"Російська рулетка" для української влади

18 травня 2017, 13:21
6074
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Розконтачені однокласники, хлопці з нашого двору та ще 468 варіантів коктейлю з цукрової вати

Заборона на території України російських соціальних мереж «Одноклассники» і «ВКонтакте», інтернет-сервісів «Яндекс» і «mail.ru», а також бухгалтерської програми «1С» і антивіруса Касперського терміном на три роки начебто рухається у фарватері української державної політики, спрямованої на захист країни в умовах складної та виснажливої гібридної війни. Однак одночасно цей указ президента № 133/2017 породжує величезну кількість політичних і соціальних викликів, з якої причини може розглядатися як індикатор професійної управлінської й політичної компетенції української влади як такої, українського держапарату і української політичної еліти.

1. Велика частина заборонених сервісів і продуктів – це частина пострадянської маскультури, масової свідомості та масової комунікації. Це електронні агенти політико-ідеологічної реальності, відомої під іменем «Русского Мира», це «гармати» інформаційно-психологічної та когнітивної війни, мережі вербування «ополченців», гопників і «тітушок», інструмент конструювання «історичної пам'яті» – «спільного минулого» і «спільного сучасного». Саме це середовище ефективно генерує специфічні загальні емоції, «ватяний дискурс» і «нову слухняну більшість» – вірнопідданих громадян, для яких «Путін завжди правий», «ми один народ», «яку країну втратили!», «Спасибо дєду за побєду» , «на Берлін!», «Одеська Хатинь», «Америка напала на Росію на Донбасі» і т.д.

2. Одночасно перераховані сервіси – це зручні комунікаційні інструменти, ефективних аналогів яким в Україні не створено (в Кремнієвій Долині – інша річ). А блокування пошуковика «Яндекс» – удар по українським інтелектуалам.

3. Той факт, що чотири проекти із заборонених абсолютно прозорі для російських спеціальних служб – не чиїсь підозри й припущення, про це кілька разів заявлялося на офіційному рівні. В умовах гібридної війни, а особливо в умовах збройного конфлікту, подібні ресурси можуть бути використані (і використовуються) стороною, яка має вплив на засновників і власників проектів. Хоча чимало випадків, коли «ВКонтакте» ставав ефективним засобом спілкування і самоорганізації для українських добровольців і волонтерів, заблокованих в інших мережах.

Будь-які заборони в інтернеті - це неефективно. Влада, що йде на такі кроки, відразу набуває іміджу ретроградів з минулого

4. Для України, відомої в світі як батьківщина безлічі просунутих «айтішників», це справжня ганьба – не створити жодного популярного хоча б на пострадянському просторі інтернет-сервісу або мережі. За ідеєю, і «ВКонтакте», і «Яндекс», і багато чого ще могло бути створено українськими програмістами і інтернет-бізнесменами. Але українська провінційність, несуб'єктність, колоніальний синдром проявляються також і в «айті-несуб'єктності»: українці стали хорошими виконавцями, робочою силою, «неграми», «віддаленниками», «аутсорсерами», але поки не реалізувалися як ті, хто конструює і створює інтернет -реальність, як ті, хто встановлює правила гри і критерії оцінок. (Автору цих рядків особисто відомо кілька проектів, створених в Україні, які могли б стати гідними альтернативами не тільки «ВК» або «ОК», але навіть «Фейсбуку». Але вони не реалізувалися або НЕ розкрутилися через хижацькі установки держави і відсутність сприятливого середовища для чесного підприємництва).

5. Віковічна українська несуб'єктність проявилася також і в долі національної доменної зони «.UA»: в більшості країн доменні імена в своїй зоні – це основа інтернет-простору. В Україні ж зареєструватися на «.UA» складно і дорого, більшість українських сайтів зареєстровано на «.COM», «.COM.UA», «.ORG.UA» тощо. Це теж не предмет для національної гордості. (Реєстрація та підтримка доменного імені в зоні «.UA» в українських хостерів коштує в 11 разів дорожче, ніж в зоні «.RU», в 6 разів дорожче, ніж в зоні «.COM.UA», в 4 рази дорожче, ніж в зоні «.COM».)

6. Які б не були плюси і мінуси заборони в Україні російських інтернет-сервісів, дорога ложка до обіду, а будь-яка заборона – на часі. Наприклад, в 2014-2015 роках, на хвилі обурення, викликаного анексією Криму, війною на Донбасі, історіями з обороною Донецького аеропорту і двома котлами, подібна заборона була б зрозумілою, логічною, не мала б великого протестного потенціалу. Зараз же вона посилює і без того велике роздратування в суспільстві. Виведення суспільства із зони комфорту шляхом подібних рішень можна пояснити або в критичних ситуаціях, або в ситуації економічного розквіту і розвитку. В умовах стагнації, деградації і депресії подібні протести підривають довіру до влади не тільки через самі заборони, а й тому, що в критичній ситуації влада не має відповідей на ключові запитання суспільно-політичного та економічного розвитку, але зате знає все на тему – що і коли треба заборонити або обмежити. Брати приклад в цьому питанні з російської влади недоречно (хоча складне запитання: а в яких доречно?).

