Що Україна може запропонувати Європі?

5 червня 2018, 17:11
479
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Україна знаходиться у стані гібридної війни з Російською Федерацією. Вимір цієї війни – не тільки фізичний, а й інформаційний

Росія, як правонаступниця Радянського Союзу, намагається привласнити собі історію усіх країн, які входили до складу СРСР. Кілька останніх прикладів: це Казимир Малевич, Володимир Великий та Анна Ярославна. Москва намагається передати назовні свій історичний наратив, поглинувши всі колишні республіки, а зараз і країни Східного партнерства та їхні історії.

Європу та її єдність Росія також вже давно розгойдує через активне промотування наративу про Росію як країну величі, котру можна не любити, але яку усі повинні боятись та поважати. Цьому присвячені тематичні виставкові проекти минулого року в рамках відзначень сторіччя російської революції, які пройшли у ключових європейських столицях. На це направлено також і постійну культурну експансію Росії через музичні, театральні, стипендійні, мистецькі програми і кураторські взаємодії, котрі за своїм обсягом і фінансуванням не можуть порівнятись з окремими зусиллями жодної іншої європейської країни.

Через власні інформаційні ресурси – Russia Today, Sputnik, Ruptly, Росія довела, що може не лише нав’язувати власне бачення ситуації, але й підривати віру європейців у ліберальні цінності та власні демократичні інститути, у тому числі впливати на такі значимі процеси, як вибори, референдуми (Brexit як приклад) і інше. Бельгійський соціолог культури Паскаль Гілен і нідерландський філософ мистецтва Тайс Ляйстер звертають нашу увагу: на фоні того, що Євросоюз сам по собі довго еволюціонував в економічне і технократичне об’єднання, усуваючи культуру на другий план, весь цей проект втрачає необхідне для власного ж існування поле виробництва сенсів – поле культури. Більше того, «повернення до осмисленого життя у європейській спільноті не може відбутись завдяки лише політичному та економічному впливам: «довіру» - одну з найважливіших інтерсуб’єктивних цінностей плекає саме культура. А конкурентний ринок, і також суто бюрократична політика і силовий тиск геть не сприяють заснованим на довірі стосункам».

Дуже цікавою у цьому контексті є історія Анни Ярославни

Якщо «немає культури – немає Європи», то що може запропонувати Європі Україна? Україна історична і сьогоднішня, з війною на сході і сталим прагненням до європейської інтеграції. Що можемо запропонувати ми для створення цієї нової довіри на основі формування спільних культурних європейських смислів? Дуже цікавою у цьому контексті є історія Анни Ярославни. Анна Київська була дочкою правителя Київської Русі Ярослава Мудрого і шведської королеви Інгігерди. У 1051 році вона одружилася з королем Франції Генріхом І Капетингом. У щасливому шлюбі вони виростили двох дітей. Серед них був і майбутній французький король Філіп І. Після смерті свого чоловіка у 1060 році – Анна Київська заснувала абатство Св. Венсана у місті Санліс, неподалік Парижу. Того ж року вона переїхала туди із сином. У абатстві Св. Венсана вона прожила решту свого життя і була у 1075 році похована там. Нині на території абатства Св. Венсана працює ліцей, а біля нього розташована історична будівля, яку у 2013 році українці, спонтанно зібравши силу волі і пожертви з усього світу, придбали для розбудови Культурного Центру Анни Київської у Франції і парафії Святих Бориса і Гліба Паризької єпархії УГКЦ.

З переписуванням української історії та культури і приписуванням «великоросійської» ми вже зіштовхувались 100 років тому, коли національні інтереси новоствореної української держави постійно підривалися в Європі російською пропагандою. Тоді Симон Петлюра (похований у Парижі) ініціював відкриття культурного фронту «Українська Республіканська Капела» для промоції української держави у світі. Капела виконала не лише свою культурну, але й політичну місію на сто відсотків… Про Україну заговорили як про державу, гідну поваги, визнання та партнерства. Саме під час цього турне розлетівся по світу український «Щедрик» Миколи Леонтовича.

Зараз історія щодо постаті Анни Ярославни прийняла досить цікавий поворот: нещодавно РФ презентувала від імені офіційного профілю у Твіттер історичні книжки та брошури, як англомовні, так й іншими мовами, про те що Анна Ярославна абсолютно російська, незважаючи на те, що в імені Анни є означення «Київська». У той же час партизанська група України, яка веде твітер «Україна» розпочала у відповідь інформаційну кампанію, доводячи те, що Анна Ярославна була і залишається українською. Під час франко-російських політичних переговорів, як відомо, президент Путін назвав королеву Анну російською, у той час як президент Макрон виправив його, згадавши про українське походження матері французьких королів.

Поки словесні і історичні баталії продовжаться, центри, на кшталт Культурного центру Анни Київської у Санлісі, зацікавлюватимуть до вивчення історії та бачення правдивої історії України і регіону, уникаючи винятковості, але з усвідомленням спільного бачення історії і майбутнього як наріжного каменя безпеки і розвитку Європи. Культурний центр Анни Київської продовжить традицію української культурної дипломатії на французькій землі. З 2004 року у Парижі працює державний Культурно-інформаційний центр. У той сам час, Центр Анни Київської постав як приватна благодійницька ініціатива, і має шанс стати потужним незалежним форпостом української культурної дипломатії у Франції. Центр Анни Київської ставить собі особливу мету – бути хранителем спільної історії та розповідати про неї французькій (і не тільки) аудиторії, створити серйозний інтелектуальний майданчик для спільної праці міжнародних і українських філософів, істориків, соціологів, митців і мислителів, над темами, єдність яких визначатиметься не консенсусом (за Гіленом і Ляйстером), «а бажанням вступати в конфлікт, тільки без кровопролиття» і з місією знаходити нові життєдайні для Європи і України напрямки розвитку.

У розрізі інформаційної війни і російської пропаганди, яка продовжує надходити щодня з різних джерел, українцям особливо важливо зафіксувати правдиве уявлення про ключові події, персони, ідеї з власної історії для формування майбутнього України та української нації. І також, у такий спосіб дати приклад усім іншим поневоленим країнам, які входили до складу СРСР і були довго історично репресовані і позбавлені можливості мати свою власну ідентичність.

Нещодавно під час святкування вже традиційних днів Анни Київської у Санлісі Владика Борис Ґудзяк зазначив, що зовсім по іншому можна подивитись на виклики у нашому житті сьогодні, якщо пригадати про виклики і місію, котрі чекали на Анну Київську у її житті. Варто пам’ятати про це, і якщо нас дивують люди чи явища сьогодні – досить пригадати, що ми не перші зіштовхуємось з незбагненним. Історія усе розставляє на свої місця, і у ній кожен має свою роль – треба лише діяти з думкою про майбутнє. У той час, як в Україні є багато різних причин для благодійності у зв’язку з війною на сході, ми не маємо права занедбати наш західний фронт, де розгортається боротьба за наш культурний і історичний простір, без якого неможливо захищати фізичний суверенітет України.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Сьогодні, 13:05

thumb img
Катерина Кіт-Садова у великому інтерв'ю – про чоловіка, "сміттєвий" скандал, Гриценка і свої активи
Food&Drink

Сьогодні, 10:35

thumb img
Смак весни. ТОП-5 вин, які варто спробувати прямо зараз
Компанії/Ринки

Сьогодні, 09:00

thumb img
Відчиняйте, їжа! Скільки заробляють кур'єри Uber Eats і Glovo і хто найчастіше користується послугами доставки