Як виснажити військову машину Путіна

6 серпня, 21:10
Ексклюзив НВ

Західні санкції щодо Росії, викликані її агресією проти України, стають дедалі жорсткішими. Найважливіше невирішене питання — як перекрити нафтові доходи Москви.

На їхню частку зараз, напевно, припадає понад половина експортних доходів Росії. Найкращий метод вирішення — запровадити верхній поріг ціни на нафту — вже використовується, хоч і не західними країнами.

Відео дня

Початкова ідея полягала в тому, щоб Захід припинив імпортувати російську нафту. Але оскільки на частку Росії припадає приблизно 11% світового видобутку нафти, спроби Заходу скоротити імпорт російської нафти призвели до різкого підвищення цін на світовому ринку, що дозволяє Росії заробляти на експорті нафти навіть більше, постачаючи при цьому менше обсягів.

Деякі країни, насамперед Індія, Китай та Туреччина, збільшили імпорт нафти з Росії. Але це не обов’язково означає, що вони сильно допомогли Росії, оскільки купують цю нафту з великими знижками. На початку 2022 року російська нафта марки Urals продавалася з невеликою знижкою $1−2 за барель щодо європейської марки Brent. Однак із квітня ця знижка коливається в межах $31−36 за барель. Наприклад, 3 серпня ціна нафти марки Urals становила $76 за барель.

І тому, хоча Індія, Китай, Туреччина та низка інших країн відмовилися брати участь у західних санкціях проти Росії, вони успішно запровадили де-факто ринковий верхній ціновий поріг для російської нафти, а також створили глобальну коаліцію для підтримки цього порогу. Замість критикувати ці країни за купівлю нафти в Росії, Захід має подякувати їм.

Втім, поточна світова ринкова ціна на нафту — $100 за барель — все одно надто висока: з січня вона зросла на $24 за барель через російську війну, західні санкції та страхи, що Росія може припинити експорт нафти.

Захід може і повинен встановити верхній ціновий поріг для нафти

Захід запровадив два види санкцій проти нафтової галузі Росії. У липні 2014 року було введено суттєві санкції, що обмежують експорт нафтових технологій до Росії. Об'єктами цих санкцій стали глибоководне буріння, арктичне буріння, сланцева нафта. Цього року нафтові технологічні санкції було розширено, що змусило три великі західні нафтосервісні компанії — Halliburton, Schlumberger та Baker Hughes — піти з Росії. Ці санкції мають сенс: вони не призводять до різкого скорочення видобутку, але обмежують можливості Росії підтримувати видобуток нафти в середньостроковій перспективі.

Друга категорія західних санкцій має перекрити російський експорт нафти, причому як власне нафти, так і нафтопродуктів. Поряд із санкціями проти російського газового експорту, цей вид санкцій викликав найбільші суперечки, тому що він призвів до зростання цін на нафту, а це шкодить Заходу та іншим країнам — імпортерам нафти, водночас приносячи вигоду країнам — експортерам нафти.

Захід вводив санкції, що обмежують експорт із країн з меншими обсягами видобутку нафти, насамперед Венесуели та Ірану, що не викликало будь-яких сильних збоїв на світовому ринку нафти. Але такі санкції, звичайно, підвищували ціну на нафту, що не було на користь Заходу чи інших країн — імпортерів нафти. Спроби запровадити подібні санкції проти Росії виглядають у кращому разі безрозсудними та, можливо, контрпродуктивними. Постраждають багато бідних країн — імпортерів нафти, які схильні покладати провину за зростання цін на Захід, а не на Росію.

Економісти зазвичай стверджують, що небажаний імпорт слід придушувати митом. Мита на імпорт знижують ціну товарів, що імпортуються (що бажано у випадку з російською нафтою), скорочують споживання (що в цьому випадку було б корисно для клімату) і є стандартною процедурою (в усіх країнах є антидемпінгові закони, що дозволяють швидко вводити суттєві мита). Але мита також штовхають нагору інфляцію, і це особливо стосується нафтових цін, що загрожує викликати невдоволення виборців. З цих причин імпортні мита російську нафту широко сприймаються як неприйнятні нині.

Саме тому міністр фінансів США Джанет Єллен вихваляє переваги ідеї верхнього порога ціни на нафту та газ із Росії. Вона має рацію, але багатьма способами можна зробити цей захід ще більш ефективним. Зокрема, замість говорити незахідним країнам «Припиніть імпорт російської нафти», Заходу слід попросити їх зберігати знижку до ціни.

Захід не зацікавлений в обмеженні видобутку нафти в Росії у короткостроковій перспективі, бо це лише збільшить російські прибутки від нафтового експорту. Натомість Захід повинен дати ясно зрозуміти ( як це було зроблено у 2014 році), що він зацікавлений у стримуванні зростання світових нафтових цін. Цей сигнал буде тепло зустрінутий на Глобальному Півдні, що імпортує нафту. І Заходу не варто турбуватися, що Росія припинить експорт нафти, бо вона просто не може собі такого дозволити.

Природний газ — це зовсім інша справа. Росія може дозволити собі припинити експорт газу зараз. Навіть у 2011−2013 роках, коли ціни були високі, на частку природного газу припадало лише 14% російських експортних доходів. Понад 80% російського газу експортується до Європи, яка повністю втратила довіру до Росії як надійного постачальника і хоче якнайшвидше припинити цей імпорт.

Захід може і повинен встановити верхній ціновий поріг для нафти, що експортується з Росії, і він може це зробити, похваливши знижки, які виторговують для себе багато незахідних країн. Щоб зберегти цей поріг, вони повинні також чітко дати зрозуміти, що не блокуватимуть російський нафтовий експорт.

НВ має ексклюзивне право на переклад та публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X