Китай, Росія та Україна. Про що говорили на Саміті демократій у Копенгагені

17 червня, 17:08

Вже кілька років поспіль на Саміті демократій у Копенгагені увесь фокус уваги на тому, як подолати загрози зростання авторитаризму та примножити силу демократій

Індекс сприйняття демократії 2022, представлений на саміті компанією Латана, показує, що ще більша кількість людей ніж будь-коли у світі прагнуть демократії. Російське вторгнення в Україну зосередило увагу людей і нагадує виборцям і в інших країнах, що не варто сприймати свободу як належне. Зростає прагнення людей до свободи слова і можливості обирати та звільняти своїх лідерів. У багатьох країнах світу, люди відчувають, що їхні уряди діють в інтересах невеликої еліти, а економічна нерівність і корупція є серед найбільших загроз демократії. Якщо ми хочемо забезпечити демократію і свободу у 21 столітті, то повинні боротися за неї щодня — в Україні, в країнах, які вважають себе вільними, і в усьому світі.

Відео дня

Понад 90% людей вважають, що свобода слова, чесні вибори та рівні права — важливі. 41% людей вважають, що їхні країни недостатньо демократичні

Економічна нерівність є загрозою номер один для демократії (на другому місці — корупція та вплив глобальних корпорацій). Війна є глобальним викликом номер один серед глобальних питань — за якими йдуть бідність і голод, COVID і зміни клімату. 31 з 52 опитаних країн виступає за розірвання відносин із Росією.

Переважна більшість людей у всьому світі підтримують допомогу Україні.

Майже половина (46%) у всьому світі вважають, що Європейський Союз, США та НАТО роблять занадто мало для допомоги Україні під час російського вторгнення, тоді як 43% сказали, що роблять потрібну кількість, і лише 11% — що вони роблять занадто багато.

26 із 52 опитаних країн виступають за розірвання відносин із Китаєм у разі вторгнення останнього на Тайвань. Серед таких країн — багато провідних торгових партнерів Китаю, таких як Сполучені Штати, Японія, Південна Корея та Німеччина, на котрих разом припадає понад 53% загальної торгівлі Китаю, або $2,3 трлд.

Люди майже в усіх опитаних країнах в цілому позитивно сприймають Європейський Союз, ООН і США, а Росію — негативно. Росію добре сприймає Китай, а Росія добре ставиться до Китаю. Але коли справа доходить до сприйняття Китаю світом, країни розділяються: з одного боку, західні демократії, зокрема США, європейські країни, Японія та Південна Корея ставляться негативно, тоді як решта світу має більш змішані або позитивні погляди.

Питання Китаю було одним із найважчих для спікерів саміту. «Надзалежність від Китаю є небезпечною», — із цими словами співзасновник Google Eрік Шмідт запросив усіх в аудиторії подумати, скільки предметів навколо нас, що сиділи в залі, насправді є «made in China». Так довіряти можна лише тим системам, що є подібними до нас за цінностями. Але вже сьогодні Китай має практичну технологічну перевагу у таких царинах, як системи спостереження, енергетика та напівпровідники, у той час, як Захід намагається зберігати верховенство у сфері штучного інтелекту, синтетичної біології та квантумних обчислень. Молодим людям Шмідт радив вивчати біологію, кажучи, що біологія сьогодні переживає золотий момент — як програмування 25 років тому. Шаленою є потреба в аналітичному складі розуму, здатності мислити критично, протистояти дезінформації. «Повірте, вам не сподобається, якщо така політична система, як Китай, отримає доступ до контролю за вашими особистими даними, а все до цього йде», — попереджав Шмідт

«Те, що відбувається в Україні сьогодні - ніщо у порівнянні з тим, що станеться, коли Китай атакує Тайвань», — йшло рефреном у відповідях одного із німецьких представників бізнес-спільноти, пояснюючи рівень страждань для німецького бізнесу через санкціонування Росії. «Ми не можемо завдати німецькій економіці більших страждань, ніж завдаємо російській», — була інша сентенція, яка мене неприємно вразила від німців, бо стражданням українського народу у цій формулі взагалі не було місце. Очевидно, що наш біль у принципі наразі їм не болить. Представникам німецького бізнесу, здавалося, важко було навіть чітко артикулювати, що відбудеться, якщо доведеться санкціонувати Китай… так ніби «якщо ми промовчимо про це, проблема зникне» — але ж ми розуміємо, що це банальне занурення голови в пісок.

