Серйозна проблема для армії Росії. Що змінилося на війні — у повітрі

11 серпня, 12:35
Ексклюзив НВ

Після перерви в кілька тижнів — я повернувся до підготовки своїх оглядів. Для початку давайте перевіримо, що відбувалося, починаючи приблизно з 20 липня до теперішнього часу

Дипломатичний рівень

Нагорі у відносинах між Києвом та Москвою по суті взагалі нічого не змінилося. Дурень у Кремлі, як і раніше, наполягає на капітуляції України, ніяк не менше. Насправді все частіше ходять чутки про підготовку «референдумів» у Херсоні та окупованих частинах Запоріжжя та Донбасу — для приєднання цих територій до Російської Федерації. Українці не бачать причин, чому вони мають капітулювати, і Зеленський неодноразово наголошував, що у разі будь-яких референдумів жодних переговорів більше не буде.

Відео дня

У відносинах між Україною та Заходом мало що змінилося. Тобто, звичайно, Вашингтон щойно санкціонував ще одне передання озброєнь і техніки на суму $1 млрд, але насправді: і США, і інші члени НАТО, як і раніше, насамперед «думають про те, щоб подумати» надати озброєння Україні. Вибачте, дорогі українці: ви маєте почекати, бо це цілком відповідає «традиційному» способу ведення війн Заходом: боротися заради вигоди. А не боротися, щоби перемогти у війні.

А це означає: НАТО зайняте обдумуванням реакції Путіна, але передусім переозброюється, розміщуючи замовлення на нові системи озброєнь на сотні мільярдів «наліво і направо» — тому що це забезпечує прибуток їхній власній олігархії (яка, зрозуміло, ніколи не називають «пересічним» способом, а називають «приватними та корпоративними інтересами» і зазвичай продають публіці як «вищі національні інтереси»). Відповідно, тисячі старих танків і артилерійських знарядь залишаються на складах, і ви, українці, радійте — і не забувайте дякувати за кожної нагоди — за кілька десятків отриманих.

Принаймні домовленість щодо експорту української пшениці працює: наскільки мені відомо, останні 10 днів в Одесі завантажили свій вантаж сім-вісім суден, і ще як мінімум два — у Чорноморську. Перший уже наближався до Лівану кілька днів тому; від трьох до семи інших проходили російські перевірки в Стамбулі або збиралися їх проходити. Зважаючи на все, найчастіше судна йдуть з українських портів до Стамбула у складі караванів з 2−3 суден. Україна планує експортувати близько 3 млн тонн пшениці на місяць до кінця цього року: це вже призвело до значного падіння цін на пшеницю. Цікаво, що жоден із кораблів не йде в країни, де очікувався найстрашніший голод і найбільші проблеми, пов’язані з цим — такі, як, скажімо, Ефіопія, Сомалі…

Повітря

Тим часом безсумнівно, що росіяни «всуху» вичерпали свої запаси балістичних і крилатих ракет. Тобто: у них їх було набагато менше, ніж твердили Keystone copes у Москві (так автор називає Міністерство оборони Росії — НВ), і вони витратили майже всі. Це ще одна ілюстрація того, яким стратегічним прорахунком є ця війна для дурня в Кремлі насамперед.

Чистий результат: росіяни змушені використовувати все, що вдається зібрати на їхніх фабриках. Це приблизно 4−8 Х-101 і приблизно 4−8 крилатих ракет 3М54 «Калібр» — на місяць (і приблизно така ж кількість балістичних ракет типу «Іскандер-М»). Причини полягають не тільки в їхній ціні чи потужності заводів: виявилося, що вся подібна зброя дуже залежить від західної електроніки для належного функціонування; деталі стає все важче дістати, а китайські компанії неохоче постачають їх через страх перед західними санкціями.

Росіяни вичерпали свої запаси балістичних і крилатих ракет

Навіть коли росіяни розгортають балістичні та крилаті ракети, українська ППО досить добре організована та оснащена. Приклад: 8 серпня всі чотири «Калібри», випущені Чорноморським флотом, були збиті під час проходження району Одеси (один перехоплювачем ВПС України, три — наземною ППО). Перед цим останнього удару «Калібром» було завдано 24 липня (4 ракети, 3 з них збили) та 23 липня (4 ракети, 2 збили; ще дві поцілили по Одеському порту 23 липня).

