Богдан та російська мова. Кому потрібні ці обіцянки?
Питання мови ніколи не піднімалося росіянами як ключове. Вимоги у них інші та конкретні
Мабуть, можна обіцяти будь-що під час війни з метою розкладу та деморалізації супротивника.
Власне, Росія це робила і робить постійно, беручи території часто «без бою».
Але при цьому не можна забувати за жодних обставин, що Росія прийшла сюди зовсім не заради російської мови та її захисту.
Їм це все байдуже. Саме тому вони не «захищають» російську мову у Середній Азії, бо в цьому хиткому регіоні будь-які рухи можуть бути використані Китаєм, котрий і так «підминає» під себе сусідів.
До речі, питання мови ніколи не піднімалося росіянами як ключове. Вони, звісно, періодично згадують про мову у контексті «наших б’ють», але вимоги у них інші та конкретні: їм потрібні гарантії присутності в Україні та гарантії визначального впливу на Україну. Їм не потрібна просто російська мова у Донецьку. Їм потрібні: республіки, «народні міліції», право «геополітичного вето». Якщо вони це все одержать, то їм, загалом, не принципово, який статус буде у російської. Зрештою, вона тоді продовжить своє проникнення через ЗМІ.
Ну і що таке російська мова у Донецьку? Ви справді думаєте, що когось влаштує ситуація у Донецьку — російська, у Львові - українська, а Київ — десь посередині? Очевидно, ні. В Україні відсутні регіони із чіткою лінгвістичною ситуацією. Всі регіони — мішанина російської, української та усіх форм суржиків та діалектів. І мова тут часто не засіб комунікації, а спосіб ідентифікації. Якщо поспілкуватися з «руськомірцем», то для нього Київ — російське місто. Львів — російське місто і так далі. І там має бути скрізь російська.
Навіщо обіцяти те, що від тебе, власне, ніхто не просить? Так, так можна заробити певні політичні бали. І на сході — теж. Але війна — це зовсім не про це. Це чиста геополітика.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
