Лицарі справедливості
Вибір у нас невеликий. Якщо ми хочемо жити в розвиненій і незалежній Україні — нам потрібно об'єднатися навколо ідеї побудови тут справедливого суду
Спробуйте назвати розвинену демократичну державу, в якій немає справедливого суду. Так само ви не знайдете на карті світу олігархію чи диктатуру, в якій суди справедливі, а все інше — ні.
Даґлас Норт називає верховенство права пороговою умовою № 1 для переходу до суспільства відкритого типу. Першим показником якості життя називає незалежний суд Ярослав Грицак. Відсутність верховенства права в Україні з року в рік називають головною перешкодою інвестиціям підприємці. З якого боку не підійди — виходить, що без справедливого суду немає справедливої спроможної держави.
Країни Західної Європи зрозуміли це давно. Англійські лицарі й духовенство ще в 1215 році спіймали короля Джона Безземельного (тогочасний англійський аналог Януковича) і змусили його підписати Велику хартію вольностей (Magna Carta), яка суттєво обмежила його свавілля. Перший на тих землях конституційний документ в основі своїй містив три основні нові правила: вільний доступ до ресурсів (лісу і води), справедливе оподаткування та суди «рівними собі» — на відміну від суду «людьми короля», що завжди (як не дивно) судили в бік короля, а не справедливості. Нові правила прижилися не відразу. Але тепер, трохи більше, ніж 800 років потому, британські суди відомі на весь світ — аж до того, що застосування «англійського права» прописують в своїх законах держави, що не мають власної системи правосуддя, але дуже прагнуть іноземних інвестицій.
Ми не маємо 800 років. Успішна країна нам потрібна тут і зараз — в першу чергу для того, щоб протистояти російській агресії, і не в останню — щоб зробити її мешканців заможними і щасливими. Але й Україна 2020 — не Англія 1215. Ми вже вписані в європейський цивілізаційний контекст, нам є з чого брати приклад. Час іде швидше, в нас є фейсбук, твітер і чимало завзяття.
Чого в нас немає, втім, — це консенсусу еліт стосовно справедливого суду, який був в Англії. Еліти не прагнуть зробити суддями рівних собі. Їх влаштовують на цих посадах ті, хто за багатьма показникам набагато нижчий, — такими значно легше керувати.
Інші в нас і драйвери реформ. Зміни в Україні традиційно просувають фахове, але нечисленне громадянське суспільство, його ще менший десант у владі і міжнародна спільнота, якій, часто здається, верховенство права потрібно більше, ніж нам самим.
Ключові реформи в правосудді — в центрі наших меморандумів з МВФ і ЄС, необхідність пришвидшити судову реформу — в резолюціях європейських самітів і заявах європейських високопосадовців.
Коли ж доходить до виконання цих домовленостей тут, удома, — традиційно «бракує політичної волі». Френсіс Фукуяма вчить, що політична воля не має дорівнювати волі однієї людини. І якщо якась ідея не впроваджується, це означає, що навколо ідеї в суспільстві просто не виникла достатньо сильна коаліція.
Відсутність зацікавленості в справедливих судах недоброчесних політичних функціонерів чи їхніх патронів-олігархів можна легко пояснити. Але як же решта еліт? Де наші сучасне лицарство і духовенство? Де малий і середній бізнес, креативний клас й інтелігенція, які вимагають справедливості не «взагалі», а у вигляді конкретної державної політики?
Ховатися за «мене суди не стосуються» можна не довго — хіба що до першої податкової перевірки. Або до моменту, коли ваш бізнес помітили ті, кому він раптом — під вибори чи просто так — став більше потрібний, ніж вам. Приклад ветерана Антоненка доводить також, що необов’язково займатися бізнесом, щоб «вас почав стосуватися суд». Може скластися так, що ви будете сидіти у в’язниці без жодного прямого доказу вашої вини, — просто тому, що хтось із кимось про це домовився.
Звісно, можна спробувати «домовитися» й самому. В більшості випадків навіть вийде, й неприємна ситуація тимчасово зникне. Але в той самий момент зникне й будь-яке моральне право вимагати чи навіть прагнути справедливості. Адже той, хто «домовляється», відразу перетворюється з жертви несправедливості на її співучасника.
Вибір у нас невеликий. Якщо ми хочемо жити в розвиненій і незалежній Україні — нам потрібно об'єднатися навколо ідеї побудови тут справедливого суду. Це не буде легко. Будь-яка суттєва зміна стабільного стану потребує значної енергії. Але не були легкими і простими й інші етапи нашого державотворення.
Те, що Україна є зараз, — не чиясь примха і не випадковість. Це результат дій, подвигів і жертв тисяч і мільйонів наших предків. За те, щоб Україна могла існувати, багато хто заплатив і продовжує платити життям і здоров’ям просто зараз. Ми ж можемо (а значить, і мусимо) перетворити «існувати» на «процвітати» набагато меншою ціною. В 1215 в Англії це зробили лицарі. Зараз в Україні це — наша відповідальність.
«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
