22 жовтня 2018, понеділок

Віагра для "вишки"

0 коментувати

Кілька років спостереження за ситуацією у вищій освіті (зсередини і зовні) привели мене до думки, що роздержавлення вузів є безальтернативним рішенням для швидкого просування вперед

Нещодавно мене запросили виступити на круглому столі «Вища освіта в Україні: рушійна сила позитивних змін в країні, або...» Особисто для мене тут вибору немає: зараз однозначно «або». Мій виступ був присвячений темі корпоратизації вузів і можливості їх подальшої приватизації. Поясню причини, які актуалізують цей радикальний рецепт для нашого порядку денного.

Найголовніша з них полягає в простій формулі: чим менше держави, тим краще. Тому що в наших умовах держава - це корупція, бюрократія, палиці в колеса та інше зло. Якщо в європейських країнах участь держави в діяльності університету сприймається як позитивний фактор (репутація, довіра, фінансова стабільність), то в Україні - як негативний, стримуючий фактор.

Кілька років спостереження за ситуацією у вищій освіті (зсередини і зовні) привели мене до думки, що роздержавлення вузів у деяких випадках є безальтернативним рішенням для швидкого просування вперед, як окремих проектів, так і всієї нашої системи. Адже вона, система, вкрай потребує проривних успішних освітніх проектів, можливих тільки в умовах гарантованої автономії університетів і незалежного ефективного менеджменту.

Найбільш успішні випускники шкіл вважають за краще виїжджати за кордон

У якийсь момент я остаточно переконався у повній нездатності Міністерства освіти і науки привнести хоч якийсь конструктив у нашу «вишку». Усі пропоновані МОН заходи носять виключно косметичний характер і не здатні радикально поліпшити ситуацію. В результаті час йде, ми тупцюємо на місці, а наше відставання від цивілізованого світу стає все більш очевидним. Ми всією вищою школою застрягли в далекому минулому: наука практично розвалена, система навчання повільно, але вірно деградує, вузівську корупцію не подолано, якість дипломів залишається сумнівною. Не дивно, що найбільш успішні випускники шкіл вважають за краще виїжджати за кордон, і держава в результаті втрачає найдорожче, що у наї є, - людський потенціал, інтелектуальний і творчий ресурс, який потім (не потрібно ілюзій!) у масі своїй стане працювати на розвиток інших країн.

Незважаючи на такий стан справ, ми продовжуємо чути від МОН заклинання про те, що при проведенні реформи вищої освіти необхідно враховувати думку діючих ректорів, які насправді за рідкісним винятком зацікавлені в лише в одному - нічого не міняти. Консервативне крило всередині ВНЗ має таку силу і вагу, що навіть за наявності правильних законів, всіляко заохочують університетську автономію та інші прогресивні речі, розвиток вищої освіти буде стояти на гальмі. Свіжий приклад того, як консерватори б'ються за «своє», - на слуху: історія зі звільненням-поновленням ректора київського медуніверситету.

Ідея приватно-державного партнерства для вузів, яка могла б стати справжнім двигуном прогресу, в умовах України теж досі не спрацювала. Ніякої рівноправності приватного і державного партнерів забезпечити не вдалося: всі спірні питання на практиці вирішуються на користь державної установи, а значить, інвестиції в освіту залишаються занадто ризикованими для бізнесу.

Так що ж в такому випадку можна протиставити консерваторам в університетах і в МОН? Тільки тиск експертного середовища та активної громадськості, розробку законодавчих ініціатив, вплив через парламент і лобіювання законів, які б ззовні працювали на розконсервування системи.

Важливий елемент такого зовнішнього впливу на систему вищої освіти - законодавчо оформлена можливість корпоратизації вузів, тобто реорганізації їх у акціонерні товариства, в яких 100% акцій спочатку належать державі. Здавалося б, у чому тут фокус, якщо держава, як і раніше, контролює університет?

А фокус в тому, що саме така реструктуризація повинна дати університетам реальну автономію і відкрити законні можливості для залучення інвестицій.

Адже новий статус в формі акціонерного товариства означає самостійне управління фінансовими активами, дає можливість управляти заробленими коштами (без лещат держказначейства і МОН), брати кредити в банках, вільно розпоряджатися майном, змінювати внутрішню структуру, оперативно оптимізуючи її під тактичні і стратегічні потреби, вводити ефективну систему виборів керівництва... Не кажучи вже про те, що з'явиться реальна можливість отримати для вузів стратегічних інвесторів, зокрема зарубіжних.

Не варто турбуватися про те, що держава повністю втратить контроль над системою вищої освіти. Природно, про тотальну корпоратизацію та приватизаці мова не йде. Але сама собо наявність механізму, що дозволяє вузам піти у вільне плавання, і поява хоча б декількох успішних кейсів такого роду дозволять значно просунути всю систему далеко вперед за рахунок посилення конкуренції і впровадження ринкових механізмів, з появою яких вже нікому не вдасться жити по-старому. Крім того, в університетах, які стануть на шлях акціонування, держава зможе зберегти за собою контрольний або блокуючий пакет акцій. За державою залишаться й інші важелі впливу: від ліцензування до встановлення стандартів освіти та їх контролю.

Цікаво, що досвід таких проектів на пострадянському просторі є, і досить успішний. Наприклад, аграрний університет Грузії, один з найстаріших національних вузів, став дуже престижним і рейтинговим після того, як в 2011 році перейшов в управління благодійної організації Фонд Знань, заснованої Кахою Бендукідзе.

У Казахстані ще в 2001 році, коли економіка країни переживала важкі часи, уряд вирішив перевести в статус некомерційних акціонерних товариств ряд галузевих вузів, в яких держава зберігала за собою не менше блокуючого пакета акцій, а решту права власності розподіляла на відкритих тендерах. Отриманий успішний досвід тепер масштабується і на національні університети країни.

Що отримують вузи в результаті реформи на практиці?

Повну господарську самостійність. Вони самі затверджують свій бюджет, мають право встановлювати заробітну плату відповідно до своїх можливостей (але не нижче встановленого державою рівня).

Повну самостійність у використанні власних приміщень. І на відміну від державних вузів, весь прибуток, зокрема за оренду, залишати в своєму розпорядженні.

Управлінську самостійність. Керівництво вузу обирається акціонерами, держава до виборів ніякого відношення не має.

Повну самостійність у встановленні взаємовигідного співробітництва з різними бізнес-структурами, зарубіжними партнерами.

Можливість кредитування у банках для вирішення власних економічних потреб. Наприклад, у Казахстані саме за рахунок кредитів місцева академія спорту та туризму побудувала дві гірські спортивні бази і одну приморську.

Великі можливості в академічній мобільності студентів і викладачів. Причому рух тут зустрічний, спрямований, як на навчання студентів у зарубіжних вузах, так і на залучення зарубіжних викладачів і студентів.

Чи треба говорити, що всі ці фактори задають зовсім інший рівень якості освіти? Продовжуємо «лупати сю скалу».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал Новое Время №38

Тема номера – Спецназ Кремля. Російське ГРУ перетворилося в монстра з багатомільярдним бюджетом, який смішить світ безглуздою поведінкою своїх «шпигунів».

Читати журнал онлайн
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.