У світі — великий хаос. Чому це відбувається?

27 вересня, 23:00
Ексклюзив НВ

На Генасамблеї ООН всі виглядають невдоволеними і зневіреними: представники країн світу начебто розпочали конкурс, у чиїй країні справи йдуть гірше

Ньюйоркці звикли, що кожного вересня, коли збирається Генеральна асамблея ООН, у місті починається хаос на дорогах. Але цього року паралізаційний затор спостерігається в умах учасників асамблеї. Усі виглядають невдоволеними і зневіреними: представники країн світу начебто розпочали конкурс, у чиїй країні справи йдуть гірше.

Відео дня

Наприклад, США поглинені розмовами про громадянську війну, що починається. У Республіканській партії багато хто відмовляється брати на себе зобов’язання визнавати підсумки виборів. Утім, попри те, що інфляція та страхи перед рецесією мали б дати республіканцям перевагу над демократами на проміжних виборах цього року, Республіканська партія вирішила зосередитися на мобілізації невеликої групи виборців, прихильників жорсткої лінії, запропонувавши глибоко непопулярну програму із забороною на аборти та негуманним поводженням з іммігрантами.

Тим часом Великобританія бореться з хаосом, що виник після Брекзиту, а також з бюджетною дестабілізацією, яка посилюватиметься в міру реалізації новим урядом його програм, які нібито сприяють економічному зростанню. Італія, відсторонивши від влади вмілий уряд, який користувався довірою, на чолі з колишнім головою Європейського центрального банку Маріо Драгі, збирається обрати крайній правий уряд, який нічого не зможе зробити для країни і лише розколюватиме її ще більше.

У Франції коментатори розчаровані нездатністю президента Еммануеля Макрона запустити нову програму реформ. У Німеччині новий уряд сміливо оголосив про епохальне зрушення (Zeitenwende), але відчуває труднощі з реалізацією найтерміновішої частини цієї програми: реформа оборонної політики. У Швеції на виборах, що відбулися у вересні, головним переможцем стала крайня права партія, яка веде безперервні атаки на основи колишнього політичного консенсусу. Якщо говорити про Європу загалом, то тут влада, інтелектуально виснажена десятиліттям дебатів з приводу зв’язку монетарної та бюджетної політики, виявила, що не в змозі виробити спільну енергетичну стратегію.

Всі ці країни потрапили в пастки, створені їхньою історичною одержимістю

В авторитарних країнах світу становище анітрохи не краще. Ба більше, у них навіть більше труднощів, ніж у демократичних країн, бо їм важче засвоювати уроки колишніх катастроф та змінювати курс. Китай не в змозі відмовитися від своєї стратегії «нульового Covid», незважаючи на зростання витрат. А Росія тепер стала страшним і жахливим прикладом того, наскільки авторитарні правителі, які швидко не відповідають ні перед ким, здатні впасти в саморуйнівне божевілля.

Всі ці країни потрапили в пастки, створені їхньою історичною одержимістю — чи це пам’ять про колишні приниження, чи претензії на велич, чи те й інше. Шарль де Голль почав свої воєнні мемуари знаменитою фразою, що Франція не стала б Францією без величі. Але якщо велич означає повелівати сусідніми країнами, тоді це не та якість, якої повинні прагнути всі країни. Крім того, в сучасному, дуже взаємопов'язаному світі подібне взагалі неможливе. Це урок для лідерів Росії: мрії про гегемонію неминуче призводять до опору, хаосу та самознищення.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Поки історично великі держави відчайдушно шукають шляхи виходу з політичного глухого кута, деякі малі країни виглядають порівняно щасливими, стійкими та стабільними. З метою зібрати їх разом як противагу «Великій сімці» (G7), «Великій двадцятці» (G20) та іншим закостенілим об'єднанням, нова швейцарська ініціатива намагається створити лігу малих країн, що отримала назву «Мала вісімка» (S8).

У чотирьох із восьми перших країн-членів (Данія, Фінляндія, Ірландія та Сінгапур) чисельність населення становить близько 5−6 млн, тому організатори цілком могли б включити до цієї групи й інші дивовижно стійкі країни такого ж розміру, наприклад, Коста-Рику, Норвегію і Словаччину. Так чи інакше, S8 керується думкою, що всім очевидні проблеми малих країн слід вважати стимулом розробки продуктивних рішень, а не виправданням для безнадійного скигління.

Взяти, наприклад, Україну, яка, звичайно, вкрай вразлива (хоч і не є маленькою у звичному значенні слова). Незважаючи на свою вразливість, вона зуміла організувати приголомшливу відповідь на російську агресію. Поки політичні лідери країни залучають військову та фінансову допомогу від друзів і союзників з усього світу, її обдаровані програмісти працюють цілодобово, щоб протидіяти російським кібератакам та здійснювати власні.

Для малих, уразливих країн, які не мають вигідного географічного положення (як, наприклад, Швейцарія), загрози безпеці призвели до необхідності створення сильних альянсів, які натомість можуть чинити політично й економічно стабілізаційний вплив. Крім того, країна, зосереджена на боротьбі з гострою зовнішньою загрозою, з набагато меншою ймовірністю порине у внутрішні конфлікти. Немає легшої здобичі для великого агресора, ніж маленька країна, яка політично розколота. Політика консенсусу у Швейцарії та Скандинавії спирається на фундамент, закладений у відповідь на загрозу, яка виходила від нацистської Німеччини у 1930-х роках.

Оскільки малі країни не мають ілюзій, що вони зможуть нав’язувати свою волю іншим, їх об'єднує готовність бути гнучкими та змінюватись у світі, що потребує адаптованості. Певною мірою малі країни є «великими», тому що подають конкретні та практичні приклади вдосконалення політики і державного управління. Наприклад, Естонія зміцнює демократичну легітимність за допомогою електронного голосування, а Колумбія та Ямайка опинилися попереду багатьох, запроваджуючи добре продумані цифрові валюти центральних банків.

Втім, якщо світ рухатиметься від системи багатосторонніх відносин (мультилатералізм) до системи конкурентних блоків, тоді малі країни опиняться під ще сильнішим тиском з боку великих держав. Щоб не потрапити в геополітичні жорна, їм доведеться й надалі займатися інноваціями — як у політиці, так і в технологіях. Вони мають зробити представницьку форму правління справжньою, а не символічною, продемонструвавши, що краще лідирувати з допомогою прикладу, а не стратегічного домінування.

НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X