Стратегічне бачення. Як Україні досягти успіху
Україні потрібне системне обговорення того, де ми прагнемо опинитись
Що поєднує Вінстона Черчилля та Стіва Джобса, крім, звісно, англійської мови? Ці люди досягли успіху завдяки баченню. Джобс завжди мав свою точку зору як на архітектуру персонального комп’ютера, так і на мобільний телефон. Його бачення суцільного екрану, з яким користувач взаємодіє лише пальцями, на той момент звучало як складна і непотрібна забаганка та викликало спротив навіть у команді. Але подивіться на свій смартфон — 99% вірогідності, що він має саме таку конструкцію, яку побачив Джобс.
Вінстон Черчилль зустрів ще більший «спротив команди». У світі та Британії після Першої світової війни панували пацифістські настрої. Людські втрати були настільки жахливими, що вважалось за необхідне уникати конфлікту будь-якою ціною — аж до Мюнхенської угоди, коли «заради миру» було порушено суверенітет Чехословаччини. Проте Черчилль був одним із небагатьох політиків, хто задовго до Мюнхена зрозумів агресивну природу нацизму та говорив про необхідність стримувати нову владу Німеччини. Його стійкість, на думку багатьох авторів, стала однією з причин, чому світ не змирився з перемогами Гітлера у Європі та створив антигітлерівську коаліцію.
Я роблю такий довгий вступ для демонстрації, здавалось би, очевидної речі - бачення майбутнього країни має вирішальне значення для її успіху.
На жаль, за великим рахунком, за 30 років ми не побудували практично нічого. Я вважаю, що це результат того, що не було стратегічної мети, не було дороговказу. Були обтічні формулювання, рекламні лозунги, сотні експертних стратегій та емоційні заяви — але за ними не стояло розуміння, куди ми насправді прямуємо. Не було бачення.
Для виживання та успіху країни важливо, щоб таке бачення в країні з’явилось. Поки немає точки, на яку сфокусовано зір нації, на яку ми концентруємо енергію людей-еліт, бізнесменів, інтелектуалів — країна буде й надалі жевріти, коливаючись між вподобаннями та пріоритетами різних урядів.
Стратегічне бачення вказує, де ви хочете опинитися в певний час у майбутньому. Це дає можливість не розпорошувати ресурси, а зосередити їх на дійсно потрібному для розвитку. Мета породжує стратегії та тактики, а не навпаки. Знаючи кінцеву мету, ми починаємо ефективно використовувати наявні ресурси. Вона змушує інакше мислити: якісь речі ми починаємо робити, а якісь — припиняємо.
Тобто мета країни дає їй суб'єктність як всередині так і ззовні, тому що ми знаємо, як будувати наші відносини з іншими партнерами. Ми усвідомлюємо, що саме пропонуємо світу, в чому наш інтерес і як ми його будемо захищати.
Поки в країні не з’явиться бачення того, яку країни ми будуємо, до тих пір не з’явиться успішна країна. Хтось має запустити цей процес. Щоб народити потужне бачення майбутнього, треба запустити широкий суспільний дискурс на цю тему. Необхідно організувати системний процес — мережу національних форумів для обговорення можливих напрямків розвитку. Щонайменше декілька тисяч людей на постійній основі мають все це обмірковувати.
Можливо, на це піде кілька років. Але змобілізує всіх, хто хоче змінити статус-кво та побудувати успішну країну. Якщо ми будемо думати про стратегічну мету, наше бачення майбутнього рано чи пізно кристалізується. Коли це станеться, виникне наступна задача — сформулювати його у зрозумілий документ, привабливий для всіх. Кожен громадянин (стейкхолдер) матиме свій інтерес та вигоду в результаті досягнення цього бачення.
Також варто пам’ятати, що створення такого бачення це не суцільний позитив — на шляху до успіху є чимало перешкод. Для деяких проблем знайти рішення просто. Але є й інші - заплутані, болючі, які нехтувались десятками років. Такі серйозні речі не вирішуються за одну каденцію, якщо говорити про термін роботи політиків. Розуміти обмеження та виклики на шляху до успіху, чесно говорити про них громадянам — не менш важливо.
Ще один важливий момент — дієве бачення країни створюється тими, хто його буде втілювати. Не радниками, не експертами. Кожна успішна реформа має автора та команду, які працювали разом. В Україні ж досі є певне «роздвоєння» — «креативлять» по стратегії одні, а реалізовують інші. Стратегічних державних документів в Україні написано чимало — понад 300. Але всі ці стратегії не працюють. Чому? Тому що виконавці отримують легкий рецепт, «магічну пігулку» від симптомів. Можливо, й ефективну. Але без «прожитого досвіду» обмірковування проблем і відповідних проєктів змін до них, без відчуття приналежності до створення бачення країни, не буде глибокого розуміння та достатньої мотивації на реалізацію навіть найкращої стратегії.
Так, експерти чудово розбираються у своїх галузях, можуть давати добрі поради. Але консенсус серед експертів — велика рідкість. Вибір бачення та стратегії - це політичне рішення що у державному управлінні, що у бізнесі. Стів Джобс бачив взаємопов'язану екосистему пристроїв та сервісів від Apple. І ми цим користуємось зараз і на інших платформах. Дональд Трамп був «носієм» бачення США як ізольованої від світу фортеці. Тому стіна на кордоні з Мексикою, тому тарифні війни з Китаєм, тому суперечки з Європою щодо НАТО. Джо Байден має протилежне бачення — і от США повертається до Паризької кліматичної угоди та геополітичної арени.
Бачення — надважливе. «Якщо не знаєш, куди йти, то немає різниці, якою дорогою йти», — приблизно так сформулював Льюїс Керрол проблему відсутності мети в Алісі у Дивокраї. Ми так йшли 30 років. Досить.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
