Росіяни були у захваті. Що сталося з Amnesty International? — американський військовий історик

16 серпня, 13:03
Макс Бут: Amnesty International покладає вину на жертв (Фото:awliberty.org)

Макс Бут: Amnesty International покладає вину на жертв (Фото:awliberty.org)

Автор: Макс Бут

У своїй колонці для The Washington Post військовий історик Макс Бут намагається розібратися в тому, що стоїть за останнім скандальним звітом Amnesty International щодо України

У лютому Amnesty International, одна з провідних світових правозахисних організацій, позбавила Олексія Навального, можливо, найвідомішого у світі політв'язня, статусу «в’язня совісті». Amnesty International, мабуть, діяла у відповідь на скоординовану кампанію тиску з боку проросійських тролів, що вказують на те, що Навальний, безстрашний критик Володимира Путіна, колись поділяв деякі російські націоналістичні погляди. У травні організація відступила, назвавши Навального «в’язнем совісті» та вибачившись за зняття цього статусу.

Відео дня

Тим не менш, Amnesty International, схоже, нічого не навчилася з того, що мало б стати протверезним досвідом. Вона, як і раніше, демонструє спантеличливу та неприпустиму упередженість щодо ворогів Путіна. Днями організація виступила з морально короткозорою заявою, в якій звинуватила українські сили у «порушенні законів війни» шляхом «створення баз та експлуатації систем озброєння в населених пунктах, зокрема у школах та лікарнях».

Росіяни, які розв’язали неспровоковану агресивну війну, були передбачувано у захваті, а українці, які борються за порятунок своєї країни від нещадного та кровожерного ворога, також передбачувано стурбовані.

Голова українського офісу Amnesty Оксана Покальчук із обуренням звільнилася, написавши у Facebook, що організація не дала Міністерству оборони України достатньо часу для відповіді на звинувачення. «Організація створила матеріал, який звучав як підтримка російських наративів, — зазначила Покальчук. — У результаті дослідження, яке прагне захистити мирних жителів, стало інструментом російської пропаганди».

Росіяни, що розв’язали неспровоковану агресивну війну, були передбачувано у захваті

Справді, російська місія у Женеві написала у Твіттері, що «коли цивільний ім) використовується у військових цілях, він перетворюється на законну ціль для високоточного удару. Україна продовжує це робити, але тепер навіть @amnesty не може з цим впоратися». Посольство Росії в Лондоні, яке нещодавно закликало до страти українських військовополонених, втрутилося, заявивши, що звіт Amnesty — це саме те, про що Росія говорила весь цей час.

Я сподіваюся, що у співробітників, керівників та членів ради директорів Amnesty принаймні залишилося достатньо морального чуття, щоб відчувати збентеження через те, що їхні дослідження використовуються для виправдання військових злочинів. Сама Amnesty веде хроніку варварських дій Росії, зазначаючи, що «використовуючи невибіркову зброю, таку як касетні боєприпаси в населених пунктах, зокрема в таких містах, як Харків та Чернігів, російські сили вбивали мирних жителів та руйнували житлові будинки, зокрема багатоквартирні будинки».

І все ж тепер Amnesty припускає, що Україна якимось чином викликала цю жахливу жорстокість, розмістивши війська у своїх містах. Що мала робити Україна? Не захистити свої міста і дозволити Росії зайняти їх без бою? Це просто піддало б українців жахам російської окупації, результатом якої стали обвинувачення, що заслуговують на довіру, у вбивствах, зґвалтуваннях, грабунках, масових депортаціях та інших мерзенних злочинах.

Це правда, що одна з причин, через яку українські збройні сили ведуть бойові дії в міських районах, полягає в тому, що ці райони мають сильні оборонні позиції. Але навряд чи міжнародне право зобов’язує Україну здавати свої міста. Марк Гарласко, ветеран розслідування воєнних злочинів, написав у Твіттері, що Amnesty International неправильно зрозуміла закони війни: «Україна може розміщувати війська у районах, які вони захищають, особливо у містах. Немає необхідності стояти пліч-о-пліч у полі — зараз не 19 століття».

Україна справді несе відповідальність за захист цивільних осіб від бойових дій, наскільки це можливо, і вона це робить. Українська влада закликає і навіть наказує мирним жителям залишити райони, які зазнали нападу Росії, і допомагає їм зробити це, незважаючи на постійну загрозу бомбардувань. (У квітні російська ракета влучила у заповнений біженцями вокзал на сході України, внаслідок чого загинуло не менше 50 осіб).

Немає даних про навмисні напади українців на мирних жителів в окупованих Росією містах, таких як Херсон, як це зазвичай роблять росіяни на території України. Українці також не використовували мирних жителів як живий щит для стримування нападів, як це часто роблять такі групи, як ХАМАС та Ісламська держава. Насправді така тактика виявиться абсолютно неефективною проти російських генералів, які не дбають про життя своїх солдатів, а тим більше про українських громадян. Amnesty International покладає провину на жертв, припускаючи, що російські атаки на міські райони якось виправдовуються присутністю українських захисників.

Пізніше, після скандалу, Amnesty опублікувала заяву, в якій йдеться, що вона «глибоко шкодує про страждання та гнів», які викликав її звіт, але «ми повністю підтримуємо наші висновки». Аньєс Калламар, генеральний секретар Amnesty, лише посилила ситуацію своїм жалісливим твітом, в якому звинувачувала «українських та російських бандитів і тролів у соціальних мережах» у «нападі на розслідування @amnesty» та поширенні «воєнної пропаганди, дезінформації та недостовірної інформації». Тож тепер Amnesty звинувачує не лише Росію, а й Україну у поширенні «дезінформації»?

Це ще одне свідчення того, що хибна логіка моральної рівноцінності глибоко вкоренилася у свідомості Amnesty International. Шкода, що Amnesty підриває довіру до себе, тому що вона, безперечно, приносить багато користі, викриваючи порушення прав людини в усьому світі. Але доки Amnesty не відмовиться від своїх образливих звинувачень на адресу України — як раніше вона відмовилася визнати Навального в’язнем совісті — вона не заслуговує на серйозне ставлення до себе. І вона, безперечно, не заслуговує на більшу кількість індивідуальних пожертвувань, які вона використовує для підтримки своїх помилкових висновків.

Переклад НВ

Повну версію тексту читайте на The Washington Post

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X