Що скаже Путін в Нью-Йорку

34 коментувати
Що скаже Путін в Нью-Йорку
Єдина карта, яку Росія може розігрувати на сесії Генасамблеї ООН, - сирійська

Від Путіна різко відвернулася фортуна. 15 років щастило, як божевільному: і високі ціни на нафту, і війна в Іраку на його користь спрацювала, і нікчемність західних лідерів, і Буш, і ідіот Янукович – все йшло йому в скарбничку. Але раптом, як у казці про рибака та рибку, «золота рибка» відвернулася і все пішло шкереберть.

Мало того, що в Україні його плани провалилися, так ще й ціни на нафту впали. Речі не пов'язані між собою, але сталися одночасно. І нічого з цим не поробиш.

Не щастить російському президентові. Тим не менш, раптово на обрії знову з'явився привид колишньої везіння: в той самий момент, коли він знаходиться в найнеприємнішій ситуації, в Сирії відбувається різке загострення конфлікту. В Європу рвуться сотні тисяч біженців.

Для Путіна все складається відмінно. По-перше, Європі не до України. По-друге, там не знають, що робити. По-третє, у нього в наявності військова база в Сирії і особливі відносини з Башаром Асадом. Так що він знову біля керма і може виступати не жалюгідно виправдовуючись, а в ролі господаря становища.

Таким чином, єдина карта, яку Росія може розігрувати на майбутньому сесії Генасамблеї ООН в Нью-Йорку – це, звичайно ж, не українська карта (де сказати абсолютно нічого й розраховувати на чиєсь співчуття не доводиться), а сирійська.

Цю сирійську карту Путін зобов'язаний розігрувати. Але тільки, що це за карта? Ніхто вже не розуміє, що там відбувається: війна всіх проти всіх, сотні тисяч вбитих, мільйони біженців і т. д. Що може сказати Росія, крім розповідей про те, що ІДІЛ – це погано? Що вона може запропонувати?

Воювати проти Асада Путіну не з руки. Йому, звичайно ж, начхати на нього (як, втім, і на Україну, і на ІДІЛ, і на Сирію), але йому не начхати на своє слово

Наскільки я розумію, теоретично РФ могла б запропонувати три речі.

По-перше, полегшити європейський тягар розміщення біженців і прийняти частину з них в Росії. Європа, звичайно, такій пропозиції аплодувала б, однак інтернаціональні громадяни Росії і затяті антифашисти - ні. Крім глибокого і щирого обурення і здивування, ця заява нічого б не викликала.

Вся психологія російського суспільства по відношенню до Сирії обмежується лише зловтіхою (не щодо проблем Сирії, до яких усі глибоко байдужі, а щодо Європи), сльозами невинних сирійських дітей країну Достоєвського не проймеш. Мовляв, отримаєте, гади. Ви танцюєте, а ми в куточку сидимо і лапки потираємо. Це консенсусна позиція серед росіян, тому рішення прийняти біженців означає піти проти громадської думки. Та й скільки їх взяти? Кілька тисяч – будь ласка. Кілька сот тисяч – та ви що, з глузду з'їхали?

До цього потрібно додати, що сирійські біженці найменше прагнуть до Росії. І змусити їх сюди приїхати можна хіба що зброєю. Адже біженці біжать навіть не в Угорщину, а виключно в Німеччину і непогано, щоб у Швецію з Данією. Тобто, вони добре розуміють, з якого боку масло на бутерброді, тому в Росію їх і калачем не заманиш.

Таким чином, цей варіант відпадає.

По-друге, приєднатися до коаліції, котра воює проти ІДІЛ. Теж непогано, як для Заходу, так і для Путіна, який виявиться хорошим хлопцем. Але є маленька деталь: західна коаліція, яка воює проти Ісламської держави, одночасно воює і з Асадом.

Воювати проти Асада Путіну не з руки. Йому, звичайно ж, начхати на нього (як, втім, і на Україну, і на ІДІЛ, і на Сирію), але не начхати на своє слово. Втрачати престиж, втрачати амбіції і військову базу, втрачати союзника і свій особистий віртуальний капітал – цього він не може собі дозволити.

Навпаки, він всіляко захищає Асада. Його пропозиція може звучати наступним чином: якщо коаліція змінить свій фронт щодо Асада і повністю зосередиться на зовнішньому ворогові (ІДІЛ), то ми цілком можемо з нею співпрацювати. Але це поставить у те ж незручне становище пана Барака Обаму та інших. З якого їм дива втрачати своє обличчя, змінювати свою політику і відмовлятися від своїх слів? Вони не збираються цього робити. Перше ж посилення військової присутності Росії в Сирії на боці Асада і проти ІДІЛ викликало аж ніяк не вдячність з боку американців, а критику і додаткове невдоволення.

Так що варіант вступити в коаліцію прекрасний, і всі одразу забудуть, що Путіну не подають руку, і переступлять через ситуацію з Україною. Ти тільки вступай у нашу коаліцію, яка і проти ІДІЛ, і проти Асада, але аж ніяк не в ту, яку ти вигадав.

По-третє, найголовніша допомога, яку Путін теоретично може надати в Сирії – це направлення військового контингенту для боротьби з Ісламською державою.

Адже що росіяни будуть робити в антиІДІЛівскій коаліції? Давати розумні поради? Дякую, не треба. Дипломатично засуджувати ІДІЛ? Самі вміємо. Бомбити? Так, загалом, теж не треба, самі вміємо, і літаків вистачає.