7. Будь-які заборони в інтернеті – це неефективно. Влада, що йде на такі кроки, відразу набуває іміджу ретроградів з минулого. Про це знають навіть в Росії, де Роскомнадзор став синонімом цензурного комітету в період розквіту останнього. Правда, на цій темі забавно «попалили» кілька російських чиновників (включно із заступником міністра зв'язку), які намагаються законодавчо заборонити обходити заборони в російському інтернеті. Але українських користувачів вони раптом почали вчити користуватися «анонімайзерами» та іншими антицензурними досягненнями.

8. Несподіваним викликом російській владі стала «школота» – студенти і старші школярі, що вийшли в Москві на протестний мітинг 26 березня. Цікаво, чи здатне відлучення від рідного для переважної більшості школярів «ВКонтакте» і неосяжної фонотеки цієї мережі мобілізувати їх на протест і непокору? Взагалі, куди перейдуть спільноти з «Однокласників» і «Вконтакте»? Школярі – у «Фейсбук», а «хлопці з нашого двору», домогосподарки і гламурні тітоньки – в «Інстаграм»? Як би там не було, подібні рішення можуть порушити велику і найпроблемнішу в політичному відношенні частину суспільства: відносно аполітичних обивателів, що сприймають лише матеріальні чинники і балансують на межі лояльності та нелояльності до режиму.

9. Чи має українська влада технічні можливості реально заблокувати заборонені мережі й сервіси? Чи ті зможуть працювати через анонімайзери або у вигляді мобільних додатків на смартфонах? Судячи з усього, головним наслідком заборони стане не стільки удар по можливості спілкуватися в цих мережах, скільки призупинення діяльності і вигнання юридичних осіб, що підтримують ці сервіси, з України. Виходить, мова пішла про переділ ринку? Але хто на нього прийде тепер?

10. До речі, указ Порошенко може досить сильно вдарити по ресурсам, що блокуються, не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Логіка російського, білоруського або емігрантського користувача може бути приблизно такою: на «Однокласниках» я вже не зможу спілкуватися зі своїми однокласниками, які живуть в Україні. Так, їх всього кілька, але неприємно. Може, мені перейти на якийсь інший ресурс? Або так: я, звичайно, рідко їжджу в Україну, але коли я там буду перебувати, не зможу читати свою поштову скриньку на «mail.ru». Може, мені перейти на щось менш вразливе?

11. Заборона трансляції російських телеканалів в 2014 році була логічною і передбачуваною. Було пояснено, що вони зі ЗМІ перетворилися на інформаційну зброю. Тут же задовільних пояснень не було. Найбільший мінус нинішнього рішення, та й взагалі – найбільша проблема нинішньої української влади в цілому – небажання (нездатність? Відсутність розуміння такої необхідності?) розмовляти з суспільством. Дохідливо і послідовно пояснювати логіку тих чи інших політичних рішень, особливо непопулярних (а в умовах війни більшість рішень непопулярні). Замість вибудовування солідарних відносин держави і суспільства, замість політики самообмежень з боку влади бачимо невиразні, погано підготовлені, емоційні рішення що не вкладаються в велику стратегію, наслідки яких не продумані.

Логічним було б до оголошення рішення детально пояснити суспільству, чому і навіщо це робиться. Чи то тому, що на «Однокласниках» і «Вконтакте» великий рекламний потік, на якому заробляють аж ніяк не українці? Чи то тому, що ці сайти і сервіси пропагують війну, розпалюють українофобію, применшують суверенітет України? Чи то тому, що персональні дані українських громадян зберігаються за межами України (саме з цієї причини в Росії в кінці минулого року заборонили мережу «LinkedIn»)? Чи то тому, що приватне листування користувачів, включно з бійцями АТО, можуть читати ФСБ і ФАПСІ? Чи то тому, що ці мережі використовуються для вербування «гарматного м'яса» для ЛДНР? Чи то тому, що в цих мережах чимало критики дій української влади?

Якщо пояснення немає, роздратування і емоційного негативу буде більше рази в два. А на тлі всієї проблемної ситуації в країні кількість негативу може стати критичною. Втім, може і не стати, оскільки соціальні мережі - це не ЗМІ, а сервіс з самонаповнюваним контентом. Загалом, українська влада знову затіяла зіграти з долею в «російську рулетку» ...

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Food&Drink

Вчора, 15:37

thumb img
Дієта апокаліпсису. Вчені назвали п'ять продуктів харчування, які зникнуть через глобальне потепління
Культура

Вчора, 23:34

thumb img
Дозволити змінити свідомість? Що дивитися на фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA-2019
LOL

Вчора, 14:38

thumb img
Заворожуюче. Знімок українця потрапив до 26 найкращих фотографій, зроблених за допомогою дрона