23 червня 2018, субота

Лише про спорт. Аргументи проти Росії та рішення FIFA

0 коментувати

Щоразу, коли постає питання, хто прийматиме чемпіонат світу з футболу чи Олімпіаду, розгорається дискусія щодо критеріїв відбору

З нагоди старту чемпіонату світу з футболу, я поспілкувався з людьми, яких зустрів у своїх подорожах Центральною та Північною Європою, та розпитав їх, що вони думають про Росію, як місце проведення для такої події.

Дехто просто зітхнув, мовляв, ті нечестиві політики з FIFA перемогли. Один таксист з Праги, пам’ятаючи вторгнення СРСР на територію його країни у 1968-му, з ненавистю ставиться до того факту, що турнір відбудеться в Росії. Натомість інший чех просто зсунув плечима, мовляв, більшість людей, особливо молодь, не пам’ятають життя за комунізму, тож зосередяться лише на футболі.

І справді, коли завтра розпочнеться чемпіонат, усі думки футбольних фанів будуть тільки про сумнівні пенальті, розгромні удари по захисникам та про те, скільки часу компенсують за голи наприкінці матчу. Та варто було би також задуматись про саму Росію та ті етичні принципи, якими керуються під час вибору місць проведення масштабних подій у такому нині комерційному та заполітизованому світі спорту.

Аргументи проти Росії

Щоразу, коли постає питання, хто прийматиме чемпіонат світу з футболу чи Олімпіаду, розгорається дискусія щодо критеріїв відбору. Тут зважають на такі технічні фактори, як економічні та інфраструктурні можливості влаштувати глобальне свято, а також завзяте бажання сприяти розповсюдженню ідеї спорту в нових куточках світу.

Сумнівна перемога Росії мала би стати закликом до змін

Зважають не лише на спорт. Організатори завжди роздумують і над тим, чи не станеться так, що право проведення дістанеться неправильній країні – такій, що може зіпсувати репутацію великої спортивної події.

Так уже було з низкою міст та країн. Ось як 1978 році під час чемпіонату світу в Аргентині (військовий переворот), у 1968-му під час Олімпіади в Мехіко та 1988-му в Сеулі (масові демонстрації та насилля), у 2002-му під час Ігор в Солт-Лейк-Сіті (хабарництво), у 2008-му на Олімпіаді в Пекіні (порушення прав людини та розгін мітингів у Тибеті), та на Чемпіонатах світу в 2010-му в Південній Африці та 2014-му в Бразилії (погане фінансове забезпечення та не надто продумана організація).

Тож через ймовірність мітингів Росія мала би бути першим кандидатом на виліт зі списку претендентів на проведення свята. Та, здається, їй зробили неабиякий виняток, попри відверто нахабну поведінку з моменту отримання права на проведення чемпіонату світу (а ще ж були Зимові Олімпійські ігри в 2014 році). Вражає те, що Росія має репутаційні хиби як в межах світу спорту, так і поза ним.

Украй негативну славу на спортивних теренах Росія здобула за свою широко розповсюджену державну програму використання допінгу. Тут можна згадати і той випадок, коли під час Олімпіади в Сочі в 2014-му через мишачу нірку в антидопінговій лабораторії росіяни намагались замінити позитивні аналізи сечі на негативні. Як наслідок, під час зимових параолімпійських ігор цього року в Пхенчані російським атлетам заборонили виходити на змагання з національним прапором та виступати від імені Росії.

Ну а якщо перелічувати погрішності країни поза світом спорту, то виходить ще той список.

Вболівальники, які збираються до Росії, мають також остерігатись хуліганства, а ще «націоналізму, гомофобії та сексизму». Присутність цих явищ у російському футболі доведена документально.

Вплив FIFA та культ грошей

Росія, звичайно ж, усе бурхливо заперечувала, влаштувавши гамір та нарікаючи на лицемірство найбільш активних критиків. Останнє мало деякий сенс: Росія не монополізувала зазіхання на чужі території, внутрішні репресії та ретельно продумані корупційні схеми.

Безсумнівно: процес, завдяки якому Росія та Катар виграли право на проведення чемпіонатів, повен недоліків. Та неабияким лицемірством віддає і від переможених, які внесли свою лепту у всю цю виставу. Лише кілька країн, що заявили про бажання приймати спортивні події у 2018 та 2022 роках, вийшли сухими з води після тривалого, хоча і неідеального, розслідування американського прокурора Майкла Гарсіа щодо процесу винесення рішень у FIFA. Чого лише варта Австралія, яка в пустоту витратила $40 млн державних коштів аби переконати організаторів віддати їй право на проведення Чемпіонату світу в 2022 році.

