. Візуалізувати такий сценарій можна у вигляді жахливої й кривавої спіралі. Дедалі жорстокіші дії росії будуть створювати новий виток у вже глобальній війні.

Беручи до уваги міжнародний контекст, можна вивести ще одне правило США щодо підтримки України у війні. Понад усе Сполучені Штати прагнуть зробити ситуацію на фронті контрольованою, категорично відмовляючись від офіційного залучення свого військового контингенту. В іншому випадку, повномасштабна конфронтація НАТО та росії є неминучою.

На що можемо очікувати далі?

Американські HIMARS, Javelin та Stinger уже зробили свій внесок (і продовжують його примножувати) у перемогу над рашистським режимом. Зважаючи на «контрольні лінії» США в аспекті надання Україні військової допомоги, на даному етапі часу можемо лише припускати, як підтримуватимуть нас Сполучені Штати надалі.

Визначальним критерієм у цьому контексті буде перебіг воєнних дій. Саме динаміка війни та особливості конфронтації зможуть дати відповідь на питання про те, які види зброї будуть актуальними для України у найближчому майбутньому. Проведення масованого контрнаступу станом на середину липня є мало вірогідним. Частково це зумовлено й фактом відмови союзників щодо надання нам значної кількості наступальної зброї. Обережність США та західних партнерів у цьому питанні гостро зумовлена некерованістю кремлівського режиму: його дії є непередбачуваними й з плином часу стають дедалі кривавішими.

Щоправда, надмірна філігранність союзників в аспекті надання зброї може лише зашкодити у кінцевому рахунку. Важливо зважати й на параметри кількості та часу. Росія нарощує військові потужності абсолютно неконтрольовано, масовано перекидаючи нові підрозділи військових та підтягуючи техніку на окуповані території. На відміну від держави-агресора, західні партнери обережно прораховують кожну поставку зброї для України, керуючись лише одним питанням: «Чи не спровокує це росію?». Така часова й кількісна затримка однозначно може стати причиною ускладнення проведення контрнаступальних операцій, які наразі є ключовою задачею України на полі бою.

Станом на середину червня, Україна отримала лише 10% допомоги, про яку просила. З того моменту відсоток абсолютно точно зріс, проте це не той «квантовий стрибок» на який ми сподіваємося. США будуть продовжувати підтримувати Україну в нашій боротьбі за свободу до самої перемоги, проте наскільки активною буде ця підтримка в майбутньому?

Будь-які прогностичні судження з цього приводу знов-таки приводять нас до американської дилеми балансування між відповідною й ефективною допомогою Україні та ходінням у кількох кроках від прірви нової світової війни. Отож маємо робити все можливе, щоб показати результат української звитяги: як на військовій передовій на полі бою, так і на політичній передовій у стінах Верховної Ради та міжнародних інституцій. Наступальний порив України буде абсолютно точно підтриманий світовою спільнотою на чолі з США. Невеликими кроками, проте рішуче й у тісній співпраці зможемо досягти найжаданішого результату — перемоги.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X