До яких реальних сценаріїв розпаду Росії слід готуватися

25 січня, 17:00

Спробуємо розглянути потенційну дезінтеграцію Росії з історичної перспективи

Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року в українських та західних ЗМІ популярності набула тема можливого розпаду Російської Федерації (РФ) на декілька незалежних державних суб'єктів. Кількість таких публікацій збільшується із успіхами українських збройних сил на фронтах та проблемами, які виникають в армії РФ.

Відео дня

У вересні 2022 року, коли нашим військовим успішно вдалося відвоювати у росіян території Харківської області, генерал Бен Годжес, заявив, що світ має бути готовий до розвалу РФ та порівняв потенційний її розпад із дезінтеграцією СССР, до якої Захід не був готовий. На початку січня 2023 року одразу декілька провідних видань (Politico, Foreign Policy, New York The Sun, The Sunday Guardian) присвятили статті та коментарі питанню дезінтеграційних процесів у РФ. Головними ньюз-мейкерами з цієї теми в Україні є секретар РНБО Олексій Данілов та керівник ГУР МО Кирило Буданов, які час від часу порушують питання розпаду РФ у своїх виступах і коментарях.

Нещодавно опубліковані результати опитування 167 експертів виданням Atlantic Council свідчать, що 40% респондентів вважають колапс Росії у наступне десятиліття неминучим, через революцію, громадянську війну, політичну дезінтеграцію або інші причини.

Спробуємо розглянути потенційну дезінтеграцію Росії з історичної перспективи.

Ключовим питанням, як на мене, у процесі розвалу РФ є сила та впливовість національних рухів (тобто тих сил, які прагнуть здобути незалежність для своїх етнічних груп чи автономних утворень) в середині сучасної Росії. А також юридичні, економічні та безпекові фактори, які впливатимуть, зокрема, на підтримку дезінтеграційних прагнень народів Росії західними демократіями.

Розвал РФ може відбутися за принципом доміно


З точки зору політики імперської Москви останні декілька десятиліть застосовувалися усі важелі для придушення таких рухів, як, в принципі, це робилося і століттями до цього. Незважаючи на те, що Татарстан, Дагестан, Чечня, Інгушетія, Карелія, Якутія (Саха), Башкортостан, Чувашія, як і деякі інші суб'єкти федерації, є республіками і мають власні конституції із закріпленим правом на національне самовизначення, це не є свідченням вільного демократичного розвитку цих національних спільнот. Радше навпаки.

З історії України ми знаємо, що в червні 1917 року Українська центральна рада (УЦР) проголосила свій Перший універсал про автономію, а у листопаді Третій — про утворення Української Народної Республіки (УНР). Схожою була ситуація і в інших регіонах колишньої імперії. У грудні 1917 року було проголошено республікою Татарстан. З цього періоду бере свій початок і тюркське державне утворення Ідель-Урал, що охоплює землі сучасної Чуваської Республіки, Татарстану, Башкортостану і низки прилеглих районів Оренбурзької, Челябінської та Самарської областей. У лютому 1918 року було створено Кубанську Народну Республіку, а в червні — Сибірську республіку.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Усі ці утворення з часом припинили своє існування під натиском Червоної армії. Зуміли проголосити та втримати свою незалежність ті нації, які мали сильні національні рухи, відносно недавню традицію існування власної держави, а також підтримку серед урядовців США, Великої Британії та Франції, країн-переможниць у Першій світовій війні, які творили новий світовий порядок. Тоді незалежність проголосили поляки, фіни, латвійці, естонці, литовці.

У цей період Російська імперія зазнала напіврозпаду, однак з часом була відновлена більшовиками. У своїй новій імперії ігнорувати національні почуття більшовики не могли, тому із політикою так званої коренізації намагалися «стати своїми» для підкорених народів, надавши, тимчасово, населенню цих територій певні риси справжніх національних утворень, як то атрибутику. Таким чином Російська імперія з монархічного державного утворення була трансформована у федерацію соціалістичних республік — СССР. Однак імперськість нікуди не ділася, а «незалежність» національних республік була умовною.

Спроба ще однієї перебудови «старої» російської імперії в середині 1980-х років на фоні воєнних невдач в Афганістані та демократизації суспільного життя зазнала невдачі і призвела до чергового напіврозпаду. Спочатку відкололися від імперського центру центрально-європейські країни, а далі ця тенденція продовжилася вже і в совєцьких республіках. Українська ССР, яка розташовувалася найближче до таких держав, та чий національний рух так і не вдалося придушити терором, війнами та репресіями, і який був особливо активним на еміграції, проголосила у 1990 році суверенітет, а через рік — незалежність. Ще через декілька місяців СССР припинив своє існування.

Скористалися цією можливістю і розпочали так званий парад суверенітетів і території, які зараз перебувають в складі РФ. У 1990 році проголосила декларацію про суверенітет республіка Татарстан, однак до проголошення незалежності справа не дійшла. Урядовці Татарстану певний час користувалися автономними правами в складі РФ, але нещодавно Путін їх скасував. У 1991 році свій суверенітет проголосила Чечено-Інгушська АРСР і стала 16 союзною республікою. Після розподілу на Чеченську республіку Ічкерія та Інгушетію чеченці скористалися своїм правом на вихід з союзного договору і проголосили незалежність, яка була придушена росіянами на початку 2000-х після двох кровопролитних війн.