Та витончена російська нахабність робить країну особливо підозрілим об’єктом для тих, хто задається питанням, яких зусиль треба було прикласти Росії щоби в світлі подій останніх років її таки не позбавили права проведення чемпіонату, виходячи хоча б з питань етики.

І цей випадок багато говорить про комерційні та політичні засади світу спорту. Ніщо не ілюструє це краще, як період президенства Жуау Авеланжа та Зеппа Блаттера в період з 1974 по 2015 роки, коли FIFA заробила собі статус машини впливу, хитрування та витягування грошей.

Момент істини настав для FIFA тоді, коли у 2015 році на конгресі в Цюріху арештували низку топ-чиновників. Це продемонструвало зовсім інший образ організації – не такий, що склався після перегляду абсурдної пропагандистської документальної драми United Passions, знятої FIFA у 2014 році.

Блаттер та багато його поплічників зникли. Та мало хто проявив бажання переглянути суперечливу перемогу Росії та Катару, і оголосити новий конкурс на право проведення чемпіонату. І це попри спроби таких політиків як, приміром, екс-прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон.

Не стали результативними і заклики бойкотувати чемпіонат світу з футболу-2018. Міністр МЗС Австралії Джулія Бішоп не зважилась на заходи проти Росії за те, що та, ймовірно, отримала право на проведення свята шляхом обману, проте відмітила, що бойкотувати турнір, безсумнівно, треба. Дотепер рішення підтримувати дипломатичний бойкот зголосилися лише кілька країн, серед яких Великобританія, Польща та Ісландія.

Нові стандарти відбору

Чи вжили у FIFA, тепер вже під президентом Джанні Інфантіно, якихось заходів задля гарантій того, щоб такі країни як Росія ніколи більше не отримували право на проведення великих спортивних подій після того, як міжнародна спільнота так негативно оцінила їх поведінку?

Невдовзі матимемо змогу зрозуміти. Сьогодні, напередодні першого матчу футбольного турніру, 68-й конгрес FIFA збереться у Москві щоби вирішити, хто прийматиме чемпіонат  світу у 2026-му. З’явилось кілька нових правил, серед них більш жорсткий процес ухвалення заявок на участь у відборі та відкриті бюлетені для усіх членів голосування. Ось деякі нові положення конкурсу:

Хто би не приймав чемпіонат світу з футболу, вони мусять довести, що знають і мають усе те, що необхідно для проведення турніру. І не лише це, вони також зобов’язані офіційно підтвердити, що при організації супутніх заходів будуть дотримуватись усіх загальноприйнятих принципів, а також поважати міжнародно визнані права людини та стандарти праці, відповідно до основних принципів ООН.

На проведення Мундіалю-2026 є лише два претенденти – Марокко та спільна заявка від Північної Америки, що об’єднує Канаду, США та Мексику. Остання мала в своїй історії випадки порушення прав людини, у той час як американський президент Дональд Трамп запровадив візові обмеження та пригрозив тим країнам, які не підтримують заявку їхньої країни.

Чи дадуть нові правила справедливий результат? Екс-голова відділу корпоративних та громадських справ Федерації футболу Австралії  Боніта Мерсіадес так не думає. Свого часу вона написала книжку «Чого б не коштувало: історія шляху FIFA» та підтримала колег, які виступили за реформування організації.

Ці люди, а також не так давно утворена Foundation for Sports Integrity переконані, що FIFA має перейти під контроль фанатів та самих спортсменів. Поміж принципів оновленої організації правозахисники також дають рекомендації щодо відбору країн, які прийматимуть всі наступні спортивні події:

Заснувати одноразовий комітет експертів з усього світу, які б ознайомлювались та рекомендували ті чи інші країни. Мета – сприяти ролі чемпіонату як механізму реалізації м’якої геополітичної влади та створення іміджу країни, а також створити так званих «стражів» конкурсу та зобов’язати FIFA скласти чіткі вимоги до урядів тих приймаючих націй, які компрометують внутрішнє та міжнародне законодавство.

Такі радикальні пропозиції можуть призвести до зречення тих надмірних вимог та велетенських сум грошей, які мусять виконувати та витрачати країни, що приймають великі спортивні події. Сумнівна перемога Росії мала би стати закликом до змін.

Очікується, що протягом наступного місяця понад три мільярди людей будуть бодай частково спостерігати за цьогорічним турніром. Сподіваймося, що вони зможуть відірватися від ефектної вистави та задуматись, як така красива гра могла відбутись в Росії і чи вартувало було ради цього ставити на кін етичні принципи. 

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.