Павло Баєв

Політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)

Відбулися дві події фундаментального і, можливо, навіть вирішального значення для війни в Україні: Всесвітній економічний форум у Давосі та зустріч найвищих посадових осіб оборонних відомств із приблизно 50 країн — членів західної коаліції, що відбулася на авіабазі Рамштайн у Німеччині.

Раніше російська ділова та політична еліта стікалася до Давосу і влаштовувала там пишні вечірки, але цього року їхньої відсутності навіть не помітили. Увага Москви була прикута до Рамштайна, і кожна помічена там ознака незгоди негайно перебільшувалася і пояснювалася успіхом стратегії президента РФ Володимира Путіна щодо поділу ворожого Заходу. Порядок денний обох подій, безумовно, був абсолютно різним, але насправді вони стосувалися двох ключових горизонтів війни. Зобов’язання, досягнуті міністрами оборони в Рамштайні, гарантували, що Росія не зможе досягти будь-яких успіхів у очікуваних весняних і літніх наступальних операціях, а обговорення економічних стратегів позбавили Росію шансів виграти тривалу війну.

Початкова затримка з ухваленням рішення про постачання Україні основних бойових танків Leopard-2 німецького виробництва справді стала розчаруванням для Києва, але Москва помилково інтерпретувала це як серйозний розкол серед членів Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Навіть російські «патріотичні» коментатори одразу наголошували, що питання з танками здебільшого вирішено і що українські солдати вже розпочали навчання експлуатації «Леопардів» та танків «Челленджер-2» британського виробництва. Загальна сума союзницьких зобов’язань, прийнятих у Рамштайні, зводиться до таких масових постачань сучасних систем озброєння, що Україна має отримати фактичну перевагу над погано оснащеними та невмотивованими російськими військами.

Наступним критично важливим питанням для продовження переговорів Заходу щодо військової підтримки України є не танки,