Виправдовуючи Сталіна. У чому Путін звинувачує Польщу

26 червня 2020, 18:04

Мені важко собі уявити, що після такого висловлювання Путіна, йому як і раніше будуть подавати руку пристойні європейські політики

Володимир Путін з незрозумілої для мене причини відчуває якісь особливо негативні почуття до жертви німецько-радянської агресії — до Польщі. Можливо, це підсвідома спроба виправдати злочин, скоєний Сталіним щодо поляків.

Відео дня

«Уже через тиждень після початку війни, 8 вересня 1939 року, — пише Путін, — німецькі війська були на підступах до Варшави. А військово-політична верхівка Польщі до 17 вересня втекла на територію Румунії». Слово «втекла» характерно видає ставлення автора. Але воно прямо запозичене в іншого радянського державного діяча. «Берлін наполегливо і неодноразово закликав Москву приєднатися до воєнних дій, — продовжує автор. Однак радянське керівництво подібні заклики ігнорувало. І втягуватися в події, які драматично розвивалися, не збиралося до останньої можливості». На жаль, це повна неправда.

Вже 14 вересня 1939 року В’ячеслав Молотов оголосив німецькому послу в Москві графу Шуленбургу: «Червона армія досягла стану готовності швидше, ніж це очікувалося. Радянські дії, тому можуть початися раніше зазначеного ним під час останньої розмови терміну. З огляду на політичну мотивацію радянської акції (падіння Польщі і захист російських „меншин“), було б украй важливо не починати діяти до того, як впаде адміністративний центр Польщі — Варшава».

Путін зробив щось зовсім немислиме

Молотов пропонував Шуленбургу наступну формулу: «Польща розвалилася, і внаслідок цього у Радянського Союзу виникла необхідність прийти на допомогу українцям і білорусам, яким загрожує Німеччина». «Цей аргумент, — стверджував Молотов, — необхідний для того, щоб Радянський Союз зміг виправдати своє втручання в очах широких мас і не постав агресором».

Коли, стікаючи кров’ю, польська армія утримувала фронт на захід від Варшави, фортеця Модлін, Львів, Гдиню та півострів Хель, Червона армія отримала 14 вересня наказ «перейти в наступ проти Польщі для звільнення Західної України і Західної Білорусі від польської фашистської окупації».

17 вересня о 3 годині ночі заступник наркома закордонних справ СРСР Потьомкін зачитав польському послу в Москві Вацлаву Гжибовському ноту, в якій було заявлено, що війна виявила внутрішню неспроможність Польщі і що до теперішнього часу польський уряд втік, війська не чинять опору, а це означає припинення дії договорів між Польщею та СРСР. Гжибовській відмовився прийняти ноту. Він з гідністю відповів: «Жоден з аргументів, використаних для виправдання перетворення польсько-радянських договорів на порожні папірці, не витримує критики. За моєю інформацією, глава держави і уряд перебувають на польській території […]. Суверенність держави існує, поки солдати регулярної армії воюють […]. Те, що нота говорить про становище меншин, є нісенітницею. Всі меншини доводять дією свою повну солідарність з Польщею в боротьбі з германщиною. […] Наполеон увійшов у Москву, але, поки існували армії Кутузова, вважалося, що Росія також існує».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Через три години, о шостій ранку 17 вересня Червона армія силами шести армій і особливої Дзержинської кінно-механізованої групи вступила в Польщу. У складі большевицької армії було три танкові корпуси і 12 танкових бригад, п’ять кавалерійських корпусів і окрема 24-а кавалерійська бригада. У наступі брало участь 620 тисяч осіб, 6000 гармат, 4500 танків, 4000 літаків. Сталін зовсім не розраховував на легку прогулянку в Польщі. Його угруповання втричі перевищувало сили поляків на сході країни.

Польське командування і уряд, які виїхали за кілька днів до того з Варшави до Коломиї (Станіславівське воєводство), передбачали тут, у Карпатах, зберігати плацдарм для контрнаступу, який міг би початися, після наступу союзників на Західних рубежах Німеччини. Але, отримавши звістку про вторгнення Червоної армії в Польщу, президент Ігнацій Мостицький і його уряд, вважали, що подальший опір агресорам втрачає сенс, і 18 вересня виїхали з Польщі в нейтральну Румунію, де й були інтерновані в Чернівцях. Польський Верховний головнокомандувач маршал Едвард Ридз-Сміглий 17 вересня віддав наказ не чинити опору наступу Червоної армії. Далеко не всі польські військові підкорилися цьому наказу.

