Гроші як джерело життя. Як переконати звичайного європейця підтримати Україну

15 грудня 2021, 17:41

Як нам далі переконувати світ, що українці не ходять хмільні, у шароварах, гупаючи у бубни і знічев'я дражнячи російського ведмедя? За такі гроші, які виділяє уряд на промоцію України у світі, — ніяк

Країна безмежних можливостей, великої культури, музейних скарбів, де всіяно інноваторами, віртуозами, інтелектуалами, високопрофесійними представниками усіх видів мистецтв і креативних індустрій, дослідниками, які час від часу співпрацюють чи потенційно можуть співпрацювати з найкращими виставковими залами, музеями, концертними і театральними майданчиками, аукціонними домами чи фестивалями світу — ось що знає про Україну вузьке коло закордонних фахівців, експертів, політиків і дипломатів.

Відео дня

Якщо ж говорити про середньостатистичного іноземця, то він про Україну майже не знає, крім: Чорнобиль, брати Клички, корупція, війна, гостинні люди…

В уяві європейського виборця, який мав би зрозуміти, чому його уряд підтримує чи не підтримує Україну, моя держава — це також «щось десь» біля Росії, це джерело незрозумілих скандалів, така собі надокучлива територія з неспокійними людьми, яка з певною циклічністю заявляє про свою суб'єктність і не дає нормально та спокійно торгувати з Росією — країною «великой культуры» і… газу.

Європейському виборцю треба ще розтлумачити, чому Україна важлива

Європейському виборцю треба ще дуже добре розтлумачити, чому Україна важлива, де вона, хто ми є, які ми є. Нам не варто чекати, що хтось у нас про це запитає, нам критично важливо самим заявляти про себе і бажано не черговою порцією політичного хайпу, а системною, послідовною культурною інвазією як одним з головних елементів зовнішньої політики.

Іноземні інституції тридцять років підтримують наші внутрішні українські ініціативи у сфері культури: виділяють ґранти, технічну допомогу, фінансують спільні проєкти сучасного візуального мистецтва, театрів, музейної справи, переклади, конференції для розвитку громадянського суспільства. В такий спосіб вони підвищують наші управлінські спроможності і одночасно відкривають нам свої країни.

Ціле покоління українців навчилось працювати у проєктному менеджменті, складати бюджети, взаємодіяти з партнерами, планувати і реалізовувати заплановане завдяки Гете-Інституту, Британській Раді, Альянс Франсез, Польському інституту і багатьом іншим. Однак, головне призначення згаданих організацій — поширювати інформацію про власні країни, про те, що є їх топосом суспільного договору — цінності, принципи, здатність до співтворення… Тобто, як не крути — це культура.

З 2018 року така інституція є і в нас. Це Український інститут, діяльність якого спрямована на зміцнення міжнародної суб'єктності України як рівноправного геополітичного гравця, через співпрацю з найпрестижнішими закордонними проєктами чи інституціями в колаборації з нашими Посольствами і в координації з МЗС.

Призначення — увійти у світове культурне поле з реальним пакетом ціннісних пропозицій, розширювати коло поінформованих про Україну, достукатись до різних цільових груп, провокувати закордонну аудиторію на емоційну й інтелектуальну взаємодію та співучасть, а не лише на співчуття чи поблажливість. Такого не досягають через «Дні України» десь чи «Дні «когось» в Україні. Це уже давно неефективний пережиток, який не наближує головну мету — стало покращувати міжнародний імідж держави; така собі окреслена конкретними днями «солянка», формальна «квітка» на незакінченій, але накритій дахом хаті, яка в’яне, як тільки «Дні» закінчуються, бо закінчуються інфоприводи для медіа. (Ця рефлексія жодним чином не стосується високопрофесійних, точних і розрахованих на широку залученість заходів, які Український інститут і Посольство України в Австрії провели 2019-го під час Двостороннього року культури України та Австрії).

Доброго результату досягають сталістю, плануванням, великим прогнозованим фінансуванням, спільними подіями впродовж років, уважною і систематичною підтримкою полум’я взаємних спроможностей. Особливо у час війни.

Нижче наведу орієнтовні річні бюджети, які різні держави виділяють на власну промоцію і гуманітарну співпрацю через аналогічні до Українського інституту організації (інформація з відкритих джерел, у дужках подані роки заснування):

Французький інститут (1907): $45 млн

Британська рада (1934): $1 216 млн

Шведський інститут (1945): $47 млн

Гете-Інститут (1951): $398 млн

Чеський центр (1993): $9 млн

Інститут Адама Міцкевича (2000): $13 млн

Інститут Конфуція (2004): $145 млн

Россотруднічество (2008): $130 млн

І це без інших інструментів впливу у гуманітарній сфері, без зазначення десятків, а часом і сотень філій, які мають у світі згадані інституції.

А що ми?

Український інститут (заснований 2018-го):

2019 року: $3,4 млн

2020 року: затверджено $2,8 млн, скорочено до $1,8 млн

2021 року: приблизно $1,5 млн

2022 року: $2,7 млн

Що можна реалізувати за такі кошти на Заході? Щоб про Україну довідалося ширше коло закордонних виборців, які потім будуть голосувати за політиків, які формуватимуть зовнішньополітичні пріоритети своїх держав, серед яких наш вступ до ЄС чи НАТО? Нічого.

Як переконати, що ми маємо власний голос, доки у наше внутрішнє культурне поле вмонтовуються російські діячі, які висловлюються від імені громадян України про наше минуле? Поки на полі меморіалізації трагедії у Бабиному Яру українська держава втрачає суб'єктність, Український інститут спільно з Гете-Інститутом фінансують створення проєкту «Наш спів для Бабиного Яру» Мар’яни Садовської, Юрія Гуржи та Світлани Кундіш. Це неймовірне послання, чесне, тонке і дуже гучне у своїй тихій крихкості. Мистецький твір саме такого рівня пропрацювання має легітимність розповісти нашу історію іншим.

Як нам далі переконувати світ, що українці не ходять хмільні, у шкірах і шароварах, плюючи на хідники, гупаючи у бубни і знічев'я дражнячи російського ведмедя? За такі гроші, які виділяє уряд на промоцію України у світі, — ніяк.

Яким би завзятим інтелектуальним та професійним островом не був Український інститут, м’яч тут — на полі президента. Саме він є головним і, станом на нинішній день, єдиним суб'єктом ухвалення важливих рішень у державі і репрезентантом України на зовнішньополітичній арені.

І так — ця колонка про гроші як джерело життя.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X