Зважаючи на все, ВКС витратили і ті Х-22М, які були в робочому стані: я не чув про їхні удари вже близько місяця. Х-59М, як і раніше, є проблемою, тому що вони менші за розміром і часто використовуються проти цілей ближче до лінії фронту, що залишає українцям менше часу для реагування.

Не дивно, що ВКС повернулися до одного зі своїх демонстраційних озброєнь: Х-47 «Кинжал». Одна з таких ракет спрямували 7 серпня для завдання удару по військовому об'єкту у Вінницькій області. Ця ракета пікірує на ціль зі швидкістю близько 12 000 км/год, і українці, як і росіяни, а також увесь Захід, не мають засобів захисту від такої гіперзвукової зброї. Однак, як уже підказано в назві «демонстраційна зброя»: «Кинжал» не перебуває у виробництві, не є насправді «діючою» зброєю як такою. Весь «проект» складається з декількох балістичних ракет ОТР-21 «Точка», модифікованих для розгортання на МіГ-31М — передусім з пропагандистською метою. Ось чому відомо, що лише дві з них брали участь у бойових діях із 24 лютого.

Звісно, враховуючи, як мало у них зброї, що дає можливість завдати глибшого удару по Україні, майже напевно росіяни зроблять все, що в їхніх силах, аби підготувати ще кілька таких атак.

Водночас маса авіаударів ВКС, як і раніше, обмежується двома видами операцій.

Перший — це атака за старим добрим принципом «плі і молися» з Су-25 — як ніколи неефективна. Іноді різні експерти, навіть кілька професіоналів, які в темі, намагаються стверджувати зворотне в соціальних мережах. Наприклад, кілька днів тому, хтось із таких фахівців пояснив, що точність «плі й молися» «аналогічна точності БМ-21». Звичайно, «все залежить від типу боєголовки, яку використовують». А що, навігація не важлива, містере Червона Зірка? Ну, якщо так, то досить дивно, що росіянам вдалося захопити навіть два квадратні метри України. Вибачте, літаючі червоні зірки: поки не доведено зворотне, я вважаю за краще залишатися при своїй думці і роблю висновок, що це корисно тільки для однієї мети — врятувати ваші зади від того, щоб вони не стали ще одним зразком вантажу-200.

Інший тип авіаударів ВКС — SEAD (ППОП). SEAD (ППОП) розшифровується як «придушення протиповітряної оборони противника» — і я не дуже здивуюсь, якщо більшість із вас нічого не чули про те, що росіяни минулого місяця проводили масштабну операцію SEAD проти української ППО на сході. До таких операцій ВКС залучили великі з'єднання — понад 20 літаків, зокрема літаючі командні пункти Іл-20М, СРДЛО А-50 (російською «ДРЛО»), літаки радіотехнічної розвідки Су-24МР, Су-34, оснащені САП-14 та інші контейнери РЕБ, Су-35, озброєні Х-58, і Су-34, озброєні Х-59М. День у день. Наскільки я можу судити, всі зусилля закінчилися великим провалом: майже нікуди вони не влучили, а українська ППО вздовж лінії фронту залишилася неушкодженою. Не те, щоб її було «достатньо» або вони «збивали б усе, що трапляється їм на шляху», але у ВКС досі немає жодної свободи дій над лінією фронту. Це псує всі зусилля Росії в Україні. До того ж дуже сильно.

Тим паче, що саме російська наземна ППО перебуває під сильним тиском. Досить часто: має серйозні проблеми. У середині та наприкінці липня ми бачили, як росіяни намагалися захистити свої передові штаби та склади за допомогою комбінації таких систем, як С-300, С-350, С-400, ЗРК «Бук», «Тор» і «Панцир».

Виявилося, що Wunderwaffen S-300 та S-400 були значною мірою марні, тому що українці регулярно придушували їх. Кожен дивізіон С-300 (або ЗРК на військовому жаргоні) має тільки одну РЛС управління вогнем/підсвічуванням 30Н6Е і може одночасно вражати лише 6 цілей.

