Про Кучму, Сороса та революції. Три десятиліття України моїми очима

24 серпня, 15:03
Ексклюзив НВ

Україна досягла величезного прогресу за три десятиліття свого існування як незалежна держава

Україна досягла величезного прогресу за три десятиліття свого існування як незалежна держава. За останні місяці напрочуд стійка реакція країни на російське вторгнення показала, як далеко просунулась Україна після перших хаотичних років пострадянської ери.

Відео дня

Цей прогрес буде у центрі уваги 24 серпня, коли українці відсвяткують 31-у річницю незалежності, а також відзначатимуть шість місяців від початку війни. Як людина, якій пощастило особисто стати свідком шляху державного будівництва України після останніх років існування СРСР, я можу засвідчити неабияку трансформацію, що сталася за ці роки.

Вперше я відвідав Київ у червні 1985 року, коли був присутнім на економічній конференції в Інституті планування народного господарства Держплану. Її очолював академік Олександр Ємельянов, потужний марксистсько-ленінський економіст, якого я будь-коли зустрічав у Радянському Союзі, а я зустрічав таких чимало. Вже тоді Україна була явно чистішою та краще організованою, ніж Москва. Мене також вразив той факт, що Київ був набагато зеленішим містом, ніж Москва.

За тиждень до серпневого перевороту в Москві 1991 року Джордж Сорос попросив мене та мого покійного друга професора Олега Гаврилишина провести тиждень у Києві та зустрітися з усіма політиками в галузі економіки. Я був приголомшений тим, що почув. Ми знову зустрілися з Ємельяновим, який тепер був головним економічним радником лідера радянської України Леоніда Кравчука та скромно заявляв, що підтримує перехід до ринкової економіки. Мене це не переконало, головним чином через те, що він, мабуть, не розумів, що таке ринкова економіка.

Ми говорили з багатьма іншими людьми у Києві. Серед них переважала думка, що єдиною реальною економічною проблемою України є Росія. Якби Україна могла просто розірвати зв’язки із Росією, економічні проблеми країни було б вирішено. Ніхто, здавалося, не цікавився деталями маркетизації, лібералізації та приватизації, за винятком молодшого економіста з демократичної політичної партії «Рух», який непогано розумівся на економіці і навіть розмовляв англійською. У пригніченому стані я проїхав через Росію до Швеції за день до московського перевороту. Олег Гаврилишин, який був дуже патріотичним українцем, хотів зробити все можливе та залишився в Україні на посаді заступника міністра фінансів.

Сьогодні українська нація знає, що вона є частиною Європи

Влітку 1993 року я з деякими ваганнями вирушив на Всесвітній економічний форум до Києва. Україна тоді не мала економічної політики. Дефіцит був жахливим, і країна переживала руйнівну гіперінфляцію 10 000%. Міністри уряду того часу чітко усвідомили, що вони пропали, тому більшість із них навіть не з’явилися на заході, як було раніше заявлено. Декілька присутніх іноземців були просто вражені цим, а я ні. Це була дуже низька точка. Щось явно мало змінитися.

У липні 1994 року Леоніда Кучму було обрано президентом. Мені сподобалося те, що побачив. Кучма говорив прямо і здавався радикальним. Я зв’язався з Соросом і сказав йому, що буду радий працювати з Кучмою. За кілька днів Сорос зателефонував мені і сказав, що йому призначено зустріч із Кучмою. Чи хотів би я піти разом? «Авжеж», — відповів я. Ми зустрілися із Кучмою у Києві. Сорос запропонував свої послуги. Кучма відповів: «Я готовий». Згодом Сорос сказав мені: «Робіть те, що вважаєте за потрібне. Я оплачую».

Я чекав такої відповіді та підготував групу, яка прибула за три дні. Після восьми тижнів напруженої роботи новий український уряд завершив свою першу програму МВФ, яка швидко усунула проблему гіперінфляції. Крім самого Кучми, нашими найбільшими помічниками в українському уряді були міністр економіки Роман Шпек та голова НБУ Віктор Ющенко. Наша група розширилася до 27 осіб, поміж яких були переважно молоді дотепні українці. На жаль, осінь 1994 року була нашим зоряним часом. До кінця 1997 року ми тихо роз'їхалися.