Загалом російське керівництво після розпаду СССР за допомогою типового імперського методу «батога і пряника» змогло утримувати під контролем усі суб'єкти РФ. Проте розпочата повномасштабна війна з Україною уже спровокувала певні кризові явища пов’язані зі спротивом мобілізації у республіках. Також російська пропаганда продовжує використовувати образи «кадирівців», військових бурятів та інших неросійських народів як найжорстокіших та найбільш навчених учасників бойових дій в Україні, намагаючись таким способом перекинути майбутню відповідальність за злочини армії РФ на представників інших народів.

Сучасна Росія — це авторитарна країна з фашистським режимом при владі. Культ особи та пропаганда є ключовими факторами, що дозволяють залишатися при владі путінському оточенню та продовжувати вести війну з Україною. Кремль останні роки робив усе, щоб придушити будь-які пориви у суб'єктів федерації відокремитися.

Припускають, що розвал РФ може відбутися за принципом доміно, коли проголошення незалежності у одній з республік спровокує такі ж дії в інших регіонах і на теренах РФ може з’явитися 20 незалежних державних утворень. Однією з тих республік, що може спровокувати ефект доміно в сучасній РФ, вважають Чечню. Саме чеченці мають історію тривалої боротьби за власне визнання проти Кремля, а також багаточисельну та впливу діаспору. Не виключено, що місцеві еліти на чолі з Рамзаном Кадировим, які зараз є прислужниками Путіна, з його послабленням або смертю вбачатимуть для себе більше користі у повному відокремленні. Однак важливо, щоб представники національного чеченського руху, які перебувають за межами Чечні були готові підтримати прагнення до відокремлення, а також змогли знайти порозуміння з тими, хто не покидав територію республіки. І тут, на моє переконання, є найбільша загроза для успішного відновлення незалежності Чеченської республіки. Такий стан справ може спровокувати новий військовий конфлікт на Кавказі, у який можуть бути втягненні і сусідні регіони.

Такого сценарію, який іноді називають «Югославським сценарієм», побоюються уряди західних держав, тому ставляться з обережністю до будь-якої підтримки національних прагнень народів Росії.

Набагато ймовірнішим та бажаним сценарієм буде мирна дезінтеграція, щось на кшталт 1991 року та розвалу СССР. Цей процес може розпочатися із Татарстану, республіки, що розташована на Волзі. Ця територія є достатньо самостійною в економічному плані і втратила свої автономні риси не так давно. Крім того, як уже зазначалося, у 1917 році була спроба об'єднання в єдину державу Ідель-Урал усіх тюркських та фіно-угрських народів регіону Поволжя. Тому цілком ймовірно, що опираючись на історичну традицію, та маючи недавній досвід автономного урядування, в період турбулентності та вакууму політичної влади в РФ Татарстан, як і інші утворення цього регіону, зможуть у мирний спосіб відділитися та проголосити незалежність.

Кардинально протилежно може розвиватися ситуація в Сибірі та на Далекому Сході. Китайська Народна Республіка (КНР), яка чітко поки не окреслила своє ставлення до розв’язаної Путіним війни в Україні, але чия дружба з РФ немає меж, може заявити про свої претензії на цей регіон. Це дасть змогу посилитися КНР не лише територіально та корисними копалинами, але дасть доступ до Північного Льодовитого океану, чий покрив з кожним роком зменшується і боротьба за ресурси якого ще попереду.

Сучасна імперія РФ з часом зазнає чергового розпаду. Під впливом розв’язаної війни, економічного спаду, внутрішньої боротьби різних політичних груп, збільшення національної свідомості та послаблення диктатора в РФ може розпочатися процес дезінтеграції. Яким він буде зараз важко відповісти, його успішність залежатиме від сили національних рухів та готовності західних демократій підтримати народи Росії на їхньому шляху до утворення незалежних держав.

Вважливо, щоб Україна, як держава, яка перебуває на вістрі боротьби з російським імперіалізмом, робила усе можливе задля послаблення позицій путінського режиму в республіках та автономних утвореннях РФ та посилення їхніх національних рухів. Безперечно певні кроки уже зроблені. Україна визнала Чечню тимчасово окупованою, а в складі ЗСУ воюють підрозділи, що складаються з представників народів РФ. Однак потрібна більша координація їхньої боротьби на зовнішньополітичному рівні.

У 1943 році неподалік Рівного відбулася Перша конференція поневолених народів, що ставила за мету формування національних революційних армій з числа національних формувань Української повстанської армії (УПА), які в ході руху совєцько-німецького фронту на захід та послаблення силового апарату СССР мали прорватися до своїх національних територій та зайнятися створенням незалежних утворень. Тоді цей сценарій не вдалося втілити, але вдалося об'єднати в діаспорі під проводом українців представників усіх поневолених комунізмом та російським імперіалізмом народів в Антибольшевицькому блоці народів (АБН). Зараз потрібно брати до уваги цей історичний досвід та підлаштовувати під потреби сьогоднішніх реалій боротьби проти Москви.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Показати ще новини
Радіо NV
X