Переважна більшість людей у всьому світі підтримують допомогу Україні

Спільні цінності вільного світу. Очевидною була спільність сенсів у виступах Президента Зеленського, Андерса Фог Расмуссена, Роберти Мецоли, Інборги Сімоніте — усі вони торували шлях для уяви аудиторії саміту про можливу українську перемогу.

«Українська боротьба — це наша боротьба. Україна має перемогти. Єдиний шлях З цієї кризи для Путіна — це шлях З України. — проголошував Андерс Фог Расмуссен. Вільний світ повинен перетворитись на справжній альянс демократій, бо коли ми — об'єднані, то сильні можемо протистояти економічному тиску автократій. У випадку булінгу з боку авторитарних режимів, альянс має застосовувати економічну Статтю 5 — тобто підтримувати країни, котрі опиняються як Литва перед Китаєм (кролик перед змією) через критику Литвою політики Китаю щодо прав людини і Тайваню. Свобода — це як лінійка прибутку у звіті світу про результат діяльності (Freedom is becoming the new bottom line.)

Особиста свобода, право задавати критичні запитання, право обирати і позбуватись урядів, якщо вони є некомпетентними, ці права є цінними, і їх ми повинні захищати понад усе".

Роберта Мецола не розчарувала ясністю свого розуму і принципів:

«Ми надто довго сприймали демократію як належне. Моє покоління — останні в ЄС, хто пам’ятає, як демократії були під загрозою, усі, хто є молодшими вже виросли і жили у постійному мирі. Українці шукають відповідей від європейських інституцій і потребують, щоби наші дії відповідали нашим гаслам. І наші дії до сьогодні визначались тиском європейців у різних країнах і суспільствах, які вимагали від своїх урядів підтримки Україні. Але я хвилююсь про те, що станеться, коли ефект CNN змарніє. Коли ціни на все у Європі стануть дорожчими, через санкції, коли Захід втомиться від війни. Нам потрібно буде навчитись стояти і тоді, коли вже захочеться присісти. Коли по нас вдарить. Україна вже сьогодні є членом європейської родини. Але настав час, щоби Україна стала і частиною Європейського проєкту. Коли ми тиснемо на постання миру, це маємо бути справжній мир, мир зі свободою, мир з гідністю, зі справедливістю і відповідальністю. Зараз — час Європи, і історія судитиме нас за наші дії сьогодні».

Прем'єр-міністерка Литви була більш багатослівною у своєму виступі, але найважливішим було її дуже конкретне «Або ми збережемо обличчя Путіну, або українські життя». Литва прекрасно розуміє, чому підтримує Україну і цінує кожен день мир, який для неї відвойовуються українські збройні сили.

Сусіди. Світлана Тихановська, яка нещодавно оголосила себе національною лідеркою Білорусі, апелювала до міжнародної аудиторії з проханням спілкуватися з нею та її командою й ізолювати Лукашенка як людину, з якою не можна мати справи. Відтак, на її думку, усі білоруси, які ще мають іскринку волі знатимуть, навколо кого їм варто плекати свої надії на зміни у власній країні. На запитання про те, як вона би планувала відновлювати довіру між українцями та білорусами після того, як білоруси дозволили Росії розставити свої війська на наших кордонах, вона відповіла, що займається поясненням українцям, що насправді білоруси нам не вороги, що певна кількість білорусів воює разом з українцями проти росіян, і що якби захід не відреагував так слабко і мляво на події в Білорусі у 2020−2021, можливо, російської армії в Білорусі сьогодні би не було…

Олександр Волков з команди Олексія Навального з першого ж речення свого виступу намагався переконати аудиторію, що центру Левада не варто довіряти, а насправді - дуже багато росіян підтримують Україну. Це нагадало мені радянський мультфільм про привіт від удава, коли один із героїв передавав привіт іншому, а той запитував «І де, цей привіт?» Ми вже з лупою намагаємося знайти цих росіян, що підтримують Україну, а Волков каже, що їх насправді багато. Лише чомусь вони маскуються за жінками російських солдатів, які благословляють чоловіків на зґвалтування в Україні, чи в колонах православних священиків, які кроплять тих солдатів незрозуміло якою водою на викрадення українських дітей. Одним словом, звучав непереконливо для української делегації, але для данської - зовсім інша справа. Тут відчувалось велике прагнення знайти в Росії хоча би щось обнадійливе.