Щоразу, коли українці об'єднували, скажімо, 6 ракет M32A1 з однієї зі своїх пускових установок M142 HIMARS з 1−2−3 (або більше) іншими ракетами, у них виникала проблема протидії всім цілям, що зустрічаються на їхньому шляху. С-400 трохи краща, але страждає через дуже обмежені запаси ракет 9М96ДМ з активним радіолокаційним самонаведенням.

Справді, більшість зенітно-ракетних комплексів С-400, дислокованих в Україні, оснащені лише напівактивними головками радіолокацій самонаведення 48Н6ДМ. Використання при зіткненні з багатьма цілями одночасно уповільнює час реакції і, таким чином, скорочує ефективну дальність ураження. Тобто залежно від типу ракети, якою вони оснащені — С-300 і С-400 мають заявлену дальність 70, 125, 300 або навіть 400 км — реально ж вони рідко можуть виявляти цілі, що наближаються, з відстані далі 30 км, і рідко атакують, доки дальність не впаде до 20 км. Справді, перехоплення зазвичай відбуваються на дальностях 12−15 км. Це залишає системі вкрай мало часу для продовження перехоплення додаткових ракет.

Ось чому С-350 набуває все більшого значення: насамперед він оснащений ракетами 9М317МА з активним радіолокаційним самонаведенням. Це дає системі кілька додаткових секунд часу для перехоплення, а в такій війні кожна секунда на рахунку. Однак на озброєнні у Росії С-350 замало… напевно тому, що путінська акціонерна система привласнила надто багато коштів, призначених для їх подальшого розвитку та придбання.

Іншою системою, яка працює краще, ніж очікувалося, має бути «Бук М3»: ЗРК, що експлуатують його, зазвичай складаються з шести вогневих одиниць і можуть одночасно відслідковувати і вражати 36 цілей: це вкрай необхідно… кажуть, що 25 липня одна з них зустрілася з 28 ракетами (росіяни стверджують, що це були М31А1) — одночасно. За іронією долі, ніхто не може сказати, скільки з цих ракет було збито.

Зверніть увагу: так було ще до того, як близько тижня тому українці ввели в дію AGM-88 HARM (HARM означає High-speed Anti-Radar Missile) американського виробництва. Кажуть, що за один день вони вивели з ладу три РЛС 30Н6Е (тобто вивели з ладу три ЗРК С-300) і один «Панцир» — мабуть, у районі Херсона.

Теоретично ухилення від протирадіолокаційної ракети може здатися «простою справою»: врешті, вони наводяться на випромінювання радара, на який вони націлені. Таким чином, ще наприкінці 1960-х та протягом 1970-х це було «просто»: коли тебе атакують протирадіолокаційні ракети, вимкни свій радар, поверни антену в протилежний бік, і ракета промахнеться. На практиці та на початку 21 століття це вже не працює. Останні моделі AGM-88C і AGM-88D також мають GPS-приймач і — у разі вимкнення радара противника — можуть запам’ятовувати його положення або завдавати ударів за заздалегідь визначеними координатами.

Наразі незрозуміло, як українці розгортають свої AGM-88: зі свого єдиного МіГ-29МУ2 (наскільки мені відомо, єдиний літак у ВПС України, оснащений шиною даних MIL-STD-553, необхідною для сумісності зі зброєю західного виробництва) — можливо, також за допомогою контейнера AN/ASQ-213A HTS або в якомусь підваріанті наземного базування (запропонованому Lockheed-Martin багато років тому). Останнє потребуватиме встановлення прискорювача для запуску ракети і розгону її до певної швидкості, щоб вона мала значну дальність польоту.

Так чи інакше, не можна заперечувати, що поява такої ефективної протирадіолокаційної ракети в українському арсеналі справді є «серйозною проблемою» для росіян, адже вони вперше стикаються з такою зброєю в бою, і практично не уявляють, як з нею справлятися (бо вони систематично ігнорували весь пов’язаний з цим досвід воєнних дій за останні 20 років), і тепер їм потрібно знайти рішення, як захистити свої радари від HARMів.

Зробити це непросто, адже їм доводиться вмикати їх для того, щоб збити снаряди HIMARS, що наближаються.

Переклад НВ

Текст опубліковано з дозволу автора. Вперше надруковано на medium.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показати ще новини
Радіо НВ
X