Ризикована атака Китаю. Що буде далі?
Чи є у нових заходів, вжитих урядом Китаю проти найбільших корпорацій країни, будь-яка висока мета і чи відповідає проведена ним зачистка фінансового сектора його економічній стратегії?
Протягом вже як мінімум 15 років Китай намагається провести ребалансування свого економічного зростання, переключившись з експорту та капітальних вкладень на зростання внутрішнього споживання. Зараз ці зусилля набули особливої актуальності на тлі конфліктів зі США та іншими країнами. Поки внутрішній ринок продовжує зростання, Китай може скорочувати стратегічну уразливість, яка створюється його залежністю від експорту, а у закордонних фірм підвищується залежність від китайського ринку, забезпечуючи Китай новими стратегічними важелями. Але на шляху цієї стратегії виникають серйозні перешкоди.
Для того щоб китайське внутрішнє споживання збільшувалося, мають рости як зарплати, так і доходи домогосподарств від інвестованих заощаджень. А для цього Китай неминуче мусить попрощатися з моделлю зростання, яка досі спирається на жорстку державну політику, що допомагає утримувати на низькому рівні зарплати працівників і прибутковість, яка виплачується вкладникам. Це означає, що потрібні галузі, які вимагають вищої кваліфікації і дають можливість більше платити працівникам, і потрібна інвестиційна діяльність за посередництва добре розвиненого фінансового сектора, який здатен генерувати пристойну прибутковість навіть без доступу до дешевого капіталу.
Такий перехід є важким за будь-яких обставин, але він особливо нелегкий сьогодні через дії Китаю в минулому. Раніше Китай робив акцент на інвестиціях у капітальні активи, і тому зараз йому доводиться мати справу з величезним навісом запозичень у девелоперів і квазідержавних структур, які не в змозі обслуговувати свій борг. При реструктуризації перекредитованих структур китайська влада зазвичай змушує інвесторів брати на себе збитки, розподіляючи їх так, як вони вважають за необхідне. Однак, коли виникає побоювання, що може зникнути загальна впевненість (особливо серед іноземних інвесторів), тоді подібні структури, навпаки, рятують. Саме тому всі очі зараз спрямовані на ситуацію з компанією Evergrande, вкрай перевантаженого боргами девелопера нерухомості.
Крім того, через колишнє безцеремонне поводження Китаю з правами на інтелектуальну власність розвинені країни сьогодні побоюються ділитися з ним своїми дослідженнями і ноу-хау, і тому тепер Китаю доводиться створювати більше власної інтелектуальної власності. У країні є університети й передові приватні корпорації, які здатні її створювати, проте ключове питання в тому, чи будуть у цих структур стимули вільно займатися інноваціями, незважаючи на новітні атаки держави на бізнес.
Сі Цзіньпін рішуче налаштований зберегти позиції Комуністичної партії Китаю
Відповідь поки невідома, тому що голова Сі Цзіньпін рішуче налаштований зберегти позиції Комуністичної партії Китаю (КПК) на вершині китайського суспільства і бізнесу. Почавши кампанію з боротьби з корупцією, він надалі зайнявся підвищенням ролі держпідприємств, хоча зазвичай вони є найменш продуктивними гравцями китайської економіки. Незважаючи на підтримку центральним урядом держпідприємств, приватний сектор сильно виріс (зазвичай за підтримки місцевої влади), а багаті підприємці, на кшталт співзасновника компанії Alibaba Джека Ма, захопили громадську уяву й іноді навіть сміють критикувати державну політику.
Влада стверджує, що атаки на магнатів, подібних до Ма, і їхні компанії проводяться в інтересах «загального процвітання». Вони подають їх як заходи боротьби з екстремальним приватним багатством (тобто з мільярдерами), з корпоративним монополізмом (компанії Alibaba і Tencent нібито використовують силу своїх інтернет-платформ для обмеження вибору у користувачів), з експлуатацією працівників інтернет-платформами, які аж до недавнього часу хвалилися своєю культурою 996 (тобто робота з 9 ранку до 9 вечора 6 днів на тиждень). І вони подають їх як заходи на захист безпеки персональних даних (захищаючи їх від корпорацій, але не від держави) і проти транскордонних потоків даних, а також іноземного впливу, включно з лістингом китайських компаній на закордонних біржах.