Захід нічого не може зробити з Ісламським державою з однієї простої причини: він воювати не хоче. Ніхто не хоче посилати своїх американських, і вже тим паче європейських хлопців на війну в Сирії і приймати у себе вдома цинковий конвеєр. Якщо ти своїми російськими «ваньками» можеш цю амбразуру закрити, так вперед. Велике спасибі, Нобелівську премію миру і щодо України ми дуже сильно зробимо вигляд, що нічого не відбувається, навіть санкції знімемо. Ти нам російську парну телятину, а ми тобі сир.

Але Путін не може слати парну телятину. Не зрозуміють. Адже в Сирії гібридна війна не пройде. Там не відбудешся трьома сотнями або трьома тисячами головорізів і психічно хворих добровольців, які грають у реконструкторів, і одномоментними «укусами» регулярних військ. У Сирії потрібно воювати, тому що армія ІДІЛ – це не Збройні сили України. Це армія, яка до гібридної війні не пристосована і таких тонкощів не розуміє. Сотні тисяч психічно хворих шахідів приїхали з усього світу в Сирію та Ірак аж ніяк не з метою погратися в реконструкторів та обмінюватися гучними промовами в ООН. Вони приїхали з метою вмирати. Це справжні шахіди. І воювати з ними треба, щонайменше, як в Афганістані.

Тобто, Росія повинна не комсомольців і добровольців посилати в Сирію, як це відбувається в Донбасі, а велику армію. І воювати там треба довго і наполегливо – так, як воювали американці у В'єтнамі, а Радянський Союз в Афганістані або німці в Білорусі. Тобто, коли з кишлаку хтось вистрілив, його оточують, спалюють і добивають всіх, хто не загинув одразу.

Як відомо, американці програли у В'єтнамі, росіяни програли в Афганістані і навіть німці програли в Білорусі – правда, не радянській армії, а партизанам.

Таким чином, війна проти ІДІЛ – це довга і неймовірно кривава, а також абсолютно безглузда війна. Якщо ви ще хочете воювати проти ІДІЛ більш-менш гуманно, то тоді ви повинні покласти сотні тисяч своїх. Тому що в Афганістані росіяни поклали 15 тис., а американці у В'єтнамі поклали 50 тис. тільки завдяки тому, що місцеве населення клали мільйонами. За одного свого сто місцевих. Просто випалювали все навкруги, як німці в Білорусі.

Тоді можна відбутися для своїх відносно невеликими втратами. Але якщо ви хочете воювати по-європейськи, то потрібно класти сотнями тисяч.

Тим не менш, це все пусті розмови. Путін свою армію у Сирію ніколи не відправить. Це абсолютно виключено. Це буде Афган-2, який став катастрофою для Радянського Союзу, і Путін це чудово розуміє. Тому він не буде воювати в Сирії.

Військові і технічні фахівці, якісь відморозки і Мотороли, які втекли з України, - це можна. Але це ніщо. Якщо Путін хоче показати себе хорошим хлопцем, розвернути до себе Захід, то за рахунок дешевки цього не зробиш. Рахунок у тебе занадто великий. Гасити кредити нічим, крім як великої російської крові. Але в Росії ніхто тебе не зрозуміє. Це не Україна.

Воювати в Україні – це для росіян зрозуміло. Це ж не війна – так, нісенітниця, войнушка. І потім, це ж Україна, це ж брати. Воювати проти братів – це справа житейська і це по-людськи. Але воювати в якійсь Сирії? Та ще й разом з американцями? Класти наших хлопців проти якогось ІДІЛ? Цього в Росії не зрозуміє жоден чоловік. Тим більше до Ісламської державі в Росії немає ніякого ставлення – ані поганого, ані хорошого. Так, вони начебто погані і всіх вбивають, але, з іншого боку, вони проти американців.

Іншими словами, не наша це справа. Наша справа сидіти в холодочку, потирати лапки і тихо радіти, що вони там один одного винищують.

Така психологія російської людини. А що стосується мусульман, яких у Росії 20%, то там ситуація ще «краща». Влізти в мусульманську війну – це те, чого зараз особливо гостро «не вистачає» Росії. У Радянському Союзі можна було воювати в мусульманській війні, тому що думка узбеків і таджиків нікого не цікавила. А в Росії картинка зовсім інша. І втягування в мусульманську війну російської армії, яка великою мірою складається з мусульман, - це повністю виключено.

Так що ж може зробити Путін на Генасамблеї ООН? Про Україну говорити немає чого, треба говорити про Сирії. Але що саме? Біженців ми прийняти не можемо, в антиІДІЛівській коаліції брати участь не можемо (тому що вона не піде на наші умови) і воювати своїми силами в Сирії, зваливши на себе основний тягар війни, Росія вже точно не буде.

В такому випадку залишаються лише загальні розмови про союз всіх держав, про боротьбу з тероризмом, про те, що ми готові приєднатися, що потрібно підтримати законний уряд Сирії і т. д. і т. п. Ну що ж, непогано. Для промови цілком зійде. Але змінити реальну ситуацію зовнішньополітичного тупика подібна мова не зможе. Вона надає можливість без улюлюкання відстояти в ООН, зірвати якісь оплески, ввічливі посмішки і викрутитися з ситуації. Іншими словами, відстояти урок біля дошки без двійки. Але ніякого реального політичного просування це не дасть.


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Погляди   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.