Як перетворити Україну на східноєвропейського тигра

29 вересня 2020, 10:50

Шукаючи відповідь на це запитання, я виділив би три фактори

Шукаючи відповідь на запитання, як пришвидшити трансформацію України з однієї з найбідніших країни Європи у східноєвропейського «тигра», я виділив би три фактори (під впливом книги Чуа, Рубенфелд «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах»):

Відео дня

1) Відчуття небезпеки. Україна найкраще робить реформи тоді, коли у неї «закінчується решта» (як у відомому анекдоті). Україна гуртується і підтримує армію тоді, коли є реальна загроза її незалежності. Українські демократи об'єднуються під дулом ворожих кулеметів. І це — нормально. Це відповідає основним моделям людської поведінки (особливо південної нації — не устрашеної лютими морозами й непрохідними лісами).

Успішні країни робили прориви через навколишню небезпеку. Південна Корея знаходиться під постійним прицілом Північної. Сінгапур є затиснений між двома значно більшими, потенційно ворожими країнами. Подібне розташування й ментальність в Ізраїлю. І такий самий «психоз» у поляків після трьох розділів сусідніми імперіями.

Голодомор 30-х мав би вивітрити наші ілюзії, але тема була довгий час закрита. Ми пишались тим, що прапор наш мирний і сусіди — добрі, і політика у нас — багатовекторна. До 2014 року.

Можна навіть у чомусь дякувати Путіну, що повернув нас до тями. Жорстко. Жорстоко. Але виглядає, що це було потрібно. Боюсь, що Путін це зрозумів і ніби послабив фронтальний тиск (посилюючи тим часом «гібридний»). Українська влада захотіла потім сподобатись, в більшості, пацифістському електорату і послабила відчуття небезпеки. Ми замовчуємо війну. Ми мало згадуємо загрозу. І це — помилка.

Ми розслабились точно так само і з пандемією. Результат — щоденна чисельність виявлених інфікованих вимірюється тисячами, а не одиницями, як у настороженій Південно-Східній Азії.

2) Применшення небезпеки — це імпульс. Людина прагне спокою. Вона хоче мінімізувати стрес. Але в такому стані вона є малопродуктивною і слабою. Безвідповідальність, безініціативність, покладання на долю, на державу, на доброго царя (особливо з телеекрану) і щедрий уряд, який оберігатиме від конкуренції; марнославство, марнотратство, песимізм, відчай, невігластво. Це все — імпульси.

Успішні країни робили прориви через навколишню небезпеку

Їхні антоніми — відповідальність, ініціативність, покладання на себе, свою сім'ю, команду й громаду; скромність, заощадливість, оптимізм, одержимість, освіта — вимагають неабияких особистих і національних зусиль і є головною запорукою успіху. Успішні нації контролюють імпульси і стимулюють чесноти.

3) Відчуття небезпеки, контроль імпульсів — ми пропонуємо складне життя. Його важко сприйняти тим, хто прагне лише хліба і видовищ. Що може компенсувати негатив? — Відчуття вищості.

Україна є затиснена майже зі всіх боків країнами з історичними імперськими амбіціями. Тут легко розвинути комплекс неповноцінності. Тому відчуття вищості потрібно розвивати не у порівнянні з сусідами, а виключно у порівнянні з собою, колишніми. Польське відчуття гордості, що за 10 років після вступу в ЄС вони майже подвоїли ВВП і почали керувати Євросоюзом, мені імпонує значно більше, ніж їхня ж теза «від моря до моря».

Шукачам української національної візії я хочу запропонувати просту, прагматичну ідею: ми, нинішні покоління, які відновили і захистили незалежність країни, повинні тепер вивести її з останнього місця в Європі по добробуту і привести її в стан, коли не ми проситимемо, а нас проситимуть вступити в євроатлантичні структури (ВВП — щонайменше 40% від середнього по ЄС, зараз — 10%).

Тим, кому ця ідея є занадто «ковбасною», пропоную пафоснішу: Україна повинна довести, що демократія і процвітання є сумісними для східних слов’ян. Як ми знаємо, правителі наших сусідів на півночі і сході є протилежної думки. Тому ця битва має епохальний і глобальний характер. І тому вона така складна.

Як у ній перемогти?

Ми правильно пишаємось багатоголосим, часто хаотичним, але ніколи не нудним українським «оркестром». Ми справедливо пишаємось своєю толерантністю, адже разом з українською сопілкою яскраво звучить грузинська соінарі, єврейський кіннор, вірменське кеменче, російська гармонь. Виглядає, що тепер до оркестру ще приєднається казахська домбра. Ласкаво просимо! Але. Щось я слабо чую сопілку. І не тому, що її перекрикують інші інструменти. А тому, що якась вона ще пасивна, сором’язлива, неамбітна, закомплексована. Ми знаємо, що, якщо потрібно і якщо вона захоче, ця сопілка може перетворитись на трембіту і прозвучати на весь світ. Але надто швидко вона затихає.

ЇЇ соло потрібне. Вона повинна захотіти. Вона повинна навчитись. Вона повинна повірити в себе. Інакше на цій землі не вийде унікального оркестру з переможною музикою.

«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X