Медіа. У панельній дискусії медійників, де позицію України представляла Наталка Седлецька, зустрілися представниця Майкрософт, як представниці одного з Big Tech, що де факто зруйнували бізнес-модель медіа, німецький представник фонду прозорості журналістики, місією якого є відновлювати довіру до медіа у демократичних суспільствах, та головна редакторка Newsweek. У цій дискусії спочатку усе виглядало обнадійливо: Наталя користувалась можливістю кожної ремарки, щоби донести важливість і роль журналістів у висвітленні правди про жахливі воєнні злочини, котрі росія здійснює в Україні, чи про складнощі висвітлення життя на окупованих територіях.

Згодом, однак, стало зрозуміло, що питання довіри до медіа, як носія реальності, працює лише у тих суспільствах, де є війна (бо війна сама по собі дуже швидко розставляє речі на свої місця) або в суспільствах, де у принципі є високий рівень довіри, як то у Швеції чи Фінляндії. Всі інші суспільства є дуже вразливими до дезінформації. Представники панелі захоплювалися курсами з питань медіа грамотності та критичного мислення, до яких мешканців скандинавських країн привчають дуже змалку, але не відчувалося, що вони готові піти глибше, і побачити, що поляризація суспільства у США відбувається тому, що доходи у цьому суспільстві є надто поляризованими, рівень економічної нерівності зашкалює. Що рівень довіри у Данії чи Швеції - не тому, що там усі медіа — хороші, а тому що рівень рівності високий, довіра у суспільстві - висока, і до медіа — у тому числі. Але найбільше мене зачепила нестача уявлення про справедливість.

Модератор запитав у редакторки Newsweek, що вона думає про рішення Твіттера закрити акаунт Трампа. Її реакція була як представника медіа, що навіть на помилках не може навчитися: «мабуть коли вже Трамп загрожував соціальним вибухом нашому суспільству, це було виправдано, але в принципі це суперечить нашим стандартам, тому зараз могли би вже і відновити…» У мене виникає запитання — на підставі чого Твіттер мав би ухвалити рішення повернути Трампові ще одну можливість для його впливу? Чи Трамп помудрішав? Чи став більш відповідальним? Чи прогресував? Якщо ні - то чому би йому мали повертати його вплив? Це питання для усіх українців має бути просто принциповим, бо якщо таку відповідь спроєктувати на Росію — це означає, що при найменшій нагоді Захід буде готовим прибрати з Росії санкції навіть у тому випадку, якщо Росія не понесе відповідальності за скоєні перед нами злочини. Нестача усвідомлення причинно-наслідкового рядка: покаяння — прощення — прийняття і примирення — це просто лакмусовий папірець для будь-яких важливих змін у суспільстві.

Так само медійники обговорювали одну добру аналогію. Уявімо собі світ, в якому ВООЗ чи Центр за контролем захворюваннями не регулюють, коли носити маски, і ні, які ліки вживати і коли, а просто інформують громадян про пандемії і дають можливість кожному вести себе як забажає. Є шанс, що від пандемії в деяких країнах загинуло би ще більше людей. Медійники погоджувалися, що ліками може користуватися лише добре поінформований пацієнт. У випадку зі спожитком інформації медіа дуже часто поводяться як неадекватний Центр з контролю за захворюваннями. Вони вивалюють на середньої складності мислення громадян усе, що самі дізналися, і очікують, що люди мають самі розібратись, яку суспільну хворобу їм вилікувати. Це нагадує мені медіа в Україні, які описують діяльність олігархів як у пресрелізах і залишають регулювання їхньої діяльності державі, так ніби держава — не включає у себе медіа, які мали би бути здатні бути лідерами… Найбільшим розчаруванням події було мабуть усвідомлення, що навіть після Бучі, Бородянки, Маріуполя і Херсону, американські медіа будуть готові почути «і ту, і ту сторону», більше того з твердим переконанням, що «пропагандою займаються обидві». Цікаво, як вони собі уявляють можливість пропаганди єврейства під час Голокосту? І чи ставили би в одній статті лідерів єврейської спільноти, які намагались врятувати своїх людей тоді, і еліту нацизму?