Так, звичайно, як і у випадку з антикорупційною кампанією, багато елементів цього нового порядку денного виглядають привабливими. Хто ж не погодиться з гаслом «Житло — для життя, а не для спекуляцій»? Але проблема не в заявлених цілях, а в тому, що рух до них здійснюється в системі, яка не має стримувань і противаг.
Влада старанно підкреслює, що ця кампанія націлена проти найбагатших і найвідоміших підприємців (особливо тих, хто явно не робить великого соціального внеску), але водночас вона досить розмита, щоб її метою став практично будь-хто. Атакуючи екстремально багатих, уряд ризикує позбавити просто багатих людей будь-яких стимулів до створення вартості.
І хто ж вирішує, що саме є соціально цінним внеском? Бюрократи і партійні працівники. Саме вони вирішили, що відеоігри і приватні уроки потрібні менше, ніж виробництво напівпровідників. І немає практично жодних способів виправити помилки, якщо ці бюрократи раптом почнуть проявляти зайву завзятість у реалізації бажань Сі (як вони їх собі уявляють).
Хоча паралелі з Культурною революцією Мао, напевно, є перебільшенням, не будуть перебільшенням страхи, що ця нова атака виявиться у підсумку контрпродуктивною. Найімовірніше, вона стримуватиме інновації та готовність приватного сектора брати на себе ризики, одночасно нав’язуючи надмірно консервативні уподобання партії тих видів діяльності, які заохочуються. Такий результат навряд чи допоможе необхідному Китаю переходу до висококваліфікованого виробництва з високою вартістю.
Крім того, дії, до яких вдаються сьогодні, не можна буде з легкістю скасувати завтра. Як тільки довіра до ринків або уряду втрачається, її вже важко відновити. Це особливо стосується довіри до фінансового сектору, де мільйони китайців зв’язали свої заощадження з незавершеним житловим будівництвом і з фінансовими продуктами, які продають погано регульовані інвестиційні фірми. Хоча китайська влада відома своїм умінням перерозподіляти фінансові збитки, не провокуючи при цьому паніку, їй не слід розраховувати на те, що вона зможе і далі так робити.
Спроба уряду контролювати приватний сектор серйозно ускладнить доступ китайських корпорацій до міжнародних ринків, а це важливий фактор економічного зростання країни. Погляньте, наприклад, на прагнення влади контролювати дані, зокрема вимагаючи, щоб вони зберігалися в Китаї. Китайським сервісним фірмам, як-от Ant або ByteDance, буде набагато важче продавати свої послуги в світі, якщо потенційні клієнти (і уряди їхніх країн) почнуть побоюватися, що КПК отримає доступ до їхніх персональних даних.
Уряд намагається також зменшити важіль впливу іноземних регуляторів, не заохочуючи вихід китайських компаній на закордонні біржі. Однак саме згода китайських фірм дотримуватися західних стандартів корпоративного управління дозволяє їм розширити свій доступ до ризикового капіталу. Оскільки зараз у Китаї спостерігається достаток дешевого капіталу, цей аспект може бути і не дуже важливий; однак ситуація буде змінюватися.
Атака Китаю на бізнес загалом відповідає суспільним настроям у світі, але ця країна ризикує зайти надто далеко, бо занадто мало стримувань і противаг у владі КПК, а всередині партії — у її керівництва. Повільні переговори з приводу законів про державні видатки у Вашингтоні можуть засмучувати багатьох спостерігачів, але одночасно вони доводять переваги демократичних процедур. Оскільки єдиної домінантної думки немає, менше шансів, що помилковий підхід перетвориться на неконтрольовану снігову лавину.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