У грудні 2004 року я танцював на вулицях Києва з мільйоном українців під час Помаранчевої революції, коли країна переживала переломний момент у своїй сучасній історії. Після цього важливого геополітичного повороту для України та всього пострадянського регіону я разом із професором Олександром Пасхавером став співголовою комісії ООН із пропозицій реформ.

Озираючись назад, я досі пишаюся звітом, який ми підготували. Ми всіляко його просували, але єдиним членом нового постпомаранчевого уряду, який справді цим займався, був міністр фінансів Віктор Пинзеник. Інші високопосадовці та політики, здавалося, були зацікавлені лише в тому, щоби стати прем'єр-міністрами. Майбутній мер Києва Леонід Черновецький сказав мені: «Ви не розумієте? Усі вони переможці. Чому вони мають когось слухати?» Як же він мав рацію.

Головною проблемою після Помаранчевої революції був хаос на найвищому рівні, але було багато інших проблем. Європейський Союз не відігравав жодної реальної ролі і не пропонував жодного напряму. Кількість українців старшого віку, які розмовляють англійською та мають міжнародний досвід, залишалася мізерною. Економічна ідеологія практично була відсутня. Ті з небагатьох, хто «були нагорі», хотіли особистого процвітання. Крім того, все це здавалося надто простим. Помаранчева революція минула мирно, як у казці. Економічне зростання України у 2003 році сягнуло 12%. Чого б це перейматися?

Незважаючи на політичні розчарування, що відбулися після повстання 2004 року, воно залишається надзвичайно важливою подією в національній історії України. Найважливішою довгостроковою перевагою Помаранчевої революції було створення сильного та енергійного громадянського суспільства. Це вплинуло на подальший прогрес українського державного будівництва.

Помаранчева революція також поклала край цензурі центрального уряду в кремлівському стилі і відкрила нову еру свободи ЗМІ. Український медіаландшафт все ще далекий від ідеалу і продовжує страждати від надмірного впливу олігархів, але жоден наступний український уряд не зміг відновити контроль, який влада здійснювала до Помаранчевої революції.

Через десять років мільйони українців знову вийшли на вулиці, щоб захистити своє демократичне майбутнє. Хоча Революція гідності 2014 року може зовні здатися схожою на Помаранчеву революцію, вона мала підтвердити набагато серйозніше протистояння, яке зрештою спровокувало пряме військове втручання Росії.

Російське вторгнення викликало важку економічну кризу у першій половині 2014 року. На щастя, на ту пору Україна мала достатній людський капітал, і багато молодих людей здобули чудову освіту за кордоном. Це разюче відрізнялося від ситуації на початку 1990-х або навіть у 2004 році, коли відсутність українців із міжнародним досвідом заважала зусиллям країни з реформування та розвитку.

Україна також спромоглася підписати Угоду про асоціацію з ЄС, яка пропонує як доступ до величезного європейського ринку, так і детальну дорожню карту подальших реформ. До складу уряду були запрошені вмілі та рішучі реформатори, і було ухвалено чимало ефективних законів про реформи. Цей процес передчасно сповільнився у 2016 році, а потім ненадовго пожвавився у 2019 році. Незважаючи на численні невдачі, загальний напрямок до більшої прозорості та євроатлантичної інтеграції залишався чітким.

Останні вісім років російської агресії проти України допомогли визначити українську націю. Це було очевидно вже 2014 року після захоплення Криму та військової інтервенції Росії на сході України. Консолідація української національної ідентичності стала ще більш вираженою за останні півроку від початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.

Сьогодні українська нація знає, що вона є частиною Європи. Переважна більшість українців хоче вступити і до Євросоюзу, і до НАТО. Це також означає, що українське суспільство готове провести життєво важливі судові реформи, яких весь цей час бракувало.

Екзистенційні проблеми залишаються. Україна має ще подолати російську агресію та виграти війну. І це ще далеко не визначено. Проте Україна підходить до 31-ї річниці незалежності цього місяця сильнішою та згуртованішою, ніж багато хто на початку 1990-х років наважився б повірити в це, і готовою до економічного злету, якщо вдасться забезпечити стійкий мир.

Переклад НВ

НВ має ексклюзивне право на переклад та публікацію колонок Андерса Аслунда. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X