Санкції проти Росії: кому боляче?
Російська правляча еліта постає перед викликом — час, коли можна виживати, зберігаючи лояльність Кремлю і «золотий парашут» на Заході, закінчується
Неминуче відбулося. США і ЄС викотили проти Росії санкції за переслідування Олексія Навального. Вашингтон готує нові санкції за кібератаки проти державних установ, у яких звинувачує Росію.
Глухий кут очевидний. Захід не може не реагувати на порушення Кремлем правових і гуманітарних принципів. Кремль не може відступити, роблячи західну відповідь невблаганною.
Тим часом Заходу важко поєднати непоєднуване: стримування, ізоляцію і діалог. Тому обмежувальні заходи нагадують стрілянину по горобцях. Або завдають болю не тим, хто має стати об'єктом удару, або викликають наслідки, протилежні очікуваним.
Західні демократії намагаються втриматися в межах вегетаріанства. Ніхто не збирається повалити російську владу або підривати російську економіку.
Режим санкцій включає звернення західних урядів до своєї аудиторії («Ми реагуємо»); накреслення перед Москвою «червоної лінії» з попередженням — заплатите ціну, якщо переступите. Але водночас Захід намагається, щоб «цінник» не заважав діалогу з Росією.
Санкції зробили Росії боляче. Дослідження американськими економістами 500 російських компаній, яких торкнулися санкції, каже, що їхні втрати сягнули близько $95 млрд, або 4,2% досанкційного російського ВВП. Якщо до цього додати вартість «щита», яким Кремль відмежував від санкцій компанії у сфері фінансів, оборони, енергетики, а також наближені до Кремля групи, то російські втрати сягнуть $180 млрд, або 8% досанкційного ВВП. Відчутно постраждала російська еліта, яка інтегрувала себе в західну систему (скажімо, у Вексельберга в західних банках заморожено понад $1,5 млрд).
Санкції зробили Кремль обережнішим. Але вони не змінили політику Росії щодо України — як першопричину санкцій. Санкції не змусили Москву відмовитися від своєї геополітичної гри. Санкції не призвели до розколу російської еліти. Вони не запобігли репресіям влади щодо суспільства.
Санкційний процес виявився витратним. Заходу доводиться забезпечувати подвійну єдність. ЄС повинен отримати схвалення санкцій від усіх 27 членів, що закінчується розмиванням їх жорсткості. Ще складніше домовитися США і Європі. Американці готові до більшого тиску, що викликає опір європейців (суперечки навколо санкцій щодо Північного потоку — 2).
Ще одна проблема для Заходу — мінімізувати втрати від санкцій для себе. Там зробили висновок із «кейса Дерипаски», коли санкції проти Русала вдарили по європейській промисловості.
Росія адаптувалася до обмежень і знаходить дірки у санкційному решеті (приклад: постачання труб Siemens Gas Turbines Technology в Крим). Деякі західні інститути вважають, що санкції не заважають їм працювати в Росії. Так, JP Morgan вважає, що їхні клієнти готові інвестувати в російські бонди.
Найголовнішим, однак, є не поточний економічний ефект, а стратегічні наслідки санкцій. Західний тиск — це підрив статусу Росії на світовій сцені, включно з можливістю мати свої сфери впливу. Обмежувальні заходи розбивають надії на модернізацію Росії, позбавляючи її інвестицій і технологій. Санкції підсилюють ізоляцію Росії. Тим часом держава з глобальним апетитом, опинившись під пресингом, зазвичай відчуває прагнення до відплати. Отже, санкції замість заспокоєння підсилюють агресивність.
Тягар санкцій лягає не на тих, кому він адресований. Пересічні росіяни платять за «удар по Воронежу» — за контрсанкції, якими відповів Заходу Кремль. Росіяни платять і за втрати російських олігархів, і за виживання державних компаній. Вони платять не тільки зниженням рівня життя, а й обмеженням свобод внаслідок антизахідної кампанії Кремля.
Зрозумілою є розгубленість Заходу. Не реагувати на російські «гамбіти» не можна. Але як реагувати, щоб не виглядати наївно, без шкоди для себе, незрозуміло. Ясно, що загроза штрафних заходів проти російських силовиків — це символізм. Можна лякати відключенням Росії від Swift, але це поки що нездійсненно.
Крах надій на швидкі зміни в Росії та можливість впливати на Кремль породив у західних політичних колах песимізм: «Росію не змінити. Путін надовго». Отже, потрібно шукати підґрунтя для діалогу.
Але сьогодні на Заході посилюється й інший підхід, який полягає в «подвійному треку». Ось його суть: по-перше, потрібно інвентаризувати пакет санкцій щодо Росії і вирішити, що працює, а що ні; по-друге, час почистити власні судини. Йдеться про те, щоб Заходу ввести «санкції проти себе».
Це означає переформатування зовнішньої і внутрішньої політики ліберальних демократій через транспарентність фінансових потоків. Відмивання грошей і фінансові трансакції з корумпованих держав повинні стати для ліберальних демократій загрозою національній безпеці. Ця загроза має бути переведена зі сфери зовнішньої політики у сферу внутрішньої.
Першою спробу самоочищення почала Європа, коли Брюссель схвалив у 2018 році 5-ту Директиву (The 5th AntiMoney Laundering Directive). Це сталося після того, як обвалилися репутації провідних банків Європи, які відмили сотні мільярдів доларів російських брудних грошей.
5-та Директива ліквідує анонімність банківських рахунків. Під дією Директиви всі, хто працює з грошима підозрілих осіб. Особлива увага європейських фінансових регуляторів прикута до «політично значущих осіб» (PEP) — політиків, чиновників, їхніх родичів і наближених осіб.
Очищення йде дуже важко. Однак подітись нікуди — Євросоюз до 20 вересня 2021 року має створити єдині реєстри всіх власників поточних і ощадних рахунків; відкрити інформацію про всіх бенефіціарів і створити загальну систему фінансової розвідки, яка стежитиме за процесом транспарентності.
Америка залишається полем для відмивання корупційних капіталів. Витоки із the FinCEN (агентство всередині міністерства фінансів) говорять, що американські відомства отримали інформацію про підозрілі трансакції на суму близько $2 трлн, але не можуть впоратися з їх аналізом. Росія у цих витоках стоїть на другому місці за масштабністю трансакцій.
Нещодавно в структурах Європарламенту обговорювалася доповідь американської Атлантичної Ради — «Як захистити США від брудних російських грошей», у якій йдеться про те, як проходить самоочищення в Америці.
Коли сформується нова західна стратегія? Чи змусить вона російську еліту переглянути свій життєвий формат? Неясно. Зрозуміло те, що західні демократії відмовляються бути для Росії зовнішнім ресурсом і намагаються дистанціюватися від Росії так, щоб не викликати відплати. Росія ризикує залишитися на узбіччі без шансів наздогнати потяг.
Російська правляча еліта постає перед викликом — час, коли можна виживати, зберігаючи лояльність Кремлю і «золотий парашут» на Заході, закінчується.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