Тож Путін або через незнання, або навмисно спотворив послідовність подій. Спочатку радянська агресія проти Польщі, до пропагандистських деталей обговорена з нацистами, а потім вже від'їзд польського уряду з Коломиї до Румунії саме внаслідок початку радянської агресії. Навіщо через 80 років після тієї трагедії Путін повторює брехливу радянську пропаганду, мені не зрозуміло. Але, боюся, це гірше, ніж помилка — це навмисне транслювання брехні.

Однак продовжимо. Газети в СРСР оспівували «радянсько-німецьке братство по зброї». У Бресті 22 вересня відбувся спільний німецько-радянський військовий парад у зв’язку з передачею Вермахтом міста Червоній армії відповідно до попередніх домовленостей. Парад приймали комбриг Кривошеїн Семен Мойсейович і генерал Гайнц Гудеріан, давній друг «радянського уряду».

Коли 28 вересня капітулювала Варшава, Ріббентроп знову прилетів до Москви, підписав новий договір «про дружбу і кордон» і секретні протоколи про обмін населенням і боротьбу з польським підпіллям. Одна зі статей секретного протоколу передбачала відмову СРСР від частини польських земель між Віслою і Бугом, в обмін на Литву, яку тепер Німеччина віддавала своєму випробуваному союзнику — СРСР (крім Маріампольського повіту, який, для вирівнювання кордону біля польського міста Сувалки, Німеччина зберегла за собою).

«Саме той факт, що Радянський Союз до останньої можливості прагнув уникнути участі в розгортанні конфлікту і не хотів грати на стороні Німеччини, призвів до того, що реальне зіткнення радянських і німецьких військ відбулося набагато східніше від обумовлених у секретному протоколі рубежів. Не по Віслі, а приблизно по так званій лінії Керзона, яка ще в 1919 році була рекомендована Антантою як східний кордон Польщі… У вересні 1939 року радянське керівництво мало можливість відсунути західні рубежі СРСР ще далі на захід, аж до Варшави, але прийняло рішення не робити цього», — каже Путін, як майже про благодіяння для поляків, але про обмін цих польських земель на Литву він не каже ні слова. Безкорисливо Сталін не віддавав нічого. Насправді два хижаки просто обмінялися чужими землями.

Зауважу, що весь цей поділ чужої землі відбувався в той час, коли польська регулярна армія ще пручалася. Тільки 6 жовтня, затиснута між німецькими і радянськими військами здалася Вермахту остання польська група військ під командуванням генерала Францішека Клеберга.

Чи скоїли злочин проти Польщі та Європи тодішні уряди Англії та Франції, не вдавшись до активних воєнних дій проти Німеччини і СРСР, які ділили Польщу? Думаю, що, безумовно, скоїли. Але два агресори скоїли злочини істотно тяжчі. На руках англійців і французів лише побічно кров мільйонів загиблих поляків — на руках Сталіна і Гітлера ця кров неприховано реальна. Виправдовуючи злочини тієї трагічної війни Путін і нас, нащадків, робить співучасниками злочину предків.

Але Путін весь час намагається чогось виправдовувати ті злочинні дії Сталіна, вигадуючи все нові аргументи, до яких не доходила навіть комуністична пропаганда. Він пише: «Очевидно, що інших варіантів не залишалося. В іншому випадку ризики для СРСР зросли б багаторазово, оскільки… старий радянсько-польський кордон проходив усього за кілька десятків кілометрів від Мінська. І неминуча війна з нацистами почалася б для країни з вкрай невигідних стратегічних позицій. А мільйони людей різних національностей, зокрема євреї, які жили під Брестом і Гродно, Перемишлем, Львовом і Вільно, були б кинуті на знищення нацистам і їхнім місцевим поплічникам — антисемітам і радикал-націоналістам».

