Українцям варто стати злопам’ятними. І ось чому

25 червня, 02:10

Росія прийде з новою війною саме до тих і туди, хто і де дозволив собі пробачити навіть найменше зло. Заплющив очі на тих, хто звик решать вопросы

Путін цими днями мав би радіти. Дивіться, вісім років тому захопив частину території країни, яка на той момент була обікраденою законно обраним президентом і не мала нового легітимного. Тобто, на сусіда-злидня з невизначеним світоглядним напрямком. Чотири місяці тому напав уже не на геополітичного злидаря, але — все одно на країну, яку Захід тримав на довгій дистанції. Відтепер він воює й завдає збитків уже державі-кандидату на членство у Європейському Союзі. Зі зростанням статусу ворога повинна зростати й самооцінка агресора.

Відео дня

Тим часом українцям, особливо активним, із націонал-демократичною позицією, котрі щиро бажають своїй країні миру й процвітання, радіти зі зміни статусу зарано. Не тому, що звідусіль чується про лише перші кроки, довгий шлях та успішну домашню роботу кандидата задля повернення в європейську родину. А через те, що ані кандидатство, ані навіть повноцінне членство в ЄС не зупинить агресивних планів Росії. Ризикну припустити: навіть українське членство в НАТО нічого не зробить для того, аби наші вороженьки згинули, як роса на сонці.

Звичайно, спершу ЗСУ треба зупинити наступ російського війська, далі — повернути своє і зрештою відновити кордони станом на березень 2014 року. І вже потім почати виконувати оті самі озвучені сім пунктів домашньої роботи та йти в Європу озвученим довгим шляхом. Росія не заспокоїться, зализуватиме рани й готуватиме реванш незалежно від прізвища господаря Кремля.

Оптимістичним прогнозам про неминучий розпад РФ до межі середньої полоси Росії, а отже — про її послаблення й виснаження теж не варто вірити. Адже всі підкорені за триста з гаком років території, котрі тепер вважаються суб'єктом федерації, залежні від центру фінансово та ідеологічно. Буряти, татари, башкири, комі-перм'яки, адигеї, евенки та інші народи, які в Росії презирливо іменують малими, вже давно втратили історичну пам’ять про те, як колись самі хазяйнували своїми громадами на своїй землі. До всього, їхнє життя прямо залежить від розподілу федерального бюджету. Почнуть процес розвалу Росії — рубатимуть гілку, на якій сидять. На жаль, до таких правил їх довели.

Зі зростанням статусу ворога повинна зростати й самооцінка агресора

Але виконувати згадане вище домашнє завдання від Європейського Союзу означає те саме для української влади загалом та кожної її гілки окремо. Стосується закид не чинної — будь-якої української влади. Тривале перебування під російським впливом, зокрема — інформаційним й світоглядним, привчило владців у центрі та на місцях, незалежно від партійної приналежності і прізвищ, не вирішувати питання, а саме решать вопроcы. Тобто, жити, рости й діяти в радянській, пострадянській, і в обох випадках — російській та проросійській світоглядній системі координат. А міняти правила — позбавлятися звичних та гарантованих годівниць лише для наближених до потрібних тіл.

Російські правила гри описані одним реченням: своїм усе, іншим — закон. Виступаючи на Майдані під час прощання з загиблим від російської кулі київським активістом Романом Ратушним відома акторка Римма Зюбіна проілюструвала це, сама того не розуміючи. Вона визнала: ті, хто народився в СРСР, здебільшого б не ризикнули витрачати час, сили та мізерні ресурси на боротьбу з незаконними забудовами Протасового Яру. Причина — чітке розуміння рівня корупції. Немає смислу починати бій, якщо всі, кому треба, вже все порєшалі з усіма, хто може порєшать. Незаконні забудови — та й не лише забудови! — зазвичай підтримуються впливовими особами в прокуратурах, судах, правоохоронних органах, владних кабінетах. Це не загальні слова, за бажанням тому можна знайти безліч прикладів. Але Роман Ратушний, маючи в своєму юному віці точно такі ж знання та розуміння гнилості системи, плюнув на це. І переміг у нерівній боротьбі.

Знаєте, що прикро? Навіть після публічної обіцянки мера Києва Віталія Кличка зберегти зелену зону від забудови, а отже — підтвердити Романову перемогу, все одно звучали побоювання повторної спроби захопити Протасів Яр. Мовляв, яскравий активіст загинув, зате корупціонери нікуди не поділися. Й цілком можуть готувати реванш. Не тут, так там. Не сьогодні, так завтра.

Отже, в своєму реваншизмі українська корупція всіх рівнів суголосна й солідарна з реваншизмом російським. Аби чинити опір, українці мали би нарешті стати злопам’ятними. Для прикладу, колишні очільники й члени проросійських партій та організації лише за сам такий факт у біографії, за те, що мали партійний квиток і виступали з проросійськими заявами, не повинні мати права створювати будь-які інші партії. Або, створивши їх, не мати права брати участь у виборах. З такими плямами в біографії неможливо обіймати посади на державній службі — навіть туалетним працівником у котрійсь із районних рад. І так — по всіх напрямках.

Про план повоєнної відбудови України говорять щодня. Зі слів спікерів, від Заходу очікуються величезні, захмарні суми з купою нулів. Так ось. Якщо десь на якомусь рівні до розподілу та освоєння цих коштів буде допущений хоча б двоюрідний брат депутата Верховної Ради, все одно від якої партії, або родич якогось силовика, прокурора, судді чи іншого місцевого князька, якщо бодай десь у одному окремо взятому випадку спрацює принцип особистої відданості — все, Україна програла. Домашню роботу не зроблено.

І Росія прийде з новою війною саме до тих і туди, хто і де дозволив собі пробачити навіть найменше зло. Заплющив очі на тих, хто звик решать вопросы. Та вирішив, що злопам’ятність — більше зло, ніж проросійські погляди та кум при посаді, з яким можна і треба домовлятися.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X