Як не дивно, найменше з усього мені запам’ятався виступ президента Обами. Можливо тому, що в останні роки я дуже переоцінюю його досягнення — як представник своєї раси він зробив дуже багато, але для людства — занадто мало. У дусі цього, президент Обама, на жаль, називав війну в Україні конфліктом і кризою, і нових ідей чи рішень — нецензуровані думки про які якраз би міг собі дозволити експрезидент однієї з головних країн світу — на жаль не запропонував. «Українці об'єдналися не лише навколо свого суверенітету, але навколо своєї демократичної ідентичності. Вже очевидно, що ця війна — надовго, і подальший розвиток подій не може передбачити ніхто. На жаль беззаконня путіна — не є унікальним…» і переключився на інші проблеми світу.

Найприємнішим спогадом контентної частини самміту залишаться виступ президента Зеленського і tribute Мадлен Олбрайт.

Президент України пристрасно говорив про те, як багато і як мало можуть значити слова, які не є підкріпленими діями. Перераховував різноманітні угоди, які порушила Росія, і щодо яких і досі немає адекватної реакції з боку світової спільноти. Наскільки справедливим і важливим для українців було би рішення ЄС щодо надання Україні статусу країни-кандидата до ЄС. Апелював до необхідності постання справедливості - за кожну тортуру, зґвалтування, смерть і депортацію. Зворушливим був момент привітання української делегації активістів України в Данії, яких люб’язно запросив оргкомітет Копенгагенського самміту демократій, і контакт з президентом після його виступу. Ніби у космосі зустрілись. Боротьба продовжується.

Про що говорили недостатньо?

Про безпрецедентність нападу ядерної держави на ту, яку роззброїли і за яку мали заступитись гаранти — згадування Будапештського меморандуму мало би бути більшою і чеснішою рефлексією, бо це корінь більшості наших проблем сьогодні.

Недостатньо говорили про покарання і репарації, про демілітаризацію росії - на місці модератора, я би у першу чергу задавала ці питання команді Навального, щоби проявити для світу їхню позицію з цих питань. Я особисто ще не знайшла росіян, готових нести відповідальність, у тому числі матеріальну, за завдану шкоду стільком народам, включаючи Україну.

Недостатньо уваги було приділено сценаріям перемоги України над Росією і розпаду Росії - у той час, як кожен другий спікер говорив про важливість перемоги України, слова про перемогу залишалися абстрактними

Я запитала у одного зі спікерів, чи вірить він у перемогу України — і зрозуміла, що мало не образила, бо ніби «звичайно, вірю». Але коли запитала, а як саме Україна має зберегти життя своїх воїнів, як саме має перемогти — відповіді не почула, бо її немає. Перемогти маємо якось. Чудом.

У медійних дискусіях мені забракло теми культури і усвідомлення кореляції між культурою і суспільною агресією, між культурою і довірою до інституцій, між культурою і формою лідерства та урядування.

У дискусіях про демократію і технології, забрало усвідомлення зв’язку між ставленням до захисту особистих даних і базовою чесністю, етикою у суспільстві. Якщо у суспільстві немає етики, то про який захист даних може йти мова? Якщо на базовому рівні у суспільстві не переважає чесність — про яку довіру до медіа, уряду, чи бізнесу може йтися?

У дискусіях про Китай, не корелювали, що Китай точно стане проблемою номер один, якщо не вирішити проблему номер 0.1 — а це Росія. Перемога України може зупинити Китай від помилок, а світ від катастрофи, але поразка України — точно означатиме поразку усього вільного світу.

Була рада, що особливу увагу організатори саміту приділили Мадлен Олбрайт, сподвижниці демократії, що у цьому році залишила цей світ. На завершення першого дня події Дерек Мітчел, голова Національного інституту демократії, який є наступником Мадлен Олбрайт, поділився спогадами співпраці з Madam Secretary, що завжди просила себе називати просто Мадлен. Емігрантка, родина якої втекла від фашизму до США, вона усе життя спинним мозком вміла відчувати ворогів і була однозначною у своєму діагнозі щодо 21-го сторіччя: фашизм повертається. Разом з тим вона була оптимісткою, яка багато журилася, людиною непересічного гумору, яка завжди особливо підтримувала жінок (вважаючи, що у пеклі - особливе місці для жінок, що не підтримують інших жінок) і молодих людей. «Чим старшою я стаю, тим молодшими є мої вчителі», — любила вона казати. За кілька місяців до смерті, вона так сформулювати важливу сентенцію про життя: «Життєстійкість духу (значно більше ніж блискучість розуму) є найважливішим елементом цілісного життя. То ж взуваймося, берімо в руки палицю, якщо потрібно, і йдемо до мети».

У всіх нас точно багато роботи попереду!

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X