Про що свідчить візит Байдена до Саудівської Аравії

18 липня 2022, 19:13
Ексклюзив NV

Адміністрація Байдена з нетерпінням чекає, коли Саудівська Аравія та ОАЕ збільшать видобуток нафти

Візит президента США Джо Байдена до Саудівської Аравії спровокував чимало суперечок. На початку свого президентського терміну він зайняв жорстку і принципову позицію, яку вважали принциповою у відносинах з Королівством, проте тепер він вочевидь віддає перевагу примирливішим підходам. Така зміна поглядів викликала запеклу критику, але є вагомі причини вітати цю зміну.

Відео дня

В процесі виборчої кампанії під час президентських виборів 2020 року Байден назвав Саудівську Аравію «парією». А опинившись у Білому домі, Байден зазнав дипломатичного остракізму фактичного правителя королівства, наслідного принца Мухаммеда бен Салмана азвичай його називають МБС). Торік адміністрація Байдена опублікувала доповідь розвідки, в якій вина за жорстоке вбивство саудівського журналіста Джамаля Хашоггі у 2018 році покладається на МБС.

Втім, тепер розрахунки Байдена змінилися через різке зростання цін на енергоносії та злет інфляції, а також народного невдоволення, яке все це викликало. Тепер його адміністрація з нетерпінням чекає, коли Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати збільшать видобуток нафти. А це означає, що стосунки із МБС треба розморожувати.

Проте, попри твердження критиків, цей крок не є дестабілізаційною демонстрацією американської слабкості. Навпаки, Байден — нарешті — вирішив продовжити перевірену часом політику США. У близькосхідній політиці американська згода зі статус-кво практично завжди виявлялася найбільш стабільним і бажаним варіантом дій. Хоча демонстрація м’язів та активізму Америкою іноді викликала напади трепету та благоговіння, ці почуття швидко змінювалися зневагою, нестабільністю і приниженням.

Розрахунки Байдена змінилися через різке зростання цін на енергоносії

Згадайте події 1950-х років, коли президентом був Дуайт Ейзенхауер. Після закінчення Другої світової війни зірка США у цьому регіоні перебувала на підйомі. Для зміцнення американських позицій Ейзенхауер зажадав, аби Британія, Франція та Ізраїль вивели свої війська з Єгипту після Суецької кризи 1956 року. Але лише через два роки позитивна репутація, яку створив Ейзенхауер, була швидко знищена, після того, як армія США вторглася в Ліван з метою стабілізувати крихкий уряд країни.

Рональд Рейган став жертвою тих самих деструктивних тенденцій. Спочатку він намагався демонструвати силу на Близькому Сході, скерувавши 1983 року війська до Лівану з метою зупинити громадянську війну. Але коли після двох летальних бомбардувань загинуло 258 американців, Рейган раптово вивів американські війська. На регіональних гравців це справило погане враження. Як це могутня наддержава не може врегулювати конфлікт у країні, яка за розмірами менша за штат Коннектикут і де кількість жителів менша, ніж у штаті Канзас?

У 1990-х і 2000-х роках головним каталізатором хаосу на Близькому Сході став Ірак. Коли армія президента Іраку Саддама Хусейна вторглася до Кувейту в 1990 році, Джордж Буш-старший влаштував 38-денну повітряну атаку (її транслювала у прямому ефірі канал CNN), після якої пішла наземна війна, що тривала 100 годин. Іракську армію розгромили. Кувейт звільнили. А США знову почали викликати страх і захоплення у регіональних гравців. Наприклад, Сирія, яка воювала з американцями в Лівані 1983 року, відмовилася від опору та приєдналася до організованого США мирного процесу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Втім, благоговійне ставлення зберігалося недовго. Америка хотіла, щоб Хусейн відмовився від влади, але він не став цього робити, бо США почали проводити політику стримування та ізоляції Іраку. Регіональні союзники Америки, наприклад, ОАЕ, виступали проти цієї політики, вимагаючи натомість реінтегрувати Хусейна в арабський світопорядок. Виник розкол.

Аналогічний ланцюжок подій спостерігався 2000-ті роки. Швидка американська інтервенція, здійснена за наказом іншого Буша, молодшого, призвела до повалення Хусейна, що вразило всіх противників США. Після цього в Лівії Муаммар Каддафі відмовився від зброї масового ураження, підтримав кампанію проти ісламського екстремізму та змирився з регіональною гегемонією США.

Але й цього разу Америка знову швидко втратила досягнуті переваги. Іракські повстанці затягли американську армію у трясовину. Дипломати США не змогли примирити застарілих ворогів і врегулювати деструктивні конфлікти. Там, де США намагалися насадити паростки демократії, почали з’являтися іранські поплічники.

Американська влада знову пішла на спад. Навіть вірні союзники відмовлялися підкорятися США: наприклад, єгипетський лідер Хосні Мубарак протягом шести років відмовлявся відвідувати Америку. Сирія, яка знову стала противником, намагалася дестабілізувати уряди, що підтримувалися Америкою, в Іраку, Лівії та на палестинських територіях.

У разі подібних розворотів США прагнули передусім стабільності. А це означає, що їм треба було підтримувати добрі стосунки з авторитарною владою (від Єгипту до країн Перської затоки), які позбавляють народи елементарних прав.

Сьогодні Саудівська Аравія та Емірати зовсім не раді американській політиці щодо Ірану — особливо вкрай боязкої реакції США на атаки, які відбувалися на території цих країн єменськими проксі Ірану. Однак, хоча у Байдена майже немає іншого вибору, окрім як задобрювати ці країни, вони самі теж майже не мають іншого вибору, крім як змиритися з американською гегемонією в регіоні. Китай і Росія, які опираються міжнародним санкціям проти Ірану і захищають цю країну в ООН, не оберігатимуть тендітні нафтові держави від іранських мулл.

Так, Єгипет дрейфує до російської орбіти. Але ця країна не може сподіватися на те, щоби сильно не відстати в гонці озброєнь з Ізраїлем, без американської зброї, якій немає заміни. У будь-якому разі офіцерський корпус єгипетської армії зберігає похмурі спогади про ставлення до себе радників із СРСР, які працювали в країні після війни 1967 року. «Вони безцеремонні, різкі й часто зарозумілі», — писав один з єгипетських генералів.

Тим часом Китай ніяк не може врегулювати суперечки через воду між Єгиптом та Ефіопією, хоч і є найбільшим інвестором та кредитором Ефіопії. Тільки Америка, яка має тривалий досвід урегулювання конфліктів, репутацію сторони, яка виконує взяті на себе зобов’язання, і бездонну скарбницю, здатна впоратися з цим завданням.

У 2018 році після вбивства Хашоггі я писав, що, незважаючи на бажання вимагати від саудитів дотримання таких самих високих стандартів, як і від інших близьких союзників США, спільні інтереси та взаємозалежність майже безперечно переможуть. Візит Байдена до Саудівської Аравії показує, що зараз він дійшов такого ж висновку.

НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо NV
X