Дивні аргументи. Завжди якісь міста розташовуються поруч з кордоном. Скажімо, Петербург з двох сторін фланкують Фінляндія і Естонія. У Європі майже всі великі міста розташовані недалеко від кордонів. Для нормальних людей близькість кордону — підстава для діалогу, для обміну. Для агресора — привід до нових захоплень. Цим свого часу хворів Наполеон. До того ж радянська військова доктрина передбачала війну на чужій території, а для такої війни наявність у тилу великих міст не мінус, а плюс, оскільки комунікації між промисловими центрами і наступальною армією невеликі.

Але ще дивовижнішим є другий аргумент, про євреїв, яких рятують. Путін ані словом не згадав, що, захопивши східну Польщу, а потім Балтійські держави і Бессарабію, «радянський уряд» влаштував свій голокост — не за етнічною, а за соціальною ознакою. Вже у вересні 1939 року було створено за наказом Берії табори спеціального призначення для всіх «ворогів радянської влади» на нових землях. Незабаром тут було заарештовано 120 тисяч осіб, а, крім того, вислано вглиб Радянського Союзу 320 тисяч. Червона армія взяла в полон понад 240 000 польських військових. Солдати були тут таки відокремлені від офіцерів. Більшість солдатів у жовтні звільнили, але 25 тисяч відправили на будівництво доріг, а 12 тисяч — як безкоштовну робочу силу в розпорядження наркомату важкої промисловості. У Старобільську, Осташкові та Козельську було створено спеціальні офіцерські табори. До кінця лютого 1940 року було залишено в таборах 8376 офіцерів і 6192 поліцейських, прикордонників і прирівняних до них осіб військового звання.

5 березня 1940 Політбюро, за пропозицією Берії, вирішило вбити в’язнів офіцерських таборів, а також 11 тисяч поляків основному з освічених верств — учителів, професури, священиків, інженерів, фабрикантів, чиновників), які перебували у в’язницях на зайнятих територіях. Вироки 21 587 полякам були винесені «трійкою» у складі Івана Баштакова, Бачо Кобулова і Всеволода Меркулова. Пропозиції Берії були завізовані особистими підписами Сталіна, Молотова, Ворошилова, Мікояна, а також заочно — Калініним і Кагановичем.

Абсолютно секретним наказом по НКВД № 1 365 від 26 жовтня 1940 року кати та інші особи, які організовували це масове вбивство польських громадян, були нагороджені «за успішне виконання спецзавдання» великими сумами грошей. Інших нагород не вручали, щоб не залишати доказів. У наказі названо практично всіх людей, що брали участь у цьому жахливому злочині.

Чому в статті Путіна немає жодного слова про цей геноцид? Хіба він менш злочинний ніж «остаточне вирішення єврейського питання» нацистськими злочинцями? І Путін знає відмінно, з яким праведним запалом заперечував «радянський уряд» ці злочини, і знає, яку велику справу зробив Михайло Сергійович Горбачов, визнавши їх і передавши польській стороні частину документів (іншу частину документів за наказом Путіна засекретили до 2040 року). Про це ми маємо право забути не більше, ніж німці — про Голокост євреїв.

Але ж у цій трагедії була і страшна передісторія — спеціальний наказ НКВС N00485 від 11 серпня 1937 року вимагав покінчити з «польською контрреволюцію в СРСР». Виконуючи його, було вбито приблизно 110 тисяч поляків, які проживали в СРСР, а багато сотень тисяч, головним чином сім'ї, позбавлені годувальників, убитих у катівнях, — депортували в сибірські тайгові болота.

Знаючи все це, чи можна писати, як Путін, що «трагедія Польщі — цілком на совісті тодішнього польського керівництва, яке… підставило свій народ під коток гітлерівської машини знищення». Я думаю, що ці слова Путіна абсолютно відповідають словам тих нацистів і неонацистів, які продовжують шепотіти (голосно їм так говорити вже давно не дозволено), що самі «єврейські ділки» і організували Голокост.

Мені важко собі уявити, що після такого висловлювання Путіна, йому як і раніше подаватимуть руку пристойні європейські політики. Звинувативши самих поляків і польський уряд у розв’язуванні війни Німеччини і СРСР проти Польщі, Путін зробив щось зовсім немислиме навіть у системі нинішньої, досить терпимої до зла моралі.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Показати ще новини
Радіо NV
X